Розділ 1 історичний аспект досліджуваної проблеми

1.1. Історія виникнення українського народного танцю

Український народ здавна славився яскравим народним мистецтвом. Кожна визначна подія в житті громади чи сім'ї перетворювалась у свято, на якому виконували пісні, танці, під інструментальну музику. Таких подій було дуже багато.[2]

В сиву давнину напровесні, як тільки забринить в небі чарівна пісня жайворонка, дівчата гуртом виходили на околиці села чи міста і піснями, які називають веснянками, гаївками чи гагілками, «закликали весну». В змісті цих радісних пісень відображені воскресаючи природа, тема кохання тощо. Вславляючи прихід весни, дівчата в своїх піснях – веснянках опоетизовували природу, уявляти її в образі людини, яка несла їм радість і щастя. Весною, коли земля вкривалася зеленим килимом, пролісками та іншими барвистими весняними квітами, молодь все своє дозвілля проводила на лоні природи. В цей період року здебільшого дівчата – іноді разом з хлопцями – виконували так звані танки ( їх називають хороводами). Незважаючи на те, що хороводи є природним продовженням веснянок, за характером виконання вони від них відрізнялися, бо пісенні мелодії супроводжувалися відповідними рухами, жестами та мімікою.

Отже, хороводи є первісною формою народного танцювального мистецтва, яке збереглося і дійшло до наших днів. Це весняні хороводи – «Подоляночка», «Перепілочка», «Мак», «Просо», «Король», «»Нелюб», «Кривий танок», «»Галка»,та багато інших. Серед них були і такі, що за характером нагадували ігри та розваги, зокрема хоровод «Нелюб». Тому й не дивно, що молодь і діти поряд з виконанням хороводів влаштовували різні ігри та розваги: довгу лозу, тісну бабу, хрещик, квач.

Найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починалось воно в ніч на 24 червня. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця ( називали їх «Мареною» або «Купалом» Основною метою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують хлопці та дівчата разом. Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці в парах.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик – виконавців на народних інструментах які в ансамблі разом супроводжували пісенну мелодію.

Восени розпочинався весільний період, бо цей обряд – один з найскладніших. Він складався з сватання, заручин, гільця, короваю та самого весілля. Центральними особами весілля є молода та молодий. Крім родичів і найближчих друзів, приходили подивитися на весілля і розважитися всі, кому забажається. Коли всі сідали за столи, на вулиці музика грала танці – метелиці, гопаки, козачки, коломийки, польки, вальси, кадрилі. На другий день весілля відзначали родичі. Змінювався відповідним чином і репертуар, його основу складали різноманітні триндички, приспівки, дрібушки, а також гопаки, козачки, коломийки ( в західних областях України), польки, вальси. Часто виконувалися сюжетні танці – «Шевчики», «Козак – голяр».

Крім обрядів веснянки, Купала та весілля, молодь України колись проводила своє дозвілля на вулицях та вечорницях. На них можна було почути все: небилиці, казки, дотепні слівця, пісні. Проте вулиця чи вечорниці не обходились без танців, тут танцювали метелицю, гопака, козачка, коломийку, польку, кадриль, камаринську, мазурку, вальс. В наш час вечорниці вийшли з побуту народу. Культурним центром міста і села став клуб, будинок культури. В них молодь дивиться спектаклі, слухає концерти самодіяльних та професіональних колективів.

Культурне життя молоді внесло великі зміни, які вплинули відповідним чином на традиції. Перед юнаками ті дівчатами відкрито широкі можливості для виявлення і розвитку своїх здібностей в мистецькій галузі культури.

Новий напрям в культурному житті молоді позначився також на відповідні диференціації танцювального мистецтва. Хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки й сюжетні танці – «Лісоруби», «Ковалі», «Опришки», «Аркан» майже повністю перейшли в репертуар професіональних і самодіяльних колективів, їх тепер виконують переважно на сцені. Народні обряди та звичаї в громадському і домашньому побуті на Україні мають ту чи іншу художню частину, органічним елементом якої є завжди танці.

Одним із найдавніших танців в Україні, що здобув популярність і всьому світі, є гопак. І сьогодні він залишається одним із джерел інформації для якісного формування стилів рукопашного бойового мистецтва (спис, хрест, вихиляс). Козацький танець зазнав змін коли партнеркою чоловіку стала жінка. Вона, як свідчить етнографи, надала цьому «дикому» танцю шляхетності, грації та елегантності. Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його природна сила полягає в тій порівняно особистісній свободі, коли кожен може на власний розсуд створювати різноманітні комбінації.[12]

«Метелиця» – вид хороводу. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур та різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі. Звідси й походить назва танцю. «Польки» й «кадрилі» теж досить поширені в Україні. Ці танці яскраві та життєрадісні. Створюються вони на основі народних танців із безліч фігур. У цих танцях використовується принцип змагання між групами виконавців або парами.

«Коломийки» й «гуцулки» відзначаються багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражають глядачів яскравим оригінальним колоритом, властивим лише західним областям України. Основним композиційним елементом є коло, яке поступово розділяється на менші кола, які доходять до пари в колі. Деякі етнографи вважають, що від слова «коло» і походить назва «коломийка».