Р ис. 1.1. Організаційна структура державного фінансового контролю в Україні
Загальнодержавний контроль здійснюється Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України (КМУ) під час реалізації наданих їм конституційних повноважень. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Цей орган контролю здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Спеціалізований державний фінансовий контроль здійснюється Міністерством фінансів України (МФУ), Головним контрольно-ревізійним управлінням (ГоловКРУ) при Міністерстві фінансів України, Державним казначейством України, Державною податковою адміністрацією України (ДПАУ), Національним банком України (НБУ), державними комітетами, їхніми структурними підрозділами та іншими спеціалізованими органами контролю.
Функції та завдання органів контролю регламентовані законами України.
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витрачанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів та державних валютних і спеціальних фондів.
Основні функції Головного контрольно-ревізійного управління України:
1) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю своїх структурних адміністративно-територіальних підрозділів контрольно-ревізійних управлінь і відділів в областях, районах, містах України;
2) розробляє інструктивні нормативні акти з методики проведення ревізій;
3) організує роботу з проведення ревізій і перевірок контрольно-ревізійних підрозділів в Автономній Республіці Крим, областях України, узагальнює результати ревізій, повідомляє про них органи законодавчої влади;
4) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, зберігання коштів і матеріальних цінностей, стану обліку та звітності в міністерствах, відомчих державних комітетах, державних фондах, підприємствах та організаціях, що отримують кошти з бюджету та державних валютних і спеціальних фондів;
5) проводить перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуютьсяз державного бюджету;
6) здійснює контроль за усуненням недоліків, виявлених попередніми ревізіями і перевірками.
Відомчий контроль здійснюють міністерства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, якими передбачено проведення комплексних ревізій і контрольних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства за ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на правах власності. Відомчий контроль є різновидом внутрішнього державного фінансового контролю, що здійснюється в межах одного державного органу службою контролю, створеною цим органом і підпорядкованою керівнику цього органу.
Комунальний (муніципальний) фінансовий контроль здійснюється радами народних депутатів та їхніми комісіями, незалежними профспілками, членами партій та рухів відповідно до повноважень, наданих законодавством України.
Права, обов’язки та відповідальність посадових осіб органів державного фінансового контролю регулюються чинним законодавством та галузевими інструкціями.
Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Положенням про державну контрольно-ревізійну службу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 515 від 5 липня 1993 р., визначені такі права посадових осіб державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС):
ревізувати і перевіряти в міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення для їхнього обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою. Зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов’язки;
залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених для цього коштів;
вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються або перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи в справах акт про вилучення та копії або реєстри вилучених документів;
одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об’єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, у тому числі недержавних форм власності, — довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, установлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;
одержувати від службових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають під час ревізій і перевірок;
вимагати від керівників та інших службових осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані й занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, і дприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;
накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення;
застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні».
Серед обов’язків ДКРС — суворе додержання положень Конституції України, законів України, дотримання прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, що охороняються законом. Однак основний службовий обов’язок ревізорів ДКРС — це якісне й своєчасне проведення ревізій і перевірок. Вони повинні досконало знати чинне законодавство, що стосується діяльності ревізованого підприємства, і керуватися ним у практичній роботі; володіти всім комплексом методичних прийомів контрольно-ревізійної роботи та вміло їх використовувати в процесі здійснення контрольний дій.
Службові особи ДКРС зобов’язані:
об’єктивно висвітлювати виявлені факти порушень та зловживань, їхні причини, розмір матеріального збитку, винних осіб;
пред’являти документ на право проведення ревізії керівним працівникам ревізованого підприємства, установи, організації;
у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам;
під час вилучення документів у зв’язку з їхньою підробкою або виявленими зловживаннями негайно повідомляти про це правоохоронні органи. Належно оформляти вилучення документів і передання їх правоохоронним органам та повернення після закінчення ревізії, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про вилучення цих документів;
забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.
За невиконання або неналежне виконання службовими особами ДКРС своїх обов’язків вони притягуються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, а саме за:
несвоєчасність, неповноту та неналежну якість проведеної перевірки чи ревізії;
необ’єктивність висвітлення результатів контролю;
повне або часткове приховування виявлених порушень і зловживань чи їхнє заниження; неправильність і необґрунтованість висновків за результатами контролю та неповне визначення матеріальних збитків;
використання службового становища в корисливих цілях;
дострокове розголошення матеріалів ревізії, які потім не підтвердилися чи їхнє розголошення призвело до знищення доказів, а також несвоєчасне і неякісне вивчення господарських операцій.
Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб ревізованих підприємств та організацій. Посадові особи, службова діяльність яких контролюється органами державного контролю, повинні на вимогу відповідальних службових осіб ДКРС (ревізорів) пред’являти для перевірки документи, облікові регістри, грошові кошти, матеріальні цінності, давати пояснення в усній і письмовій формах з питань, які стосуються ревізії чи перевірки.
Посадові особи мають право:
бути присутніми під час інвентаризації матеріальних цінностей, контрольних запусків сировини та матеріалів у виробництво, контрольних обмірювань, обстежень складів, місць зберігання матеріальних цінностей;
ознайомлюватися з актами ревізій і перевірок, що стосуються їхньої службової діяльності, подавати в письмовій формі пояснення і заперечення до них;
ознайомлюватися з усіма документами і звітами, які є підставою для висновків про допущені недоліки в роботі, порушення і зловживання, а також з проведеними розрахунками обсягів сум, які належать до відшкодування матеріальних збитків;
подавати ревізорам оригінали документів та інші матеріали на виправдання своїх дій.
Посадові особи ревізованого підприємства несуть відповідальність за навмисне викривлення фактів і обставин, унаслідок якого для ревізора стало неможливим визначити дійсний зміст господарських операцій і розмір заподіяного підприємству матеріального збитку.
Фінансовий контроль у процесі функціонування сформував свій метод, який характеризується використанням загальнонаукових і специфічних методичних прийомів і способів контролю.
Метод — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об’єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання й істини.
Метод фінансового контролю — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких вивчається фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій.
Методичні прийоми і способи фінансового контролю поділяються на дві групи: загальнонаукові та специфічні.
Загальнонаукові методичні прийоми і способи фінансового контролю ґрунтуються на використанні аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і конкретизації, системного аналізу, функціонально-вартісного аналізу.
Специфічні методичні прийоми фінансового контролю — прийоми, вироблені практикою контрольно-ревізійної роботи на основі досягнень економічної науки. Специфічні методичні прийоми і способи фінансового контролю використовують для одержання необхідних доказів у процесі контрольних дій під час проведення ревізій чи тематичних перевірок. Їх класифікують за двома групами: а) методичні прийоми фактичного контролю; б) методичні прийоми документального контролю (рис. 1.2).
Інвентаризація — це спосіб контролю фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків та його відповідності даним бухгалтерського обліку на одну й ту саму дату.
У процесі ревізії виконують, як правило, часткові інвентаризації, передбачені в програмі ревізії, але в разі виявлення фактів зловживань, значних нестач матеріальних цінностей проводяться ще й позапланові повні інвентаризації. Проведення інвентаризації регламентується Інструкцією про інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69 (зі змінами). Особливість проведення інвентаризації під час ревізії полягає в тому, що головою інвентаризаційної комісії є ревізор, який визначає перелік номенклатури об’єктів контролю в разі проведення часткових інвентаризацій.
Рис. 1.2. Класифікація специфічних методичних прийомів фінансового контролю
Контрольні заміри — прийоми фактичного контролю, що застосовуються при перевірці достовірності даних про обсяги виконаних робіт, наданих послуг. Наприклад, виконання будівельно-монтажних робіт, капітального ремонту будівель тощо.
Спостереження (обстеження) — прийоми фактичного контролю стану об’єктів, їх якісних характеристик. Наприклад, під час контролю дотримання правил безпеки зберігання матеріальних цінностей, умов збереження, порядку видавання матеріальних цінностей у структурні підрозділи підприємства і т. ін.
Експертно-лабораторний аналіз — прийом фактичного контролю якості сировини, матеріалів, готової продукції. Застосовується для перевірки дотримання чинних стандартів і рецептур виготовлення продукції в харчовій, хімічній промисловості під час випуску продовольчих і непродовольчих товарів. Для аналізу беруть дві проби, їх пломбують і разом з письмовим запитом ревізора направляють у відповідну лабораторію. На підставі проведеного аналізу лабораторія надає висновок, який ревізор ураховує при визначенні результатів контролю.
Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовується для перевірки обсягів виходу готової продукції в переробній промисловості. За такої форми контролю в присутності ревізора та уповноваженого спеціаліста перевіряється весь технологічний процес, починаючи зі зважування сировини і допоміжних матеріалів, їхньої обробки і закінчуючи зважуванням готової продукції. Це дає можливість перевірити фактичний вихід продукції та обсяги витрати сировини і допоміжних матеріалів, порівняти з даними обліку до контрольного запуску, виявити не обліковані надлишки матеріальних цінностей і пов’язані з цим зловживання, що можуть виникнути надалі.
Для оцінювання здійснених господарських операцій на підприємстві використовують різні за змістом методичні прийоми перевірки документів, облікових регістрів синтетичного й аналітичного обліку та звітності.
Нормативно-правова перевірка належить до основних методичних прийомів здійснення документального контролю під час ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Суть цієї форми контролю полягає в тому, що за змістом господарської операції, відображеної в документі, визначається, чи не суперечить вона чинним законодавчим нормам, правилам, вимогам статутів та інших засновницьких документів. У разі виявлення таких порушень робляться розрахунки, складаються аналітичні таблиці, визначаються наслідки та винні особи, обсяги втрат чи збитків, заподіяних неправомірними діями чи бездіяльністю посадових осіб підприємства.
Формальна перевірка документів застосовується для контролю дотримання чинних форм документів, послідовності, повноти і правильності заповнення їхніх реквізитів, наявності відповідних підписів у документах.
Арифметична перевірка документів передбачає контроль проведених у документі обчислень, підрахунків у підсумках, що здійснюються при оформленні та обробці документів. Наприклад, арифметична перевірка застосовується в разі контролю загальної суми до сплати за рахунками-фактурами постачальників матеріальних цінностей, обсягів витрат — за матеріальними звітами, визначення залишків грошових коштів — за касовими звітами касирів і т. д.
Експертна перевірка документів — це детальне поглиблене дослідження достовірності документа про господарську операцію за наявності ознак його неправильного оформлення, що виявилось у порушенні вимог чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку щодо форми і заповнення реквізитів документа, застосовуваних способів внесення правомірних виправлень.
Експертна перевірка документів доповнює формальну та арифметичну перевірки в разі виявлення в окремих реквізитах документа ознак підробки. Підроблені документи можуть визначатися сукупністю таких ознак: підчищення, дописування тексту, окремих цифр або букв, цифрових записів, закреслення, часткове чи повне видалення та виправлення написаного тексту. Наприклад, виправлення дати здійснення операції, ціни, кількості, вартості, підроблені підписи відповідальних службових осіб. Документи з ознаками підробки попередньо детально вивчаються для визначення достовірності здійснених господарських операцій, які вони відображають, застосовуючи методи зустрічної перевірки документальних даних, взаємного контролю змісту різних документів, об’єктивної можливості виконання, здійснення.
Для виявлення додаткових доказів про підроблення документів ревізор направляє їх у спеціальні лабораторії на криміналістичну експертизу, яка готує експертний висновок. Підроблення документів класифікується як кримінальний злочин. У разі виявлення таких документів ревізор повинен терміново повідомити про це правоохоронні органи та вжити заходів щодо збереження доказів порушення.
Зустрічна перевірка документів — один з ефективних прийомів документального контролю достовірності відображення в документах господарських операцій. Суть такої перевірки полягає в дослідженні достовірності документів шляхом зіставлення їх і записів в облікових регістрах, що належать до одних і тих самих або різних, але взаємопов’язаних господарських операцій ревізованого підприємства та організацій, з якими воно має виробничі (господарські) відносини. Наприклад, документи складаються, як правило, у двох, трьох примірниках, один з яких передається іншим взаємопов’язаним організаціям (постачальник — покупець; клієнт, замовник — виконавець). Порівняння даних різних примірників одного й того ж документа дає можливість установити факти порушень, які завуальовані виправленнями в документах ревізованого підприємства окремих реквізитів чи складанням підставних документів, заміни ними дійсних документів.
Логічна перевірка документів як методичний прийом контролю застосовується при дослідженні достовірності господарських операцій, коли в ревізора виникають сумніви щодо обсягів у кількісному та вартісному значеннях окремих показників. Суть методу — у порівнянні господарської операції, відображеної в документі, з різними взаємозв’язаними показниками інших господарських операцій для з’ясування, чи існувала об’єктивна можливість її виникнення. Наприклад, зіставлення даних про обсяги перевезеного вантажу в дорожніх листках водія автомашини і накладних постачальника сировини чи матеріалів; обсяги випуску готової продукції з виробничою потужністю устаткування.
Контрольні порівняння на збалансованість окремих показників, що застосовуються для контролю правильності оприбуткування та списання на витрати, використання окремих видів матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку, якщо в бухгалтерії ведеться тільки вартісний (сумовий) облік матеріальних цінностей, а також, коли аналітичний облік у занедбаному стані. Суть даного прийому полягає в порівнянні залишку на початок ревізованого періоду з документованим надходженням матеріальних цінностей, з одного боку, і документованих витрат та залишку на кінець ревізованого періоду, з іншого боку (залишок на початок + надходження = залишок на кінець + витрати).
Перевірка правильності відображення господарських операцій з даних документів у регістрах бухгалтерського обліку. При цьому контролюється правильність визначення кореспонденції рахунків, виходячи зі змісту господарської операції, відображеної в документі, повнота наявності та відповідності документів за здійсненими в облікових регістрах записами на рахунках бухгалтерського обліку. Допущені порушення можуть полягати в неправильній кореспонденції рахунків, невідповідності сум у регістрах бухгалтерського обліку і документах, що додаються, відсутності бухгалтерських записів щодо окремих таких документів, повторенні кореспонденції рахунків в однакових сумах за одним і тим самим документом, необґрунтованих документами додаткових чи сторнованих записах на рахунках бухгалтерського обліку. Тільки досконале володіння методикою здійснення бухгалтерського обліку дає змогу ревізору виявити такі приховані зловживання, як крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей.
Аналітична (камеральна) перевірка звітності та балансів. Суть цього методичного прийому полягає в дослідженні обґрунтованості показників звітності та балансів даними бухгалтерського аналітичного і синтетичного чи податкового обліку. Він застосовується в поєднанні з іншими методичними прийомами і способами контролю та аналізу для дослідження фінансового стану підприємства, фінансових результатів діяльності та взаємовідносин з питань платежів до бюджету, цільових спеціальних державних фондів, розрахунків з банками за позичками, а також з іншими підприємствами та організаціями.
До основних прийомів аналізу, які широко застосовуються в процесі контролю фінансово-господарської діяльності, належать: техніко-економічні розрахунки, порівняння даних, відносні та абсолютні величини, групування даних, тематичні обстеження.
При проведенні ревізій контроль документів та облікових регістрів здійснюється суцільним чи вибірковим способом.
Суцільний спосіб ефективніший, але має обмежене застосування через високу трудомісткість контрольного процесу. Він застосовується в ревізії грошових коштів за касовими та банківськими операціями підприємства, а також на тих ділянках діяльності ревізованих підприємств, де викрито зловживання і необхідно встановити повний обсяг матеріальних збитків, реальний оподаткований оборот за видами податків для визначення повноти нарахування податків до бюджету.
У практичній роботі ревізори використовують різні варіанти вибіркового контролю. Як критерії вибору інформації для контролю, залежно від виду об’єктів, ревізором можуть визначатися:
а) однорідні господарські операції з визначеним інтервалом вибору (наприклад, 100—200 операцій);
б) усі господарські операції підприємства за останній місяць кожного кварталу за різні визначені періоди;
в) частина операцій за ревізований період.
Якщо в процесі вибіркового контролю документації буде встановлено факти зловживань, то застосовується суцільний контроль.
Здійснюючи контрольні дії, ревізор повинен мати на увазі, що нерідко зловживання та порушення приховані за зовнішньо правильно оформленими документами. Тому, виявивши найнезначніші ознаки зловживань, ревізор зобов’язаний зосередити свою увагу на їх повному викритті, застосовуючи комплекс методичних прийомів та способів контролю.