6. Процесуальні рішення.

В ч. 1 ст. 110 КПК дається вичерпний перелік суб’єктів кримінального провадження, які мають право приймати процесуальні рішення. До них належать: а) органи розслідування, передбачені ч. 1 ст. 38 КПК, причому названі серед них органи Державного бюро розслідувань зможуть здійснювати функцію досудового розслідування після визначення їх статусу і процедури діяльності з прийняттям спеціального закону. Крім того, до дня введення в дію положень частин 1 та 4 ст. 216 КПК (див. п. 1 Перехідних положень) процесуальні рішення прийматимуть слідчі органів прокуратури; б) прокурор (п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36 КПК), який здійснює свої повноваження і приймає процесуальні рішення в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення (з деякими передбаченими законом винятками); в) слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК), який приймає процесуальні рішення під час досудового розслідування, які забезпечують судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні; г) суд (п. 20–23 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 30, 31 КПК), який має виключне право (і обов’язок) здійснювати правосуддя в кримінальному провадженні та приймати для цього відповідні процесуальні рішення.

Судові рішення, в яких вирішуються поточні організаційні питання судового розгляду, та питання, пов’язані з регулюванням правових відносин між учасниками кримінального провадження і між судами різних інстанцій, приймаються у формі ухвали, а рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладаються у формі вироку. Обвинувальні або виправдувальні вироки постановляють ся судом першої інстанції(ст. 366 КПК), судом апеляційної інстанції після скасування повністю чи частково вироку суду першої інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК), судом першої або апеляційної інстанцій за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 467 КПК). Ухвали і вироки повинні відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 369, 371–374 КПК.

Процесуальні рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови, яка за змістом та послідовністю викладу повинна відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК і письмово (друковано) викладатись на офіційному бланку. Підписується постанова тим слідчим або прокурором, який її прийняв.

Особливим процесуальним рішенням, яким завершується досудове розслідування, є обвинувальний акт прокурора. Призначивши своєю ухвалою судовий розгляд на підставі обвинувального акта (ч. 1 ст. 316 КПК), суд цим самим відкриває шлях прокурору до реалізації ним свого конституційного права (і обов’язку) щодо підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121 Конституції України). Велика значимість обвинувального акта як процесуального рішення ставить непересічні вимоги до змісту та процедури його складення і переліку додатків до нього, передбачених ст. 291 КПК, які слід неухильно й прискіпливо виконувати.

Всі постанови слідчого і прокурора, які вони приймають в межах своєї компетенції (відповідно – ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 36 КПК), є обов’язковими для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вони стосуються. Ця вимога стосується й інших суб’єктів, адже виконувати процесуальні рішення прокурора і слідчого зобов’язані органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи та інші фізичні особи (ч. 1 ст. 36 та ч. 5 ст. 40 КПК).