2. Речення, ускладнені однорідними членами

1. Однорідність та однорідні члени речення

Однорідність – це синтаксична категорія, суть якої полягає в тому, що два чи більше членів речення не залежать один від одного граматично, перебувають в однаковому відношенні до третього члена, із яким вони пов’язані або який пов’язаний із ними. Найістотнішою ознакою однорідності є функціональна рівноправність елементів ряду, їхня граматична незалежність один від одного.

Засоби вираження однорідності:

а) інтонація (перелічувальна, протиставна, розділова);

б) сполучники сурядності (єднальні, протиставні, розділові, градаційні, пояснювальні);

в) інші лексико-синтаксичні засоби: форма множини сполучуваних із блоком однорідних членів слів; прийменники; частки; наявність спільного другорядного чи головного члена; наявність узагальнювальних слів тощо.

Найчастіше в одному реченні є декілька засобів вираження однорідності, напр.: Жита рясні, пшениця стоголоса під обрій гонять хвилю золоту (А. Малишко) – інтонація, форма множини присудка.

Однорідними називають такі члени речення, що поєднані між собою сурядним зв’язком, виконують однакову синтаксичну функцію і перебувають в однакових семантико-синтаксичних відношеннях з одним членом речення.

Диференційні ознаки однорідних членів речення:

1. заповнюють позицію одного члена речення;

2. пов’язані з одним і тим же членом речення підрядним чи предикативним зв’язком;

3. поєднані між собою сурядним зв’язком;

4. зазвичай мають однакове морфологічне вираження;

5. передають однотипні поняття.

Немає одностайності в тому, які члени речення можуть бути однорідними. У більшості праць зазначено, що однорідними можуть бути всі члени речення (найбільше розбіжностей стосовно однорідності присудка). Отже, однорідними є:

а) підмети, напр: І роси, і птиці, і трави з зорею вітають мене (В. Сосюра);

б) присудки, напр.: Заспівали, защебетали пташки (Марко Вовчок);

в) головні члени односкладного речення або їхні компоненти, напр.: Гримить і блискає навколо (І. Франко);

г) додатки, напр.: Опишу я весну, гори, голубого моря даль (О. Гончар);

д) означення (узгоджені й неузгоджені), напр.: Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (О. Гончар). Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів (Л. Дмитерко);

е) обставини, напр.: Падають тепло і глухо яблука в нашім саду (В. Сосюра). Гарячий дух іде від землі, з неба, з моря (М. Коцюбинський);

є) синкретичні другорядні члени речення, напр.: Там-то стежечок і до води, і до сусіди, і до другої (Марко Вовчок).

Між однорідними членами встановлюються такі семантико-синтаксичні відношення: єднальні, протиставні, градаційні, розділові, пояснювальні, невласне-єднальні (приєднувальні, причиново-наслідкові тощо, напр.: Зараз будинок був чорний і здавався лиховісним).

2. Однорідні присудки та головні члени односкладних речень

У сучасній лінгвістичній науці речення з кількома присудками кваліфікують неоднозначно: по-перше, як прості двоскладні, по-друге, як складні, по-третє, їх зараховують до проміжного типу між простими і складними.

Диференційні ознаки однорідних присудків:

1. однакові видо-часові форми, напр.: Ми зустріли і провели друзів (дієслівні компоненти складених однорідних присудків можуть мати різні видо-часові форми, напр.: Краса природи була і буде джерелом натхнення для поетів та художників);

2. наявність спільного компонента (іменної частини чи інфінітива або допоміжного компонента), напр.: Ми могли й хотіли працювати для своєї країни; Ніч була тиха, спокійна й прекрасна (Ю. Смолич);

3. спільний набір другорядних членів речення, напр.: Потім бігав по людях, розпитував, пускав поголоски (М. Коцюбинський).

Односкладні речення з однорідними головними членами теж не мають однозначної кваліфікації: дехто з мовознавців вважає, що вони становлять складне речення, бо виражають предикативність (Н. Ю. Шведова); Н. С. Валгіна визнає однорідність головних членів односкладного речення за наявності спільних членів речення. Такий підхід є прийнятним, а тому речення, у яких наявний спільний другорядний член або компонент складеного головного члена, можна трактувати як прості ускладнені, напр.: І здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (В. Сосюра). В кімнаті було тихо й темнувато (В. Винниченко). Речення, у яких відсутній спільний компонент, доцільно кваліфікувати як складні, напр.: Взяли мене, укинули в яму якусь. Вогко, поночі, тісно (А. Тесленко). Берези білі, сині зорі, тепло смуглявої щоки, донецькі далі неозорі, і тиск руки…(В. Сосюра)