Тема № 2. Класифікація страхування

1. Класифікація у страхуванні: зміст, наукове та практичне значення.

2. Класифікація за метою страхування.

3. Класифікація страхування за об’єктами.

4. Форми страхування (класифікація за ступенем свободи волевиявлення страхувальника) та їх характеристика.

* * * * * * * * * * *

1. Страхування, як наука, галузь знань та сфера бізнесу характеризується низкою специфічних понять, без упорядкованості яких неможливим є виконання теоретичних досліджень та практичної роботи. З огляду на це, страхування, як і кожна сфера діяльності, потребує внутрішньої впорядкованості (класифікації) – поділу предметів певної сукупності за специфічними ознаками з утворенням системи класів такої сукупності. При цьому, важливим є розуміння того, що класифікація страхування є формою виразу розбіжностей у формах організації страхової діяльності, об'єктах страхування, спеціалізації страховиків, формах проведення страхування.

Термін “класифікація” походить від лат. classis – "розряд, клас" і facio – "роблю, розкладаю". Тобто, класифікація – це система поділу певних явищ, процесів, предметів (в емпіричному знанні), понять (у логіці) на класи, групи, види, форми тощо за спільними ознаками, властивостями, рисами.

Отже, під “класифікацією” розуміють ієрархічну систему взаємопов'язаних елементів (ланок), що дозволяє створити струнку картину єдиного цілого з виділенням його сукупних ча­стин. Класифікація у страхуванні – ієрархічна система поділу сукупності страхових відносин за певними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи, види, групи, які представляють собою взаємозв’язані ланки цієї класифікації.

Основний принцип класифікації страхування – кожна наступна ланка є частиною попередньої. Метою класифікації є розподіл всієї сукупності страхових відносин на ієрархічні взаємопов’язані ланки.

У зв'язку з тим, що страхування є досить об'ємним, багатовимірним явищем суспільного життя, яке, як зазначалось вище, має природні, економічні, соціальні, юридичні та глобалізаційні аспекти, існує багато критеріїв його групування (класифікації). Найбільш поширеним є підхід, за яким класифікація страхування здійснюється за історичною, економічною та юридичною ознаками (рис.3).

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виділенням етапів розвитку і появою тих чи інших видів страхування. Вона передбачає поділ страхування на:

• морське страхування (із XIV століття);

• страхування життя (із XVI століття);

• страхування від вогню (із XVII століття);

• страхування від нещасних випадків (із XIX століття);

• страхування транспортних засобів (із XX століття).

Також, класифікацію в страхуванні здійснюють за історичним періодом виникнення певних форм страхування. За цим критерієм виділяють:

• античне страхування;

• середньовічне страхування;

• страхування капіталістичної доби індустріального періоду;

• сучасні види, форми та засоби страхування, зумовлені інформаційною добою суспільного розвитку і т. ін.

Історичність застосовують також для аналізу еволюції традиційних (класичних) форм страхування в межах будь-якої окремої країни та вплив на еволюцію глобалізаційних (чи просто світогосподарських) процесів. Така класифікація має швидше теоретичне ніж практичне значення, допомагають орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини.

Рис. 3. Класифікація страхування

Класифікація за економічною ознакою передбачає залежно від цілей класифікації:

а) за спеціалізацією страховика або сферами його діяльності страхування (або залежно від наявності або відсутності у договорі страхування інвестиційної складової)поділяють на: страхування життя й загальне (ризикове)страхування. Наведена класифікація має важливе значення для формування та розміщення страхових резервів страховика;

б) за об'єктами страхування, на які спрямований страховий захист, виділяють: галузі; підгалузі; види страхування. Така класифікація є найбільш поширеною в практиці вітчизняних страховиків і її покладено в основу розроблення страхових продуктів;

в) за родом небезпеки чи страхових ризиків виділяють страхування: автотранспортне; морське; авіаційне і космічне; ядерних ризиків; кредитних ризиків тощо. За таким підходом можуть виділяти небезпеки, котрі не пов'язані між собою, але відносяться до конкретного об'єкта або групи об'єктів, що становить основу комплексного страхування. Наприклад, у майновому страхуванні використовують страхування від вогню та інших стихійних лих; у страхуванні сільськогосподарських культур – від посухи й інших стихійних лих тощо;

г) за статусом страховика виділяють страхування: державне; комерційне; взаємне. Така класифікація застосовується переважно для забезпечення державного регулювання страхової діяльності.

д) за статусом страхувальника передбачено поділ страхування залежно від того, чиї інтереси обслуговує страховик, а саме: юридичних осіб; фізичних осіб.

Класифікація за юридичною ознакою передбачає виділення певних класів страхування відповідно до:

• міжнародних норм, за якими в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяльності. Так, згідно з директивами ЄС із 1978 року країни-члени цієї організації використовують класифікацію, котра охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя та пенсій) і 18 класів загального страхування;

• вимог внутрішнього законодавства України: 23 види добровільного страхування і 40 видів обов’язкового страхування;

• юридичного статусу страховика – використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку: комерційне – здійснюється страховою компанією у формі АТ, повних, командитних товариств та ТзДВ; взаємне – товариства взаємного страхування; державне – спеціалізовані державні страхові організації;

• форми проведення: добровільне та обов’язкове.

Наукове значення класифікації як такої та класифікації в страхуванні зокрема полягає в тому, що вона дає можливість визначити місце тієї чи іншої підсистеми в системі, окремого елемента в підсистемі та виявити зв'язки між самими елементами та між елементами і системою в цілому.

Класифікація, з одного боку, відображає певний рівень знань про об'єкти, а з іншого – дає підстави виявити прогалини в знанні про систему та її структуру.

Класифікації мають важливе практичне значення. Так, поділ страхування на соціальне і комерційне лежить в основі реалізації соціальної політики будь-якої соціально орієнтованої держави. Поділ страхування за родом небезпеки на страхування життя й пенсій та страхування, відмінне від страхування життя й пенсій, використовується для врахування специфіки форм і методів страхового захисту інтересів, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням застрахованих на відміну від суто майнових інтересів. Ці класифікації мають також практичне значення під час організації страхового бізнесу, враховуються при визначенні особливостей формування, використання та розміщення страхових фондів, при оподаткуванні страхової діяльності, ліцензуванні, розмежуванні страхових послуг, що надаються державою та приватними страховиками тощо.

* * * * * * * * * * *

2. Залежно від мети страхування поділяють на комерційне та соціальне.

Комерційне страхування – це різновид підприємницької діяльності, спрямованої на здійснення страхового захисту юридичних та фізичних осіб, яку можуть здійснювати як акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю, так і державні страхові організації, метою яких є отримання прибутку. Комерційне страхування здійснюється шляхом купівлі-продажу страхових полісів.

Закон України "Про страхування" регламентує діяльність саме з комерційного страхування, як різновиду підприємницької діяльності. У преамбулі до Закону "Про страхування" зазначається: "Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування".

Соціальне страхування – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також охорони здоров'я членів суспільства.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

1. наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно корисній праці, а отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати свою життєдіяльність;

2. наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у випадках хвороби, повної або часткової втрати працездатності або за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування має виконувати такі функції:

• формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

• забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

• скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

• сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування складається з двох видів:

• перший пов'язаний з відновленням та збереженням працездатності працівників;

• другий має гарантувати матеріальне забезпечення громадянам, котрі втратили працездатність або не мали її.

Матеріальною основою для виконання цих завдань є певні фонди з характерними для них напрямами використання коштів.

В Україні система загальнодержавного соціального страхування здійснювалась у формі фінансування через систему податків. Вона передбачала функціонування на основі принципу самоокупності, коли надходження на соціальне страхування від податку з доходів фізичних осіб використовувались на покриття затрат у формі грошових виплат та натуральних трансфертів. За цією системою кошти на соціальне страхування надходили до державного бюджету, з якого й фінансувались соціальні видатки.

З часом у цій системі накопичились негативні тенденції, найсерйознішими з яких можна вважати: по-перше, зростання заборгованості по виплатах; по-друге, наявність випадків нецільового використання страхових коштів; по-третє, невідповідність форм управління фондами соціального страхування в наявній системі їх (фондів) формування.

Подолання цих тенденцій вимагало реформування системи загальнодержавного соціального страхування. Це реформування пов'язане з переходом до системи, основним джерелом фінансування якої є страхові внески роботодавців та застрахованих осіб.

Реформована система соціального загальнодержавного страхування має реалізувати такі цілі:

1) створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини та догляду за нею, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

2) створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю трьох сторін соціального партнерства: держави, страхувальника та застрахованої особи;

3) удосконалення системи страхових соціальних виплат;

4) забезпечення дієвого контролю за цільовим використанням коштів із фондів соціального страхування.

У загальному вигляді структура соціального страхування України представлена на рис. 4.

Рис. 4. Структура фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні

У багатьох випадках соціальне страхування, як і комерційне, гарантує надання страхових послуг, пов'язаних з певними ризиками, індивідам. Так, страхування, пов'язане з втратою частки доходу у зв'язку з виходом на пенсію, може здійснюватись приватним страховиком і у формі соціального страхування. Або відшкодування затрат на лікування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, може здійснюватись як із фонду соціального страхування, так і з фондів приватного страхового бізнесу.

Між комерційним (приватним) та загальнодержавним соціальним страхуванням головна відмінність полягає в тому, що в комерційному страхуванні має місце тісний взаємозв'язок між величиною внесків страхувальника, рівнем ризику та сумою страхових виплат застрахованому, тоді як у соціальному страхуванні цей зв'язок за податкової форми фінансування надто слабкий, а за страхової форми – сильніший, але набагато слабкіший, ніж в умовах комерційного страхування. Пояснюється це тим, що через загальнодержавне соціальне страхування не тільки надають страхові послуги, а й здійснюють перерозподіл доходів.

Окрім того, є інші важливі відмінності між цими видами страхування:

1) комерційне страхування, як правило, добровільне, соціальне – виключно обов'язкове;

2) страховий захист соціального страхування визначає держава, а комерційного – сам страхувальник;

3) зв'язок між попитом на соціальне страхування і рівнем доходу страхувальника опосередкований нормами, встановленими законодавством, тоді як попит на комерційні послуги з особистого страхування прямо залежить від рівня доходу (з урахуванням наявності альтернативних засобів захисту інтересів індивіда).

* * * * * * * * * * *

3. За ієрархічною структурою в світовій практиці страхування класифікується умовно на:

• галузі;

• підгалузі;

• види;

• підвиди.

В основі поділу страхування на галузі покладено принципові відмінності в об'єктах страхування. Об'єкт страхування представляє собою носія всіх ознак та економічних інтересів страхування. Об'єкти страхування поділяються на два класи:

1. ті, що мають вартість;

2. ті, що не мають вартості.

Саме за ознакою вартості об'єктів страхування виділяються галузі страхування. Проте за радянських часів в умовах державної монополії у страхуванні виділялось дві галузі: майнове та особисте. В ринкових умовах світовий досвід формує галузі, виходячи із загальних характеристик об'єктів страхування і виділяє чотири основні галузі: майнове, особисте, страхування відповідальності, страхування економічних ризиків.

В Україні, на відміну від загальноприйнятої практики, за об'єктами визначаються наступні сфери страхування:

• ризикове страхування;

• страхування життя.

У практичній діяльності страховиків найбільш поширеною для застосування є класифікація страхування за об'єктами (рис. 5). Підгалузі страхування включають конкретні види страхування, які здійснюються безпосередньо страховиками.

Особисте страхування передбачає, що в якості об'єкта страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією людини. Особисте страхування поєднує ризикову та заощаджувальну функції страхування, а також сьогодні передбачає надання кредиту страхувальнику під заставу страхового полісу. Особисте страхування поділяється на 3 підгалузі:

1. страхування від нещасних випадків – об’єднані короткострокові /до 1 року/ види страхування. Виплата страхової суми здійснюється в разі :

• смерті застрахованого,

• постійної втрати ним здоров’я

• тимчасової непрацездатності

Необхідна умова настання відповідальності страховика – щоб події були наслідком нещасного випадку – раптової, короткочасної, непередбаченої та незалежної від волі страхувальника події, що може призвести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров´я застрахованої особи.

2. медичне страхування – пов’язане з відшкодування витрат страхувальника у зв’язку з захворюванням і необхідністю лікування.

3. страхування життя. Виплата страхової суми здійснюється в разі:

- смерті застрахованої особи в період дії договору страхування;

- дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору;

- досягнення застрахованою особою певного віку (пенсійного або іншого, визнане договором)

- настання події, яка обумовлена в договорі (шлюб, народження дитини, вступ до навчального закладу, тощо). Всі договори на строк не менше 3 років (в Україні).

Рис. 5. Класифікація страхування за об’єктами

У майновому страхуванні об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна. Економічне призначення цього виду страхування – це відшкодування збитків, які виникають при настанні страхового випадку. Страхувальниками виступають не тільки власники майна, а й інші юридичні чи фізичні особи, які відповідають за збереження даного майна. Виплата відшкодування здійснюється в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів чи неотримання запланованих доходів внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування. Майнове страхування поділяється на 2 підгалузі:

1. страхування майна громадян – розмір ризику менший, перелік об’єктів обмежений, ризики прості і однорідні;

2. страхування майна юридичних осіб – ризики складні і неоднорідні (тому потрібно створювати індивідуальні програми страхового захисту), виникає потреба у послугах професійних страхових посередників –брокерів.

Особливою ознакою в класифікації майнового страхування є виділення небезпек, які ієрархічно не пов'язані між собою:

• страхування майна від вогню;

• страхування сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих;

• страхування тварин від падежу та вимушеного забою;

• страхування транспортних засобів від аварій, викрадення та інших небезпек.

Страхування відповідальності – це галузь страхування, де об'єктом виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також збитку, нанесеного юридичній особі. Через страхування відповідальності реалізується страховий захист економічних інтересів тих осіб, які можливо заподіють шкоду або призведуть до збитку та втрат. У будь-якому страховому випадку це знаходить свій конкретний грошовий вираз. Тобто, на відміну від особистого страхування, де страхування здійснюється на випадок настання певних страхових випадків та майнового страхування, де страхуванню підлягає конкретна власність, в страхуванні відповідальності страховий захист здійснюється від можливих заподіювачів шкоди. До того ж стороною страхових відносин можуть виступати не визначені раніше “треті” особи, яким в силу закону чи за рішенням суду будуть виконані відповідні виплати. Світовий досвід страхування відповідальності відносить до майнового страхування.

Страхування відповідальності поділяється на види:

1. страхування заборгованості;

2. страхування на випадок відшкодування заподіяної шкоди.

Розглянутий поділ страхування вирішує загальні завдання оцінки страхової діяльності, проте не виявляє конкретні страхові інтереси підприємств, організацій, громадян, саме за якими й здійснюється страхування. Для деталізації конкретних страхових інтересів з метою обґрунтування методів страхового захисту кожна галузь має свої підгалузі, які охоплюють сукупність видів.

* * * * * * * * * * *

4. За ступенем свободи волевиявлення суб'єктами потреби в страховому захисті страхування поділяють на дві форми: добровільне та обов'язкове.