2. Сутність та принципи кошторисного фінансування

Здійснення витрат з бюджету на утримання бюджетних установ соціальної сфери та реалізацію централізованих заходів відбувається за затвердженими для них кошторисами.

Кошторис — це плановий документ, в якому встановлюються обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіли. Невід’ємним додатком до кошторису є план асигнувань, що засвідчує помісячний розподіл затверджених коштів.

Кошторис витрат будь-якої бюджетної установи, складається з 4 частин:

1. загальні відомості;

2. виробничі показники;

3. розрахунки по видах витрат;

4) зведення витрат.

До загальних відомостей про бюджетну установу відносять: її найменування, адресу, бюджет, з якого вона фінансується, з вказівкою номерів розділу, глави та параграфа за бюджетною класифікацією.

В другій частині наводяться дані оперативно-технічного характеру (паспортизації), на підставі яких проводяться розрахунки необхідних асигнувань. До таких даних належать, наприклад: кількість учнів у школах та кількість створених класів. Також наводяться необхідні відомості про матеріально-технічну базу - приміщення за їх призначенням, система опалення, наявність транспортних засобів тощо.

Третя частина кошторису містить всі економічні обґрунтування - розрахунки по кожній з статей за елементами витрат.

В четвертій частині робиться зведення витрат за статтями з розподілом за місяцями року. Сума кожної з статей визначена на підставі даних другої частини й відповідає даним економічного розрахунку з третьої частини.

Кошторис має дві складові :

1. загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

2. спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних із виконанням установою основних функцій.

Процес складання кошторису має назву кошторисного процесу та включає декілька етапів: складання, затвердження, виконання. Ці етапи є юридичними діями. Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку, який затверджено Постановою КМУ №228 від 17 травня 2002 року «Про Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій».

Складання і виконання кошторисів базується на наступних принципах:

1. Органічний зв'язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку регіону. Витрати бюджетних установ визначаються економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться ця установа.

2. Цільове призначення бюджетного асигнування. Усі витрати бюджетних установ згруповано відповідно до статей бюджетної класифікації. Перевищення ліміту ресурсів за кожною окремою статтею не допускається.

3. Дотримання умов режиму економії у витрачанні коштів. Цей принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективність діяльності установи при мінімумі грошових витрат.

4. Контроль за використанням коштів. Цей принцип ґрунтується на проведенні вищими за рівнем організаціями та фінансовими органами, зокрема Контрольно-ревізійним управлінням, Державним казначейством, систематичного контролю за фінансовою діяльністю бюджетних установ.

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків, що передбачає поділ видатків на поточні, капітальні, нерозподілені та кредитування за вирахуванням погашення.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівником відповідної вищестоящої організації, не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.

Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.

Зміни до затвердженого кошторису можуть вноситися лише з дозволу організації, яка затвердила кошторис і штатний розпис.

Функціонування такої форми бюджетного фінансування як кошторисне фінансування протягом останніх років зазнало певних змін, що були зумовлені реформуванням бюджетної сфери і формуванням нової системи відносин у даному секторі економіки. Сучасний бюджетний заклад є суб’єктом господарювання, якому надано право мобілізовувати кошти шляхом надання платних послуг та здійснення іншої підприємницької діяльності, дозволеної законодавством. Власні надходження, які отримує бюджетний заклад, включають до спеціального фонду кошторису і використовують на його потреби за цільовим призначенням.

На рівні бюджетних установ відбувається процес поєднання бюджетного фінансування із системою некомерційного самофінансування для виконання ними намічених завдань і функцій. Такі заклади фінансуються лише частково за рахунок коштів бюджетів, утворених у результаті перерозподілу валового внутрішнього продукту, і за джерелом походження є справді бюджетними. Грошові кошти та доходи в матеріальній чи нематеріальній формі, що отримує бюджетний заклад завдяки самостійній фінансово-господарській діяльності, іншої природи. Некомерційна діяльність бюджетних установ і організацій не має на меті отримання прибутку, і її здійснюють у загальнодержавних інтересах для залучення додаткових фінансових ресурсів. Бюджетні заклади, які протягом тривалого часу майже повністю залежали від одного джерела доходів – бюджету, сьогодні отримали змогу заробляти кошти та фінансувати власні потреби. Звичайно, фінансова свобода бюджетних закладів є відносною, у законодавстві закріплено зв’язок джерел надходження коштів до спеціального фонду з напрямками їх використання, і заклад не може вільно, на власний розсуд розпоряджатися заробленими коштами. Однак вітчизняний досвід показує, що надане бюджетним установам право на залучення додаткових фінансових ресурсів у окремих сферах економіки може стати стимулом для їхнього розвитку і навіть виникнення суперництва за право реалізовувати власні товари чи послуги на ринку. Прикладом є галузь вищої освіти, де бюджетні заклади, які фінансують за кошторисним порядком, і які водночас мають змогу здійснювати некомерційну діяльність, отримали значну перевагу перед недержавним сектором освіти.

В охороні здоров’я такий процес є дуже інертним через законодавчі перепони і невизначеність державної політики у даній сфері. Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, поки що не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності у цій сфері.

Впровадження механізмів некомерційного самофінансування діяльності бюджетних закладів стало вимушеним кроком держави через дефіцит фінансових ресурсів і неспроможність повноцінно утримувати цей сектор. До 2000р. спеціальні кошти, які отримувала бюджетна установа від фінансово-господарської діяльності, не включали до кошторису, а обліковували окремо. Держава не мала достовірної інформації про обсяги позабюджетних надходжень, за рахунок яких утримуються бюджетні установи, і не могла об’єктивно узгоджувати межі бюджетного фінансування з результатами фінансової діяльності бюджетних установ та організацій. Тому, від 2000р., в законодавчому порядку було встановлено, що всі позабюджетні кошти (власні надходження) бюджетних установ і організацій повинні включатися до спеціального фонду відповідного кошторису та бюджету.

Отже, кошторисне фінансування здійснюють у результаті об’єднання грошових коштів, отриманих із двох основних каналів:

- перший – це кошти, одержані через механізм бюджетного фінансування, зміст якого полягає в односторонньому спрямуванні бюджетних коштів від держави та органів місцевого самоврядування до розпорядників бюджетних коштів. Обсяг бюджетного фінансування відображають у загальному фонді кошторису бюджетної установи.

- другий - кошти, отримані у результаті некомерційної фінансово-господарської діяльності, яку бюджетна установа здійснює самостійно. В даному випадку фінансові відносини виникають між бюджетною установою і господарюючими суб’єктами та фізичними особами, а отримані фінансові результати відображають у спеціальному фонді кошторису.

Таким чином, за сучасних реалій грошові кошти, необхідні для кошторисного фінансування, мобілізують із багатьох джерел фінансування і залучають з допомогою таких форм фінансового забезпечення як бюджетне фінансування і некомерційне самофінансування. Витрачають згадані кошти на спільну мету – задоволення суспільних потреб (оборона, освіта, охорона здоров’я, культура тощо).