5. Способи виховного впливу на людину

Для вирішення виховних завдань можна вибирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. Цей вибір насамперед залежить від специфіки поставлених цілей і завдань. В якості основи для визначення методів орієнтуються на позиції вос-живильника у виборі способів виховної взаємодії. Можна виділити ряд взаємодій, що встановлюються між вихователем і вихованцем: способи впливу на характер відносин вихованця до самого себе, до своєї сім'ї; включення його в систему спілкування з однолітками, з співробітниками по роботі; способи коригування світогляду, зміна ціннісних установок і стилю поведінки. Тобто однозначного визначення методів виховання не існує. Разом з тим, виявлено їх загальна спрямованість на зміну ставлення вихованця до суспільства або самому собі, предмету або способу діяльності, до іншої людини або цілої групи людей. Звідси випливає, що метод виховання є одним з інструментів не тільки впливу на людину, але і взаємодії. Методи виховання виявляють своє утримання через: • безпосередній вплив вихователя на вихованця (за допомогою переконання, моралі, вимоги, наказу, погрози, покарання, заохочення, особистого прикладу, авторитету, прохання, ради); • створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які змушують вихованця змінити власне ставлення, висловити свою позицію, здійснити вчинок, проявити характер; • громадська думка референтної групи, наприклад, колективу (шкільного, студентського, професійного), особистісно значущого для вихованця, а також завдяки авторитетному для нього людині - батькові, вченому, художнику, державному діячеві, діячеві мистецтва, і засоби масової інформації (телебачення, друковані видання, радіо); • спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру; • процеси навчання і самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду у колі сім'ї, в процесі дружнього та професійного спілкування; • занурення у світ народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури. Вихователь вибирає і використовує систему методів відповідно постав-ленним цілям. Оскільки вони є "інструментами дотику до особистості» (А. С. Макаренко), остільки при їх виборі необхідно враховувати всі тонкощі та особливості особистості вихованця. Не існує хорошого або поганого методу. Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох факторів та умов, а також від послідовності та логіки застосування сукупності методів. Робляться спроби систематизувати методи виховання. Так, на-приклад, виділяють три групи методів (Г. І. Щукіна): 1) орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців у спілкуванні і діяльності; 2) спрямовані на досягнення єдності свідомості та поведінки вихованців; 3) використовують заохочення і покарання. П. І. Підкасистий пропонує іншу угруповання методів виховання: 1) формують світогляд вихованців і здійснюють обмін інформацією; 2) організують діяльність вихованців і стимулюючі її мотиви; 3) надають допомогу вихованцям і здійснюють оцінку їх вчинків. Вищезазначені класифікації методів виховання, подібно будь-яким іншим, досить умовні. Виховна задача повинна вирішуватися за допомогою комплексу методів, прийомів і засобів. Методи виховання: Педагогічна вимога як метод виховання може: • висловлювати норми поведінки людини, які необхідні для збагачення соціального досвіду; • виступати як конкретне завдання; • мати стимулюючу чи «сковує» функцію у вигляді вказівок на початку і наприкінці роботи, про перехід до нових дій, про надання допомоги, про припинення дій; • допомогти вихованцю з'ясувати сенс, корисність або необхідність дії, вчинку. Як видно, можливості методу різноманітні і насправді не обмежуються перерахованим набором. Форми пред'явлення вимоги до людини поділяються на прямі (у вигляді наказу, вказівки в діловому, рішучому тоні, що мають інструктивний характер) і непрямі (що здійснюються за допомогою ради, прохання, натяку з метою викликати у вихованця відповідне переживання, інтерес, мотив дії або вчинку). Привчання як метод виховання припускає культивування у вихованця здатності до організованих дій і розумній поведінці як умові становлення основ моральності і стійких форм поведінки. Привчання передбачає демонстрацію вихователем зразка чи процесу правильного виконання дій. Вихованець повинен навчитися ідеально копіювати і систематично підтримувати здобутий уміння або навичку. Привчання досягається через систему вправ. Можливості методу полягають у наступному: він допомагає засвоювати важливі вміння і дії як стійкі основи поведінки людини. Даний метод сприяє самоорганізації вихованця і проникає в усі сторони життя вчення, працю, відпочинок, гру, спорт. Приклад як метод виховання укладений у переконливому зразку для наслідування. Як правило - це самостійна особистість, способу життя, манеру поведінки і вчинків якої прагнуть слідувати інші. Приклад пов'язаний з наочним поданням і конкретизацією ідеалу людини. Він являє собою подальшу перспективу прагнень вихованця бути схожим (позитивний варіант) на ідеальний образ або долати в собі ті негативні особливості, які в чомусь близькі негативного образу (негативний варіант). У процесі виховання дитини сила як позитивного, так і негативного прикладів однаково дієва. Приклади використовують як засобів формування певного способу поведінки вихованця, для того щоб орієнтувати його на позитивний ідеал і розвинути емоційне неприйняття до асоціальних дій і вчинків. Заохочення як метод виховання спрямований на емоційне твердження успішно Ваших дій і моральних вчинків людини і стимулювання до нових. Покарання як метод виховання орієнтований на стримування негативних дій людини і «сковує» (гальмує) вплив у подібних ситуаціях. Види заохочень можуть бути найрізноманітнішими: схвалення, похвала, подяка, нагорода, відповідальне доручення, поцілунок близького, моральна підтримка у важкій ситуації, прояв довіри і захоплення, турботи і уваги, прощення за провину. Види покарань: зауваження, догана, громадський осуд, відсторонення від важливої справи, моральне виключення з суспільного повсякденному житті, сердитий погляд вихователя, осуд, обурення, докір чи натяк, іронічна жарт. Методичні прийоми - це конкретний прояв певного методу виховання на практиці. Вони визначають своєрідність використовуваних методів і підкреслюють індивідуальний стиль його роботи. У конкретних ситуаціях взаємозв'язок між методами та прийомами носить діалектичний і неоднозначний характер. Вони можуть заміняти один одного, і не завжди видно їхні супідрядні відносини. Наприклад, в процесі застосування методу переконання вихователь може використовувати приклади, проводити бесіди, створювати спеціальні ситуації впливу на свідомість, почуття, волю вихованця. У даному випадку приклад, бесіда виступають як прийомів рішення виховної завдання. У той же час, застосовуючи метод привчання, вихователь може використовувати переконання в якості одного із прийомів. Переконання допоможе здійснити завдання включення вихованця в систему доцільних дій по формуванню конкретного досвіду; наприклад, суворого виконання режиму роботи та відпочинку. Засоби виховання є «інструментарієм» матеріальної та духовної культури, який використовується для вирішення виховних завдань. До них відносяться: • знакові символи; • матеріальні засоби; • способи комунікації; • світ життєдіяльності вихованця; • колектив і соціальна група як організуючі умови виховання; • технічні засоби; • культурні цінності (іграшки, книги, твори мистецтва). Як правило, людина відчуває на собі ситуативні акти виховного впли-яния, які носять короткочасний характер. Варіанти цілеспрямованого виховного взаємодії вихователя і вихованця можуть мати різну форму, тривалість і здійснюватися в різних умовах (у сім'ї, освітньо-виховному закладі). Форми виховання - це варіанти організації конкретного виховного акту. Наприклад: роз'яснювальна бесіда батьків про правила поведінки в громадських місцях (у школі, музеї, театрі, стадіоні, в магазині), диспут на тему «Що важливіше для людини -" Я "або" Ми "?», Спільна акція дорослих та дітей за благоустрою свого будинку, озеленення двору. Процедуру використання комплексу методів і прийомів по досягненню вос-живильної мети прийнято називати методикою. Систему методів, прийомів і засобів, яке застосовується відповідно до конкретної логікою досягнення цілей і принципів дії вихователя, визначають як технологію. Наприклад, говорять про методику виховання культури мовлення або акуратності у дитини, але про технології мовного тренінгу або ділового спілкування. Розробка та застосування як методики, так і технології спираються на наукові знання про людину та процесі виховання. Тому їх відносять до сфери професійної діяльності фахівців у галузі виховання людини. Поєднання розвиваючих методів і засобів виховання слід використовувати в період становлення особистості вихованця і стимулювати в ньому здатність активно реагувати на виховний вплив. Тобто дійсно бути суб'єктом конкретної ситуації. Виховні методи і засоби застосовують не тільки для вирішення виховних завдань підростаючого покоління. Вони також використовуються з метою надання допомоги дорослим людям, у процесах соціалізації, адаптації до нових життєвих умов, корекції стилю поведінки чи характеру взаємовідносин з людьми.