2. Мелетієва Юля Еклетика. Модернізм як доба у культурі

Для розвитку архітектури другої половини XIX ст. характерні численні напрями, в тому числі еклтизм. Еклектизм (від грец. вибирати) - штучне безсистемне поєднання різнорідних і часом протилежних стильових елементів. Витоки еклектизму як певного методу сягають естетики романтизму, особливо у сповідуванні "вільного переміщення в історичному часі". Еклектика характеризувалася значним розширенням географії архітектурних стилів: специфічні форми Сходу використовували в архітектурі Заходу і навпаки. Еклектичний підхід особливо застосовувався при оздобленні приватних особняків, з притаманною тому часу "філософією достатку" (або "показового багатства", "остраху порожнечі"), яка відбивала бажання власника виконати внутрішнє оздоблення із застосуванням елементів найрозкішніших стилів. Як правило, анфілади кімнат палаців Австрії, Франції і Німеччини оформлювалися в стилях "усіх Людовиків".

Завдяки прискореному розвитку промисловості й швидкому збагаченню представників буржуазії еклектичне мислення набувало домінантних рис у тогочасному суспільстві. Машинне виробництво дозволяло наповнити ринок дешевими підробками під старовину. Ілюзія розкоші, декорування, засто­сування сурогатних матеріалів, багате оздоблення споруд і враження розкооті стали ознаками вікторіанського стилю в Англії умовна назва еклектичного мистецтва другої половини XIX ст., яке оформилося в часи правління королеви Вікторії (1830-1901). У Росії архітектор Констянтин Тон 0(1794-1881) свідомо проектував церкви у "русько-візантійському стилі", поєднуючи елементи візантійської архітектури, російського зодчества XVI—ХШ ст., класицизму. Поряд з цим респектабельні приміщення (банки, парламенти) продовжували будувати у стилі класицизму. Поступово етап еклектики замінює модерн.

Термін модернізм (від франц. - сучасний) більшість дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця XIX ст. принаймні до 50-60років XX ст. (хронологічно його розміщують між Імпресіонізмом та постмодерном). Уже на початку XX ст. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, модерн (сецесію), неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн - Франції, Італії, Німеччині, Росії). Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США. Форми і прийоми модернізму до сьогодні характерні для творчості багатьох митців.

Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. Відкидаючи реалізм, демократизм, гуманізм, модернізм вдавався до новітніх філософських вчень про ірраціоналістичний волюнтаризм Фрідріх Ніцше (1844-1900), інтуїти­візм Анри Бергсона (1859-1941), психоаналіз 3игмунда Фрейда (1856-1939), екзистен­ціалізм Жан-Поля Сартра (1905-1980) та Альбера Камю (1913-1960).

(Екзистен­ціалізм - течія в літературі, що сформувалася в Європі у 30 —40-ві pp. XX ст., а найбільшого розвитку досягла в 50—60-ті рр. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.)

Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (світ або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу» замкненості в колі своїх фантазій, як у "Башті із слонової кістки"; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноморфізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати Альберта Ейнштейна, Нілься Бора, Норберта Вінера та ін. Найяскравіше відобразився модернізм в образотворчому мистецтві.

У 20-х роках модернізм став найвпливовішим фактором світового художнього процесу. У творчості митців загострювалися соціальні мотиви, наростав протест проти насильства» війни та мілітаризму, створювались образи, сповнені трагізму, суперечності, експресії та гострого сарказму. В літературі того часу найповніше ці риси виражені в романах Франца Кафки, Джеймса Джойса, поезії Еліста, в музиці - творчість Ігоря Стравінського, Дмитра Шостаковича, Арнольда Шенберга, Альбана Берга та ін.