Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

Закон „Про охорону праці” (стаття 17) передбачає, що роботодавець зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників: 

- зайнятих на важких роботах; - зайнятих на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;

- зайнятих на роботах, де є потреба у професійному доборі;

Обов'язковий медичний огляду щорічно повинні проходити особи віком до 21 року.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я.

Порядок проведення медичних оглядів визначається Міністерством охорони здоров’я. Роботодавець зобов'язаний відсторонити від роботи без збереження заробітної плати працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи і середній заробіток.

Фінансування охорони праці

Згідно статті 19 закону „Про охорону праці” фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачає фінансування за рахунок державного і місцевих бюджетів (поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством). 

Закон встановлює мінімальні рівні витрат роботодавців на охорону праці таким чином: Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Закон також передбачає, що не повинно бути довільного визначення заходів з охорони праці, які фінансує роботодавець за рахунок собівартості своєї продукції. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.  Таким чином, кошти, які виділяються на охорону праці, не обкладаються прибутковим податком і не можуть використовуватися для інших цілей. Витрати на охорону праці, котрі передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком. Працівники не несуть ніяких витрат на реалізацію заходів по охороні праці.