4. Альтернативні теорії прибутку.

Серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки щодо джерела прибутку і тому різні теорії по-різному його трактують.

Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено. Класична ж політична економія джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт розглядав прибуток як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця. Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток підвищується, якщо знижується заробітна плата.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості.

Також при поясненні прибутку багато економістів використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, таким чином, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Не вдаючись до детального аналізу теорій прибутку, слід зазначити, що ближче до істини ті теорії, які джерело прибутку вбачають у безпосередньому виробництві й пов’язують його з додатковим продуктом.

Тема 4. Особливості підприємництва в аграрній сфері Програмні запитання

1. Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі.

2. Земельна рента: її сутність і форми.

3. Розвиток підприємництва в аграрній сфері.

4. Сучасні проблеми сільського господарства України.

Основні терміни і поняття:

Аграрний сектор, агропромисловий комплекс, агро бізнес, аграрні відносини, рента, орендна плата, диференціальна рента, монопольна рента, абсолютна рента, власність на землю, ціна землі.

Тематичні тези

1. Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі.

Сільське господарство – це важливе джерело, по-перше, нічим не замінних на сьогодні предметів споживання; по-друге, додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей; по-третє, джерело чистого прибутку. До того ж ця галузь суттєво впливає на соціально-економічний розвиток суспільства в цілому.

Специфіка сільськогосподарського виробництва виявляється в аграрних відносинах. Аграрні відносини – це складова частина економічних відносин в сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва. Однак це лише один бік аграрних відносин. Другий пов’язаний з процесами агропромислової інтеграції. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу, тому її розвиток здійснюється на основі спільних з іншими сферами об’єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства низкою особливостей, які і визначають специфіку функціонування, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. До таких особливостей відносять: 1) земля – є головним об’єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва; 2) сезонний характер виробництва; 3) тісне переплетення економічних і природних процесів відтворення; 4) складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також існуванням різноманітних форм власності. Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку, по-перше, у відносинах між людьми з приводу землі як основного об’єкту господарювання (її привласнення, користування нею й результатами її функціонування), по-друге, в обороті капіталу, зайнятого у сільськогосподарському виробництві.

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). АПК – це вертикально інтегрована і скоординована сукупність галузей і підприємств, зайнятих виробництвом продовольства, продуктів з сільськогосподарської сировини, їх зберіганням, переробкою і доведенням до споживача. До складу АПК входять чотири сфери: 1) галузі промисловості, які постачають сільському господарству знаряддя праці; 2) сільське господарство; 3) галузі, що забезпечують доведення сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація продукції); 4) галузі виробничої та соціальної інфраструктури (шляхи сполучення, зв’язок, матеріально-технічне постачання і т.д.).