Континентальний клімат
охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природно-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході, так і на півдні), і властивостями території басейну ріки Ебро. Континентальний клімат характеризується широким коливанням добових і сезонних змін у температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що призводить до посушливості.
Океанічний клімат
переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострова, і характеризується відносно м'якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік.
Середземноморський клімат охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного і східного узбережжя країни аж до Піренеїв (обмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). В цілому, період опадів у цьому регіоні зосереджений, в основному, в кінці осінньо-зимового циклу та у весняну пору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні з ймовірними періодами посухи. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища ніж в континентальних внутрішніх районах. Сезонні і добові зміни температури не мають значної амплітуди коливань.
Гідрографія
Як і гідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними і геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок — сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі і північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами і западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо і не Ґуядіана впадають в Атлантику, але не є судноплавними. Дві інші великі річки — Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена у бік океану через Бетіську височину — є єдина судноплавна річкана півострові, та й то лише в нижній течії.
Населення
Кількість населення — проживає близько 44 млн. осіб (приблизно 14 млн. у містах), середня густота населення — близько 90 чоловік на 1 км².
Динаміка зміни чисельності населення:
1900 — 18,6 млн чол.;
1932 — 24,1 млн чол.;
1959 — 29,9 млн чол.;
1977 — 36,3 млн чол.;
1996 — 39,6 млн чол.;
2004 — 40280 тисяч чол.;
2006 — 45130 тисяч чол.;
2008 — 46060 тисяч чол.;
2009 — 46,66 млн чол.
Міське населення — 76%. Щільність населення — 79,7 осіб/км².
Іспанія визнана єдиною нацією, сформованою на основі різних історичних областей і етнічних груп, основними з яких є: каталонці (15,6%), андалузцям (15,6%), кастільци (11,1%), валенсійці (9,7% ), галісійці (7,4%) і баски (5,6%). Віросповідання: у більшості - католики. Столиця: Мадрид (4,07 млн. жителів). Найбільші міста: Барселона, Сарагоса, Валенсія, Севілья, Більбао. Малага. Понад 9/10 населення вважається міським і тільки 9 % — сільським. При оцінці цього факту слід враховувати, що невеликі міста Іспанії мають порівняно високий процент аграрного населення. Найвища густота населення (понад 100 чоловік на 1 км2) характерна для північних вологих і південних середземноморських територій. На внутрішній посушливій Месеті, якщо не брати до уваги столичну агломерацію Мадрида середня густота населення не перевищує 20— 30 чоловік на 1 км . Найбільшими містами Іспанії є Мадрид і Барселона.