6. Договір субкомісії.

Стаття 1015. Субкомісія

1. Особисте виконання договору необов'язкове для комісіонера. На відміну від ЦК 1963р. в статті, що коментується, передбачена можливість укладення договору субкомісії з третьою особою з метою виконання договору комісії. Тому комісіонер, якщо інше не передбачено договором, має право залучати до його виконання третіх осіб.

Договором субкомісії називається договір, за яким одна сторона (субкомісіонер) зобов'язується з доручення іншої сторони (комісіонера) за винагороду укласти один чи кілька правочинів від власного імені й в інтересах комітента. Тобто це договір, у якому комісіонер у відношенні до субкомісіонера виконує права й обов'язки комітента. Але комісіонер залишається відповідальним перед комітентом за виконання договору субкомісіонером, оскільки укладення договору субкомісії не тягне за собою зміну осіб у комісійному зобов'язані.

2. У тих випадках, коли виникла негайна потреба у комісіонера замінити себе у виконанні договору і якщо вона направлена на захист інтересів комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Напевне, комісіонер повинен сповістити комітента про заміну виконавця у договорі відразу як це стане можливим.

3. В інтересах комісіонера законом установлена заборона на безпосередній контакт комітента і субкомісіонера в період дії договору. У випадку вступу комітента в безпосередні відносини із субкомісіонером у комітента може виникнути бажання відмовитися від договору з комісіонером і доручити його виконання субкомісіонеру, тим самим порушивши інтереси комісіонера. Тому закон забороняє комітентові вступати в безпосередні відносини із субкомісіонером, не одержавши попередньої згоди комісіонера. Дана заборона діє тільки до припинення договору комісії. Після припинення договору комітент має право звертатися за послугами до субкомісіонера беспосередньо. Норма, що регулює вказану заборону, має диспозитивний характер. Якщо комісіонер не бачить у цьому загрози своїм інтересам, то він має право дозволити комітентові безпосереднє спілкування із субкомісіонером. Це може бути доцільно для більш швидкого отримання вказівок від комітента при необхідності негайного реагування на коньюнктуру ринку.

Слід звернути увагу, що субкомісія є не різновидом поступки вимоги чи переведення боргу, що веде до зміни осіб у зобов'язанні, а є різновидом покладання виконання зобов'язання на третю особу.

7. Особливості правового регулювання та сфера застосування консигнаційних договорів.

Договір консигнації є тією договірною формою, яка не легалізована у чинному ЦК України, але широко застосовується суб'єктами підприємницької діяльності. Така конструкція зобов'язальних відносин між сторонами була запозичена українським практикумом із-за кордону, а пізніше включена до переліків договорів, що обслуговують посередницьку діяльність. Термін "консигнація" походить від латинського слова "consignatio" - письмовий доказ, документ. У словниках радянських часів консигнація визначалась як форма комісійного продажу товарів зі складу консигнатора в капіталістичних країнах.

У Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"1 від 12 лютого 1993 р. договір консигнації згадується як такий, що обслуговує торгово-посередницьку діяльність (визначення його також відсутнє). Тільки у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення" від 28 грудня 1994 р.2 вперше дається визначення договору консигнації в нормативному акті. Договір консигнації - це операція з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

"За договором консигнації одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) впродовж визначеного часу, за обумовлену винагороду реалізувати від свого імені товари, що належать консигнанту, а консигнант зобов'язується поставляти товари та оплачувати надані послуги".

Від договору комісії договір консигнації відрізняється: об'єктивно - обсягом повноважень і суб'єктивно - тим, що консигнація завжди вважається торговельною професією як консигнанта, так і консигнатора. За такими критеріями можна розмежувати всі визнані договірні моделі посередницьких договорів.

Відмінними рисами договору доручення і консигнації є те, що консигнатор виступає в торговому обороті від свого імені, тоді як повірений виступає від імені довірителя.

У договорі доручення відсутня подвійність правового положення повіреного, оскільки у нього виникає тільки одне правовідношення - з довірителем. Від свого імені повірений виступає лише перед довірителем. Дії повіреного, ЩО виходять за межі довіреності, не породжують жодних правових наслідків для довірителя, У внутрішніх правовідносинах консигнації юридична особистість консигнатора мало чим відрізняється від повіреного, елемент доручення в яких посідає визначальне місце, але не становить змісту всього консигнаційного зобов'язання. Внутрішнє правовідношення базується на повноваженні як і в усіх посередницьких договорах. І договір доручення, і договір консигнації закріплюють коло тих повноважень, у межах яких діє повірена сторона. Дії повіреного за цими договорами повинні бути виконані відповідно до вказівок довірителя. Але, на нашу думку, вказівки довірителя в договорі доручення більш суворо регламентують усю діяльність повіреного, пов'язану з виконанням доручення. У договорі консигнації ці свободи самостійно обирати модель поведінки.

Як і в комісійному зобов'язанні, особливістю договору консигнації є наявність зовнішніх правовідносин консигнатора. Консигнатор наче повністю відособлюється від консигнанта і виступає перед третіми особами від свого імені без доручення. Така самостійність консигнатора в цивільному обороті є найбільш характерною відмінною рисою як консигнаційного, так і комісійного правовідношення, де комісіонер посідає аналогічне становище. І щодо третіх осіб консигнатор (комісіонер) набуває права, несе обов'язки і приймає на себе відповідальність. У праві відособленого виступу від свого імені та несення самостійної майнової відповідальності перед третіми особами криється як юридична особливість, так і спільна ознака цих договорів.

Подвійність консигнаційного зобов'язання полягає не тільки в тому, що у ньому розмежовують внутрішні та зовнішні правовідносини, а й у поєднанні в ньому речових і зобов'язальних правовідносин. У договорі консигнації консигнантом завжди виступає власник як носій речового права чи інша особа, яка наділена правом володіння і розпорядження майном. При укладенні договору через повіреного стороною у договорі буде довіритель, а не повірений. Речі, які передаються на консигнацію, є власністю консигнанта. Укладення договору консигнації не свідчить про передачу майна у власність консигнатору. Консигнатор є носієм тільки зобов'язального права.

Особливістю консигнаційного договору є спроможність сторін передбачити умову про можливість придбання товару, що поставлений консигнатором і перебуває на консигнаційному складі. За такої умови вважається, що сторони обрали "неповоротну" консигнацію. При укладенні договору неповоротної консигнації у ньому передбачаються умови, що регламентують порядок переходу товару у власність консигнатора після закінчення строку консигнації та проведення розрахунків між сторонами. Частково зворотна консигнація означає, що консигнатор після закінчення строку консигнації зобов'язується купити нереалізовані товари, наприклад на певну суму або в певній кількості.

Предметом договору консигнації є надання посередницьких послуг у сфері торгового обороту, які трансформуються в укладення з третіми особами правочинів щодо оплатної передачі майна. До використання у сфері обороту консигнаційної форми договору призводить недостатня платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності та їх прагнення максимально мінімізувати власні ризики у випадку тимчасово безоплатної передачі майна.

Консигнація - це реалізація товару посередникові з метою наступного продажу його споживачеві. Під реалізацією слід розуміти поставку товарів гуртовим і роздрібним підприємствам-посередникам. Торгово-посередницька діяльність консигнатора здійснюється за плату. Для укладення договору достатньо досягнення згоди між сторонами, причому кожна із сторін набуває як прав, так і обов'язків згідно з договором. З цього випливає, що договір консигнації є оплатним, консенсуальним і взаємозобов'язуючим.

Договір консигнації - це консенсуальна угода. Для його укладення не вимагається передача речі, достатньо письмового оформлення згоди сторін. З цього моменту між сторонами виникають взаємні права й обов'язки. Момент передачі товарів правового значення для дійсності договору не має.

Суб'єктами договору консигнації, як і будь-якого договору платних послуг, є виконавець і споживач послуги (або замовник послуги). В юридичній літературі сторін договору консигнації називають консигнантом і консигнатором, чітко розмежовуючи їх правове становище. У самому загальному вигляді консигнант - це той, хто поставляє товари для продажу, а консигнатор - це особа, яка виконує взяте на себе зобов'язання з продажу товару іншим особам.

Однією з індивідуальних ознак договору консигнації є спеціальний суб'єктний склад. Як один із видів господарських (підприємницьких) договорів, він має обмежене коло суб'єктів. Стороною в договорі консигнації може виступати тільки господарюючий суб'єкт, до якого належать комерційні організації (підприємства) та громадяни-підприємці. Консигнант - це власник товару або володілець, уповноважений власником на його продаж. Для дійсності договору обов'язковою умовою є наявність у консигнанта права на відчуження речі. Він може мати таке право як власник товару або діяти за дорученням титульного власника на підставі договору, наприклад договору консигнації (тоді новий договір буде договором субконсигнації). Як правило, консигнантом виступають спеціалізовані виробничі або торговельні суб'єкти підприємницької діяльності - виробник товару чи продавець. Дуже часто в ролі консигнанта виступає особа, яка є прямим чи опосередкованим представником виробника (в тому числі особа, що є консигнатором тощо). Надають послугу з реалізації товару в переважній більшості торговельні організації, які спеціалізуються на продажу товарів, у т. ч. за консигнаційними угодами. На практиці, частіше за все, в ролі консигнатора виступають підприємства, які разом із власними товарами супутньо реалізовують товари консигнанта. Наприклад, власні медикаменти, отримані за договором поставки, і шприци та пристрої для переливання крові, передані консигнантом за договором консигнації. Форма договору консигнації (як підприємницького та за аналогією із ст. 639 ЦК) визначається як проста письмова форма. Так, якщо закон під страхом недійсності зобов'язує сторони до укладення договору в певній формі, то договір лише тоді є підставою виникнення права власності, коли він учинений у передбаченій законом формі. Це цілком закономірно, адже договір є складним, породжує велику кількість різнопланових правових відносин і тому, для полегшення їх врегулювання, необхідно зафіксувати умови договору. Недотримання форми договору консигнації не тягне за собою його недійсність (ст. 46 ЦК України), але сторони, в разі виникнення спору, позбавляються права посилатися для підтвердження факту укладення угоди на покази свідків.

Договірна свобода не повинна бути спрямована на ушкодження інтересів держави. Тому в деяких випадках, коли з'являється публічний інтерес до самого договору, і законодавець передбачає обов'язкову реєстрацію його, предмет такого інтересу може знаходитись як в площині здійснення тієї чи іншої діяльності, так і в переліку майна, що є предметом договору. МЗЕЗ своїм наказом від 24 лютого 1996 р. зобов'язує реєструвати договори консигнації, якщо вони укладені між резидентами та нерезидентами (тобто суб'єкти договору здійснюють зовнішньоекономічну діяльність). Документом, що підтверджує здійснення реєстрації, є картка державної реєстрації.

Строком дії договору консигнації є період часу, протягом якого сторони зобов'язані здійснити права та виконати всі обов'язки за договором. Іншими словами, це тривалість у часі договірних зобов'язань з моменту виникнення до моменту припинення. Дії консигнатора не вичерпуються тільки обов'язком продати товар. Консигнатор зобов'язаний підготуватися до прийняття товару, відзвітувати перед консигнантом, повернути йому товар, гроші, що також потребує часу. Тому в договорі консигнації поряд із загальним строком дії договору використовується ще один строк - строк консигнації. З цим строком пов'язують термін володіння майном консигнанта. Перебіг цього строку починається від прийняття товару на склад і закінчується із припиненням володіння: продажем його третім особам, придбанням у власність або поверненням консигнанту. Природно, що строк дії договору більший за строк консигнації. Строки консигнації можуть бути як загальні, так і проміжні, що "прив'язані" до кожної партії товару. Встановлення строку дії договору і строку консигнації залежить від розсуду сторін.