1. Психологічні принципи та теоретико-педагогічні засади розвивального навчання.

2. Система розвивального навчання Л.Занкова. Технологія розвивального навчання Ельконіна-Давидова.

Розумовий розвиток (за Калмиковою* – це складна динамічна система кількісних і якісних змін, які проходять в інтелектуальній діяльності людини, пов’язаного з віком і збагаченням життєвого досвіду у відповідності з соціально-історичними умовами, в яких вона живе, та з індивідуальними особливостями її психіки. Отже, знання, які не відповідають віку людини, свідчать про її низький розумовий розвиток. Компонентами розумового розвитку вважають фонд дієвих знань, підтверджуючи тим самим свідомий характер їх накопичення; навчання.(вчення* Глибина розуму проявляється в ознаках, які людина може абстрагувати при оволодінні новим матеріалом та на рівні їх узагальнення. Найбільш яскраво ці якості мислення виявляються при відкритті нових для людини знань. Інертність розуму виявляється в схильності до шаблону, до традиційного ходу думки, у складності переключення від однієї системи дій до іншої. Гнучкість мислення являє собою змінність, яка відповідає плинним умовам ситуацій, що аналізуються. Основними психологічними принципами розвиваючого навчання є: Ø проблемність навчання; Ø оптимальний розвиток різних видів мислительної діяльності (наочно-дієвого, практичного, наочно-образного, абстрактно-теоретичного, отвлеченного*; Ø індивідуалізація і диференціація навчання; Ø спеціальне формування як алгоритмічних, так і евристичних прийомів розумової діяльності; Ø спеціальна організація анемічної діяльності. 2. Технологія розвивального навчання Л. Занкова Однією з перших спроб практичної реалізації ідеї розвивального навчання було обґрунтування розвитку як провідного критерію оцінювання роботи школи, до слідно-експериментальне дослідження об'єктивних пе дагогічних закономірностей у співвідношенні навчання та розвитку. Пізнання цих закономірностей розгля далось як крок до утвердження нової дидактичної сис теми, що мала забезпечити значно вищі, ніж масова, зокрема найпередовіша, педагогічна практика, резуль тати навчання і на цій основі досягти оптимального рів ня загального розвитку школярів. Уся ця робота була зосереджена в лабораторії Науково-дослідного інститу ту теорії та історії педагогіки АПН СРСР, яку очолював Л. Занков. З 1929 р. він вів науково-дослідну роботу в Москві: спочатку в Науково-дослідному інституті де фектології, згодом — у НДІ теорії та історії педагогіки АПН. Він обґрунтував можливість застосування в педа гогічних дослідженнях різних видів педагогічного екс перименту, висунув і реалізував ідею включення у педа гогічний експеримент психологічних методів вивчення загального розвитку учнів як засобу результативності педагогічних нововведень. Під його керівництвом у 50—60-ті роки XX ст. створено нову дидактичну кон цепцію початкового навчання, спрямовану на загаль ний розвиток дітей. Технологія Л. Занкова передбачає участь школярів у різних видах діяльності, використання у викладанні дидактичних ігор, дискусій, а також методів, спрямова них на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови. Вона виявила свою ефективність на всіх етапах організації процесу навчання, передусім у розвитку психічних функцій молодших школярів. Однак здійснені протя гом 60—70-х років XX ст. спроби впровадити її у масо ву шкільну практику не були успішними, оскільки вчи телі не змогли забезпечити нові програми відповідними технологіями навчання. 3. Технологія особистісно-розвивального навчання Ельконіна — Давидова Найпослідовніше ідеї Л. Виготського щодо можли вості та доцільності навчання, орієнтованого на розви ток дитини, були розвинуті у психологічній теорії діяль ності (О. Леонтьєв, П. Гальперін, О. Запорожець та ін.*, що зумовило кардинальний перегляд традиційних уяв лень про розвиток і його співвідношення з навчанням. Її прихильники вже не

Лекція Н.Е.2.4. Технологія проблемного навчання

План

1. Сутнісна характеристика проблемного навчання.

2. Дидактичні основи проблемного навчання.

3. Діяльність вчителя та учнів в умовах проблемного навчання.

4. Моделювання проблемних ситуацій в процесі навчання.

1. Сутнісна характеристика проблемного навчання.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Розрізняють такі види дидактичних проблем: а* за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні й позаурочні; б* за роллю в пізнавальному процесі: основні й допоміжні; в* за способом організації їх вирішенню: фронтальні, групові та індивідуальні.

Отже, проблемне навчання - це тип навчання, при якому вчитель, систематично створюючи проблемні ситуації і організовуючи діяльність учнів з вирішення навчальних проблем, забезпечує оптимальне поєднання їх самостійної пошукової діяльності із засвоєнням готових досягнень науки.

Складовими проблемного навчання є:

Проблемна ситуація – основний елемент проблемного навчання, за допомогою якого пробуджується думка, пізнавальна потреба учнів, активізується мислення.

Проблемна ситуація – це психічний стан переживання учнем інтелектуальної трудності, спосіб подолання якого він має шукати й може знайти тільки завдяки власній пізнавальній активності й самостійності.

Проблемне питання – один з типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. Сутність П.Н. полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань, розв’язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі і поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. У проблемному запитанні є прихована суперечливість. Велике значення має також мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в учня такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату або способу виконання завдання. Інакше учень не «прийме» проблеми і вона втратить значення навчальної