Алергійні реакції діляться на справжні та псевдоалергійні

В основі перших лежать три механізми: імунний, спричинений взаємодією антитіл з алергеном; патохімічний, при якому виникає викид відповідних медіаторів; патофізіологічний, для якого характерно прояви симптомів захворювання.

При псевдоалергійних реакціях імунологічна стадія відсутня, решту мають місце, але патофізіологічні реакції індукуються прискореним шляхом. Причинами розвитку псевдоалергійних реакцій є наступні: потрапляння в організм гістаміну в надлишку з харчовими продуктами (сир, картопля, шоколад); поява в організмі літераторів власного гістаміну з відповідних клітин; порушення інактивації гістаміну в організмі; захворювання кишечника, що проявляються порушеннями процесів всмоктування; недостатність гепатобіліарної системи; дисбактеріози при яких можливе надлишкове утворення гістаміноподібних речовин і підвищене всмоктування; активація системи комплементу, що приводить до утворення проміжних продуктів, які здатні викликати лібрацію з тучних клітин, базофілів, нейтрофілів і тромбоцитів.

Часто псевдоалергійні реакції виникають після прийому медикаментів або харчових продуктів. Клінічні прояви псевдоалергійних реакцій відмічаються різноманітністю: від місцевих реакцій (контактний дерматит) до системних (анафілактичний шок). По ступеням важкості можуть бути легкими, середньої важкості, важкими, летальні випадки.

Принципи лікування та профілактики алергійних захворювань Засоби неспецифічної терапії

Для лікування алергійних захворювань використовуються засоби, що впливають на імунну, патохімічну та патофізіологічну стадії процесу. Часто препарати, одночасно впливають на декілька механізмів патологічного процесу.

Розрізняють шість груп антигістамінних препаратів, блокаторів н1-рецепторів:

1.Етилендіаміни. Супрастін.

2.Етаноламіни. Дімедрол.

3.Алкіламіни. Діметінден (феністіл).

4.Похідні фенотіазіну, піпольфен, діпразин.

5.Похідні піперазину, цінарізін, стугерон.

6.Антигістамінні препарати різного походження, тавегіл, фенкарол, діазолін, кетотіфен.

Все більш поширення набувають препарати ІІ покоління до яких відносять кларитин, зіртек, семпрекс, абастин.

В 1982 році синтезований перший неседативний Н₁-гістаміноблокатор – терфенадин. Його активний метаболіт – фексофенадин (телфаст) є високоактивним блокатором Н₁-гістамінорецепторів, немає кардіотоксичного ефекту, не проникає через гематоенцефалічний бар’єр та не володіє седативним ефектом.

До інших методів неспецифічного лікування алергій відносять:

- антисеротонінові препарати (стугерон, перітол, дезеріл);

- інгібітори хінінової системи (контрікал, трасилол, гордокс, плазмін);

- інгібітори системи комплементу (гепарин, сурамін);

- стабілізатори мембран тучних клітин (інтал, тайлед);

- гемосорбція і імуносорбція;

- плазмаферез і лімфоцитоферез;

- екстракорпоральна імуносорбція.

Імуносупресорна терапія

Даний метод терапії включає в пергу чергу застосування глюкокортикостероїдів. Вони володіють здатністю пригнічувати місцеву запальну реакцію, зменшувати ексудацію і проліферацію, знижувати проникність капілярної сітки, серозних оболонок, пригнічувати проліферацію лейкоцитів і секрецію медіаторів, внаслідок чого відбувається пригнічення різних ланок імунних і алергійних реакцій з високим терапевтичним ефектом. Однак в даної групи препаратів існує ряд суттєвих побічних ефектів.