14. Ритуально-міфологічна основа літнього циклу календарної обрядовості

. Русальні пісні. Мотиви кохання і праці     Весною,  як тільки вкриваються травами луки, „з води на берег виходять    русалки".  За  народною  уявою, це дівчата або молоді жінки, котрі під    час купання втопилися і тепер живуть на дні глибоких рік і озер.     Русальні  пісні  виконують тільки дівчата, хоча героями цих пісень є і    жіночки-сестрички, і дівчата, „красні панночки", дівчатка-семилітки, і    парубки.    Серед  різновидів  пісень  виділяються пісні-проводи русалок. У ці дні     дівчата  в  полі,  на  житах  роблять  спільний обід - тризну на честь    русалок.    У  полі,  в лісі, дівчата плели собі вінки, вірили, що тоді русалки їх    не  зачіпатимуть  і  не  лоскотатимуть. Коли ж дівчата повертатилися з     поля, лісу, то кожна мала кинути вінок у садок чи на город. Вірили, що    вінок допоможе збільшити врожай.    У русальних піснях знаходимо багато загадок. Уведені вони були з метою    перевірити кмітливість молоді:     - Що росте без кореня?    Що біжить без повода?    А що цвіте без цвіту?    У  піснях,  де дійовою особою є русалка (наприклад, „Ой біжить, біжить    мала  дівчина"),  загадок  буває три, коли ж героями пісень є юнаки та     дівчата  (наприклад,  „Ой  ти, дівко-семилітко"), загадок може бути до    семи.                  2.1.6-2.1.7. Петрівчані і купальські пісні    Дванадцятого липня за новим стилем відзначається день святих апостолів     Петра і Павла та початок жнив. До свята готувалися заздалегідь: білили    хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я, випікали мандрики    (т.зв.  пампушки, спечені з пшеничного тіста, яєць, сиру; вважають, що     така назва нібито походить від мандр Петра з Павлом).    Петрівчані  пісні  умовно можна поділити на пісні-роздуми про кохання,    нещасливу  долю  сироти,  невістки. Лейтмотивом цього циклу є взаємини    молодих.  Головний  образ більшості пісень - Петрівочка, дівчина перед    заміжжям.    У піснях звучить розлука з привільним життям під батьківської стріхою,    адже восени починається пора весіль:    Ой ти Петре, Іване, Іване,    А вже твоя Петрівочка минає.    А вже твоя Петрівочка минає-    Половина літечка займає.    Вже твоя Петрівочка минає -    Половина літечка займає,    А Маруся чоловіка немає.    Ой ходила та Маруся по полю,    Вибирала пшениченьку з коколю.    Як над'їхав Іванко попри гай,    Боже тобі, Марусю, помагай.    (Записано  від  З.О.Гажук   у  c. Немерче Мурованокуриловецького району    Вінницької області у 2001 р студенткою ГДПУ В.Семенюк)    Зустрічаємо  у піснях і роздуми дівчат про свою долю: „біла тонка біль    стане   чорною,  ношена  буде  у  будень",  „як  я  піду  за  нелюба".     Дівчина-сирота  ночує „в селі, в оборі", бідні дівчата „крають рушника    з рядниночки, а сорочечки з кропивочки".    Купальські пісні    - виконувались на свято Івана Купала. Це період літнього сонцестояння,     кінець  червня  -  початок  липня. В селі вибирали відповідне дерево -    вербу „Марену". Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх    польових сокирок, прикрашали ними вербу „Марену" і співали:    Ой на Івана, на Купала    Вийшла Галина чистая паня.    На неї хлопці зглядаються,    Привітатися стидаються.    Один Іван не стидався -    Узяв за ручку і повитався.    (Записано   від  К.Я.Ткач  у  м.Барі  Вінницької  області  у  2001  р.    студенткою ГДПУ Д.Горою)    Потім  ішли  до  ставу, річки, озера купати „Марену". У воду внести її    мала найкрасивіша дівчина у вінку, сплетеному із жита та пшениці. Одяг     її  теж  повинен  бути  прикрашений  квітами,  як  і в „Марени"-верби.    Дівчина  обережно  ламала дерево „Марену": кожному треба було принести    додому  гілочку,  символ  того,  щоб  огірки родили добре, щоб в оселі     водилося добро, а нечиста сила обминала обійстя.    У  піснях  дуже  часто звертаються до Купайла: де воно зимувало? З уст    Купала   (цю   роль,  як  правило,  виконує  гарний  високий  парубок,    заквітчаний  маковим  цвітом)  дізнаємося,  що  зимувало  воно в лісі,     ночувало в стрісі, зимувало в „пір'ячку", літувало в „зіллячку".    Доки  молодь  біля  „Марени" водила хороводи, старші хлопці посередині    долини запалювали купальське вогнище для "очищення". Дівчата і парубки     бралися  за  руки,  з  розгону  перестрибували  через вогнище, і таким    чином, очищалися, а то й вибирали свою долю.    Сучасне  свято  Івана  Купала  рідко  зустрічається  в  містах, більше    збережене  в  селах,  відгомоном свята є символічне обливання знайомих     водою з побажаннями здоров'я.    За традиціями кожна дівчина опускала віночки у воду, чекаючи розповіді    про  долю  та  про  пару.  Плесо  річки вкривається вогнями засвічених    свічок, а на березі чути пісні, серед яких і жартівливі:     Де ти, Купайло, ночувало?    Що ти, Купайло, вечеряло?    Я ночувало в Слоуті,    А вечеряло рибку в борщі.    (Записано  від  О.Г. Медвідь  у  c. Слоуті  на  Глухівщині  у  2000 р.    студенткою ГДПУ Н. Медвідь)                2.1.8. Жниварська поезія і обрядовий контекст    Жниварські   пісні   українців,   як   і  всіх  слов'янських  народів,    відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання     врожаю.  Пісні  поділяються  на  зажинкові,  що виконуються до початку    роботи, жнивні - виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або    дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.    Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа -    „воєводи".  Його  мала  нажати  „в добрий час" „легка на руку" жниця -    обов'язково   із   середини  ниви.  Прикрашений  стрічками  й  квітами     зажинковий  сніп  кожного  дня  стояв  на  полі, де працювали женці, і    символізував  межу,  до  якої  вони  мали жати. Після жнив перший сніп    урочисто  ставили  у  світлиці  на покуті. Перші зрізані колоски, як і     останні,  вважалися  наділеними особливими якостями, здатними впливати    на   майбутній  урожай.  Бажання  зберегти  перші  колоски,  очевидно,    походило  від  уявлення  про  те,  що  в них зберігається плодюча сила     зерна.    Жали  і  співали  жнивних  пісень  переважно жінки. Пісні звеличували,    опоетизовували  хліборобську  працю,  величали  господаря, уславлювали    женців.  Зжатий  останній  сніп,  „останець" (або „дід") перев'язували     червоною  смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали    жмуток   невижатого  збіжжя,  прикрашеного  стрічками  і  квітами,  що    називався  Волосовою  або  Спасовою  „бородою",  а подекуди - „козою",     "перепілкою".  Колосся зв'язували до купи і заламували до низу на схід    сонця,  витрушували  в  зорану  серпом  землю зерно, клали між стеблин    хлібину,  дрібок  солі,  ставили  в воду, щоб у господі не переводився     хліб, приказували: „Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!".    Закінчивши  жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина    і  легко  було жати наступного року. При цьому співали: "Ой ниво наша,     ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили."    З  пшеничних  або  житніх  колосків  дівчата  сплітали  вінок з маків,    волошок,  калини  як  символу  щедрого врожаю. В такому вінку найкраща     жниця  -  „княгиня" в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні    дівчат  -  „дружок",  поверталась  до двору хазяїна. На Сумщині інколи    тих,  хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої     сили.    Перед  двором  хазяїна  вінок  клали  на хлібину, щоб „заходив хліб за    хліб,  старий  за  новий",  тобто,  щоб не було безхліб'я і просили за    нього  викуп  -  „рублика  на таночок". Після викупу хазяїн запрошував     женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав    до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.    Важливе   місце   посідає  опис  природи.  Широко  використовується  у     жниварських  піснях  прийом художнього паралелізму, де картини, образи    природи   служать   і   своєрідним   поетичним   зачином,   і  засобом    психологічної характеристики людини.    Зменшено-пестлива  лексика,  яскраві  гіперболи, порівняння, загальний     ласкавий  емоційний  тон  цих  пісень  нагадують  колядки  і щедрівки.    Величання  поєднується  з  магічним заклинанням врожаю через побажання    того, без чого неможливе життя землероба: здоров'я, добробуту, гаразду     в сім'ї, гарного збіжжя.    Обжинкові  пісні нагадують весільні пісні: наявне плетіння обжинкового    вінка, його носять „княгиня" й „дружки".

15. Поетика жанрів літнього циклу календарно-обрядової творчості, їх зв’язок з обрядовістю.

16. Ритуально-міфологічна основа осіннього циклу календарної обрядовості.

17. Поетика жанрів осіннього циклу календарно-обрядової творчості, їх зв’язок з обрядовістю.

18. Зародження родинно-обрядової творчості, її основні форми та особливості (весільна обрядовість, похоронна обрядовість, обрядовість, пов’язана з народженням дитини).

19. Весільна обрядовість. Її виникнення та становлення.

20. Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід.

21. Призначення та особливості передвесільних обрядів та обрядів приготування до весілля. Характеристика уснопоетичних творів, що супроводжували ці дійства.

22. Своєрідність пісенного супроводу власне весільних та післявесільних обрядів.

23. Виникнення та становлення похоронної обрядовості.

24. Голосіння, їх виникнення, жанрові різновиди, поетика.

25. Старини, їх виникнення, визначення, класифікація, поетика.

26. Характерні особливості міфологічного та київського циклів старин. БІЙ ДУНАЯ З ДОБРИНЕЮ

· БІЙ ІЛЛІ МУРОМЦЯ З СИНОМ

· БУНТ ІЛЛІ ПРОТИ ВОЛОДИМИРА

· ВОЛХ ВСЕСЛАВИЧ

· ВОЛЬГА

· ДОБРИНЯ І ЗМІЇ

· ДОБРИНЯ СВАТАЄ НАРЕЧЕНУ КНЯЗЕВІ ВОЛОДИМИРУ

· ДЮК СТЕПАНОВИЧ

· ЗЦІЛЕННЯ ІЛЛІ МУРОМЦЯ

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І КАЛИН-ЦАР

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ В КИЄВІ

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ В ЦАРГРАДІ

· МИКУЛА І ВОЛЬГА

· МИХАЙЛО ДАНИЛОВИЧ

· МИХАЙЛО КАЗАРЯНИН

· МИХАЙЛО ПОТИК

· ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ

· СТАВР ГОДИНОВИЧ

· ТРИ ПОЇЗДКИ ІЛЛІ МУРОМЦЯ

· ЧУРИЛО ПОЛОНКОВИЧ

27. Художньо-образна структура галицько-волинського, новгородського та казково-новелістичного циклів старин.

28. Історія походження дум, визначення та поетика жанру.

29. Класифікація дум, аналіз дум про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників.

30. Особливості дум про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення та суспільно-побутових дум.

31. Жанрово-стильові ознаки історичних пісень, їх визначення, класифікація, поетика.

32. Визначення пісень-хронік, їх поетика.

33. Походження, визначення, тематично-стильові особливості і поетика балад.

34. Виникнення, визначення та класифікація ліричних пісень.

35. Художньо-стильові особливості родинно-побутових пісень, їх поділ на тематичні групи.

36. Визначення, походження, поетична характеристика пісень про кохання та гумористично-сатиричних пісень.

37. Становлення, визначення, поетика пісень про сімейне життя та про трагічні сімейні обставини.

38. Зародження, визначення та класифікація суспільно-побутових пісень.

39. Походження, визначення та художньо-образна структура козацьких та чумацьких пісень.

40. Походження, визначення та художньо-образна структура солдатських та жовнірських пісень.

41. Виникнення, визначення, поетично-ритмічні особливості коломийок, шумок, козачків та частівок, їх класифікація та тематика.