4 Моніторинг забруднення грунтів житомирської області

4.1 Структура та стан земельних ресурсів

Земельний фонд Житомирської області станом на 1 січня 2012 року становить 2982,7 тис. га, в тому числі землі:

• сільськогосподарських підприємств складають 510,8 тис. га;

• громадян – 829,4тис. га;

• закладів, установ і організацій – 36,1 тис. га;

• промислових та інших підприємств – 16,7 тис. га;

• підприємств та організацій транспорту, зв’язку – 30,1 тис. га;

• частин, підприємств, організацій, установ, навчальних закладів оборони – 33,5 тис. га;

• організацій, підприємств і установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення – 20,4 тис. га;

• лісогосподарських підприємств – 1055,6 тис. га;

• водогосподарських підприємств – 10,9 тис. га;

• спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій з участю українських, іноземних, юридичних та фізичних осіб – 0,1 тис. га;

• державної власності, які не надані у власність або користування (запасу, загального користування, резервного фонду) – 439,1 тис. га.

Динаміка структури земельного фонду області наведена в таблиці 4.1. та на рисунку 4.1

Рисунок 4.1 - Динаміка структури земельного фонду області у 2009 році.

У структурі сільськогосподарських угідь на ріллю припадає - 32,8 %, перелоги – 0,2 %, сіножаті і пасовища – 12,9 %, багаторічні насадження – 0,6%.

Таблиця 4.1 - Динаміка структури земельного фонду області

Основні види угідь	2000		2006		2007		2008		2009
	Всього, тис.га	Всього, тис.га	% до загальної площі території	Всього, тис.га	Всього, тис.га	% до загальної площі території	Всього, тис.га	% до загальної площі території	Всього, тис.га	% до загальної площі території
Загальна територія	2982,7	2982,7	100	2982,7	2982,7	100	2982,7	100	2982,7	100
у тому числі:
1. Сільськогосподарські угіддя	1558,6	1535,2	51,5	1601,0	1535,2	51,5	1601,0	53,7
2. Ліси і інші лісовкриті площі	1051,4*	1057,6*		1106,6	1057,6*		1106,6	37,1
3. Забудовані землі	88,5	89,0	3,0	89,4	89,0	3,0	89,4	3,0
4. Відкриті заболочені землі	92,5	97,7	3,3	99,9	97,7	3,3	99,9	3,3
5. Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями)	37,2	37,3	1,3	37,3	37,3	1,3	37,3	1,3
6. Інші землі	74,6	24,3	0,8	24,8	24,3	0,8	24,8	0,8
Усього земель (суша)	2841,3	2836,2	95,1	2834,0	2836,2	95,1	2834,0	95,0
Території, що покриті поверхневими водами	48,9	48,8	1,6	48,8	48,8	1,6	48,8	1,6

Дані таблиці, які відображають динаміку структури земельного фонду області за 2000 – 2009 роки, показали не значне збільшення площ територій таких угідь як: рілля, ліси та інші лісовкриті площі. Тенденція зменшення площ була спостерігалася на землях: перелоги, сіножаті та відкриті заболоченні землі. Незмінними на протязі 2000 – 2009 років залишилися площі земель багаторічних насаджень, а також відкриті землі без рослинного покриву.

Внаслідок перерозподілу земель між власниками землі і землекористувачами відбулися зміни в кількісному складі земель в основному сільськогосподарських підприємств, громадян та інших категорій землекористувачів.

Найпоширенішими типами ґрунтів в області є , дерново-підзолисті ґрунти піщані, глинисто-піщані й супіщані, оглеєні (52,4% площі області).

Дерново-підзолисті ґрунти області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві.[ 5 ].

4.2 Деградація земель

Однією з найважливіших оцінок стану навколишнього природного середовища є родючість ґрунтів, збереження якої залишається ключовою проблемою охорони природи і благополучної життєдіяльності людей.

Показником родючості є вміст органічної речовини ґрунту, основну частину якої складає гумус, який і визначає рівень природної родючості ґрунту, вміст елементів мінерального живлення рослин і його фізико-хімічні властивості.

Гумус відіграє велику роль у ґрунтоутворенні і розвитку родючості, у формуванні профілю ґрунту у всіх природних зонах, причому характер цієї участі в значній мірі обумовлений складом гумусових речовин [ 8 ].

Перехід до ринкових відносин, зміна форм власності вимагають і нових підходів щодо розробки шляхів збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів. Безперечно, що нині виробник сільськогосподарської продукції повинен орієнтуватися як на соціальні умови, так і на рівень ринково-господарських відносин, враховувати екологічні наслідки свого господарюван­ня та виконувати вимоги щодо захисту ґрунтів від деградації, забезпечувати відтворення родючості наданих йому земель в оренду й приватну власність.

Досвід показує, що в сільськогосподарських підприємствах, особливо в останні важкі в економічному відношенні роки, порушуються землеробські технології господарювання: не дотримуються сівозміни, вносяться низькі норми органічних і мінеральних добрив, відсутнє вапнування кислих ґрунтів. Все це призводить до недобору врожаю і зниження родючості ґрунтів, погіршення екологічної ситуації [ 6 ].

Під деградацією ґрунтів слід розуміти погіршення властивостей, родючості і якості ґрунту, яке обумовлено зміною умов ґрунтоутворення внаслідок впливу природних або антропогенних чинників. У більш широкому розумінні поняття „ деградація ґрунтів ” охоплює як погіршення основних якісних показників родючості без помітних ознак руйнування або зникнення генетичних особливостей ґрунтів, так і фізичне руйнування ґрунтових горизонтів аж до втрати ґрунтом не лише своїх функцій як середовища існування, а й повного його фізичного зникнення. Це негативне явище супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури та зниже­нням родючості ґрунтів. Деградація ґрунтів, а нерідко і повне їх включення із сільськогосподарського використання, відбувається внаслідок процесів водної та вітрової ерозії, дегуміфікації, декальцинації, переущільнення сільськогоспо­дарською технікою, національної експлуатації зрошувальних систем, яка призводить до підтоплення і заболочування, вторинного засолення й осолонцю­вання ґрунтів; через порушення агротехніки, заростання бур’янами та чагарниками, незбалансоване застосування мінеральних добрив, забруднення токсични­ми речовинами, радіонуклідами, нерегульоване випасання худоби тощо.

В загальну площу земель, які піддаються деградації (1081,4) включені землі зони відчуження (0,1 тис га), зони обов’язкового (безумовного відселення (95,3 тис га), зони добровільного (гарантованого) відселення (600,3 тис га), ерозійно-небезпечні землі 104,8 тис га, землі з сильно кислими (20,2 тис га) і середньо кислими (78,9 тис га) ґрунтами, при цьому слід враховувати про наявність земель на яких одночасно відбуваються два або більше процеси деградації, і те що процеси деградації можуть посилюватись іншими несприятливими природними або техногенними процесами або умовами, наприклад, шкідливий вплив на людину та об’єкти фауни на радіоактивно-забрудненних землях значно посилюється на перезволожених та заболочених ґрунтах, особливо - в поєднанні з їх підкисленням, що характерно для торф’яних, торфово-болотних, болотно-лучних, лучно-болотних ґрунтів Полісся.

Таблиця 4.2 - Райони, які зазнають ерозії ґрунтів

	2000	2005	2006	2007	2008
Площа земель, які піддаються деградації, тис. га	1081,4*	1081,4*	1081,4*	1081,4*	1081,4*
% до загальної площі території	36,3	36,3	36,3	36,3	36,3
Деградація земель, у тому числі:
вітрова ерозія, тис. га	20,9	20,9	20,9	20,9	20,9
водна ерозія, тис. га	83,9	83,9	83,9	83,9	83,9
сукупна ерозія, тис. га	104,8	104,8	104,8	104,8	104,8
підкислення грунтів, тис. га	260,3	260,3	260,3	260,3	260,3
Залуження грунтів, тис. га	-	5,2	9,7	-	-