Становлення генетики поведінки, як самостійної наукової дисципліни (1900 - 1924гг).

У 1900р. вторинне відкриття закону Менделя, розвивається математичний апарат генетики, відбувається розташування між представниками біометричної шкали (вивчає кількісні характеристики, безперервних змінюються ознак), заперечували дискретність спадковості і з їхньої точки зору закони Г.Менделя не застосовні до складних ознаками (висш. організмам) і генетики говорили про дискретному характері спадковості, отже, з їхньої точки зору в основі еволюції лежать стрибкоподібні спадкові зміни - мутації.

В рамках концепції безлічі чинників відбулися, завдяки генетикам і біометрика.

Концепція операется на те, що Мендеенілевскіі механізм дискретного успадкування застосував до безперервно складним ознаками.

Таким чином, основне положення концепції полягає в тому, що полігенні відмінності між індивідами можуть призводити до фенотипічних.

Етапи накопичення емпіричного матеріалу

У 20-і роки Г.Сіменсом був розроблений порівняно надійний метод ідентифікації МЗ і ДЗ близнюків - полисимптомного діагноз подібності (Simens H., 1924). Було показано, що надійна ідентифікація зиготности близнюків можлива тільки на основі зіставлення великого числа фізичних ознак (колір очей, колір волосся, форма носа, губ, вух, група крові і т.д.). Тоді ж Г.Сіменс запропонував використовувати для досліджень як МОЗ, але і ДЗ близнюків. Цією публікацією Г.Сіменс заклав основи наукового застосування близнецового методу в генетиці людини.

Поява методу полисимптомного подібності та розвиток методів вимірювання в експериментальній психології стимулювало блізнецовие дослідження в генетиці поведінки. До цього моменту в дослідженнях спадкової зумовленості психологічних характеристик найчастіше використовувався сімейний метод. Так, наприклад, ще в 1904 році Карл Пірсон проводив дослідження подібності розумового розвитку у сибсов. Виявилося, що коефіцієнт кореляції за рівнем розумового розвитку, яке оцінювалося на основі оцінок вчителів, становить для братів 0,52. Такий рівень подібності відповідав рівню подібності по фізичних характеристиках, на підставі чого К.Пірсоном був зроблений висновок про вплив спадковості на цю характеристику (Pearson C., 1904). Розвиток психодіагностичних методів дало можливість використовувати стандартизовані тести. В одній з перших робіт з використанням тесту Біне-Симона були виявлені досить високі кореляції (0,61) між сібси (Gordon К., 1919).

У перших блізнецових дослідженнях використовували, як правило, порівняння одностатевих і різностатевих близнюків (Fuller J., Thomson W., 1978). У 20-30-і роки, після появи достатньо надійних методів діагностики зиготности, число блізнецових досліджень значно збільшилося. Досліджувалася спадкоємна обумовленість морфологічних ознак людини (Dahlberg, 1926, Бунак В.В., 1926, Verschuer О., 1927 і ін), дерматогліфіка (Newman H., 1930; Vershuer О., 1933; Волоцький М.В., 1936 та ін), серцево-судинної системи (Кабаков І.Б., Ривкин І.А., 1924, Vershuer, 1931/32; Малкова Н.Н., 1934 та ін), моторики (Frischeisen-Kohler I. 1930; Lehtovaara, 1938; Міренова А.Н. та ін), інтелекту (Tallman G., 1928; Holzinger K., 1929 і ін) і особистісних характеристик (Carter H., 1933; Newman H., Freeman F., Holzinger J., 1937 та ін.) Не будемо детально зупинятися на цих роботах, оскільки частина з них має лише історичне значення, а інша - аналізується в наступних розділах книги. Зупинимося лише на тих роботах, які мали принципове значення для розвитку генетики людини.

До таких робіт насамперед належать перші дослідження прийомних дітей. Суть методу полягає в зіставленні дітей, розлучених при народженні зі своїми біологічними родичами і виховуються в сім'ях прийомних батьків, з дітьми, яких виховують біологічні батьки. Початок дослідженням прийомних дітей поклала опублікована в 1919 році робота К.Гордон, в якій було показано, що схожість показників інтелекту (r = 0,53) сибсов, які виховуються в притулках, практично не відрізняється від подібності сибсов, що живуть вдома. У 1928 році була опублікована робота, виконана за класичним варіантом методу «прийомних дітей». Автор цієї роботи, Б.Баркс, показала, що коефіцієнти кореляції показників інтелекту прийомних дітей та їх прийомних батьків значно нижче (r = 0,07 - для батька і r = 0,19 - для матері), ніж відповідні кореляції з біологічними батьками ( 0,45 і 0,46 для батька і матері, відповідно). У наші дні метод прийомних дітей широко використовується у генетиці поведінки.

Приватним варіантом методу прийомних дітей можна вважати метод розлучених близнюків. Першою роботою, в якій використовувався цей метод, було дослідження Х.Ньюмана, Ф.Фрімана і К.Холзінгера виконане в 1937 році (Newman H. et al., 1937). У цій, що стала класичною, роботі вперше поряд з вибіркою МЗ і ДЗ близнюків, які виховувалися разом, досліджувався 19 пар МОЗ близнюків, які виховувалися роздільно. Близнюки виконували ряд стандартизованих інтелектуальних і особистісних тестів: тест Стенфорда-Біне, Стенфордський тест досягнень, особистісний опитувальник Вудвортса-Меттьюс, опитувальник темпераменту і ряд інших тестів. Незважаючи на те, що коефіцієнти кореляції розлучених МОЗ близнюків були дещо нижчими таких же коефіцієнтів МОЗ близнюків, які виховувалися разом, все ж вони були значно вище, ніж у ДЗ. Метод розлучених близнюків дозволяє здійснити в експерименті практично ідеальне поділ генетичних і середовищних джерел варіативності і постійно використовується у генетиці поведінки.

Таким чином, з 20-х по 60-ті роки були розроблені основні методи генетики поведінки і отриманий великий експериментальний матеріал, що стосується самих різних особливостей людини - від морфології до складних і комплексних психологічних характеристик.