Тема 2. Загальна оцінка фінансового стану підприємства

2.1. Аналіз валюти бухгалтерського балансу

Індикатором оцінки фінансового стану підприємства служить бухгалтерський баланс. «Разом» балансу називається валютою балансу і характеризує суму коштів, що знаходяться у розпоряд­женні підприємства. Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, в якому групують однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати його з балансами інших підприємств. Для проведення аналізу фінансового стану підприємства необхідно сформувати аналітичний баланс. На підставі аналітичного балансу проводиться розрахунок та оцінка динаміки ряду коефіцієнтів, що характеризують ліквідність, фінансову стійкість, ефективність виробництва. За результатами аналізу здійснюється прогноз ймовірності банкрутства підприємства і дається оцінка його кредитоспроможності.

Доцільно порівняти баланс з плановим балансом, з балансами минулих років того самого підприємства, з даними підприємств-конкурентів. Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна порівняти зміни підсумку зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму 2 «Звіт про фінансові результати».

2.2. Аналіз пасивів балансу

Пасив – це та частина балансу, на основі якої утворюються активи підприємства і забезпечується належна його робота. Аналіз пасиву балансу передбачає дослідження всіх його складових, пошук резервів збільшення капіталу та поліпшення структури. Структура капіталу впливає на фінансовий стан підприємства, а саме на його рентабельність, платоспроможність та ліквідність. Проаналізувавши стан підприємства можна виявити зміни, які відбулися за період та зменшити вірогідність погіршення результатів діяльності.

За нормою передбачається частка власних коштів в загальній сумі капіталу підприємства – 50%. Звичайно цей варіант дозволить суб’єктам господарювання забезпечити безперебійну роботу. Але на практиці все далеко від ідеалу. Більшість підприємствмають значну частку залучених ресурсів, які перевищують встановлений нормативний відсоток. Це свідчить про необхідність регулярного аналізу капіталу для розробки ефективних фінансових стратегій. Власне, аналіз пасиву балансу умовно можна розділити на такі етапи:

1.аналіз складу та структури власного капіталу; 2.аналіз складу та структури довгострокових зобов’язань; 3.аналіз складу та структури поточних зобов’язань; 4.оцінка ефективності використання капіталу підприємства.

Аналіз проводять на базі певного періоду, який, зазвичай, становить 3-5 років. Перші три етапи полягають у складанні аналітичних таблиць за даними балансу по відповідних статтях, звіту про власний капітал. Аналізують структури відповідних розділів пасиву, їх відсоткове співвідношення, величину, вартість усіх джерел капіталу, зміни, що відбулися протягом досліджуваного терміну, роблять висновки. Четвертий етап передбачає розрахунок показників, які визначають джерела утворення та ефективність використання власних та залучених коштів. При цьому використовують як дані раніше згадуваних бухгалтерських документів, так і звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, оборотно – сальдова відомість, головна книга. Розраховані значення порівнюють з їх нормативними показниками і також складають відповідні висновки. Ефективність використання капіталу характеризується розміром одержаного прибутку в процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а отже і тісно пов’язана з категорією витрат. При оцінці показників ефективності використання власного капіталу розраховують різноманітні коефіцієнти, які допомагають визначити фінансову стійкість підприємства, яка залежить від обсягу власних, довгострокових та короткострокових позикових джерел коштів, ступінь ризику. Для аналізу пасиву балансу використовують основні групи коефіцієнтів: фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності.

Значення вищезгаданих коефіцієнтів відображає обсяг приросту капіталу, його вплив на діяльність підприємства.  Досліджуваний вид аналізу повинен забезпечити можливість виявлення додаткових джерел залучення коштів, більш ефективних та дешевих, шляхів збільшення обсягу прибутку, за допомогою якого поліпшується структура та ефективність використання пасиву балансу, методів збільшення оборотності та рівня рентабельності власного капіталу. Якщо правильно сформувати економічну політику роботи підприємства у сфері раціонального використання утворених пасивів та залучення додаткових коштів, то буде можливість впливати на такі показники як собівартість продукції, об’єм виробництва, продуктивність праці, а відповідно на обсяги реалізації, прибуток та рентабельність підприємства. Таким чином, регулярність аналізу пасивів дозволить зменшити вплив негативних чинників при нестабільній економіці та забезпечити його нормальну роботу..

2.3. Аналіз активів підприємства

Згідно з П(С) БО2 “Баланс” активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Активи підприємств поділяються на необоротні та оборотні. Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначенні для реалізації та споживання протягом операційного циклу.

Мета аналізу активу балансу - оцінку поточного стану його активів (майна).

Основні завдання аналізу активу балансу: визначити якість стану активів підприємства; виявити причини його поліпшення чи погіршення за звітний період; підготувати рекомендації підвищення фінансової стійкості підприємства міста і підвищення ефективність використання активів.

Ці завдання вирішуються лише на рівні вивчення структури та динаміки абсолютних і відносних фінансові показники активу балансу.

Алгоритм аналізу активу балансу входять такі етапи:

- обробку інформації (складання аналітичних таблиць іагрегированних форм звітності);

- розрахунок показників зміни статей, як у структурі, і у динаміці;

- розрахунок фінансових коефіцієнтів і аналіз їхній змін (виявлення тенденцій погіршення чи поліпшення);

- підготовку висновку про стані активів підприємства з урахуванням інтерпретації опрацьованих даних.

Активи поділяють за ступенем ліквідності (здатності швидко перетворюватися на готівку) на довгострокові (основний капітал) та поточні (оборотні).

Розміщення коштів підприємства має дуже велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Результати виробничої і фінансової діяльності, а отже, і фінансовий стан підприємства, багато в чому залежать від того, які асигнування вкладені в основні засоби та оборотні кошти, скільки їх знаходиться у сфері виробництва та обігу, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимальне їхнє співвідношення. Тому в процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їхньому складі і структурі, дати їм оцінку.

Потім необхідно з’ясувати зміни удовгострокових (позаоборотних) активах. Довгострокові активи або основний капітал – це вкладення коштів у нерухомість, облігації, акції, запаси корисних копалин, спільні підприємства, нематеріальні активи і т. ін. Велика увага приділяється вивченню стану, динаміки і структури основних фондів, яким належить основна питома вага у довгострокових активах підприємства. При вивченні складу основних засобів потрібно з’ясувати співвідношення їх активної і пасивної частин, силових та робочих машин. Від оптимального їх співвідношення багато в чому залежать фондовіддача і фінансовий стан підприємства.

Далі необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею поточних активів балансу як найбільш мобільної частини капіталу (за грошовими коштами, рахунками дебіторів, виробничими запасами, готовою продукцією).

Збільшення коштів на банківських рахунках означає покращання фінансового стану підприємства. Однак, наявність великих залишків грошей протягом тривалого часу свідчить про неправильне використання капіталу, який міг би бути вкладеним у власне виробництво, акції і т. ін. Сума грошей на рахунках повинна зберігатися лише в межах першочергових потреб.

Наявність дебіторської заборгованості створює фінансові утруднення, тому що породжує нестачу фінансових ресурсів. Кожне підприємство зацікавлене у скороченні термінів погашення платежів. У процесі аналізу потрібно вивчити динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості. Слід встановити, чи не входять до її складу суми, нереальні для стягнення, або таких, за якими минули терміни позовної давності. Якщо вони є, то необхідно вжити заходів щодо їх стягнення, включаючи звернення до суду.

Тривалість перебування коштів у дебіторській заборгованості визначається таким чином: (середні залишки заборгованості за рахунками дебіторів х дні періоду / Сума дебетового обороту за рахунками дебіторів).

Щоб підрахувати збитки підприємства від невчасної оплати рахунків дебіторами, необхідно від простроченої дебіторської заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей термін (за мінусом отриманої пені). Можна також суму простроченої дебіторської заборгованості помножити на ставку банківського відсотка за цей період і від отриманого результату відняти суму отриманої пені.

Значний вплив на фінансовий стан підприємства справляє стан виробничих запасів. З метою забезпечення нормального ходу виробництва і збуту продукції запаси повинні бути оптимальними. Їх недостатність загрожує збоями у виробництві, а надлишковість – відволікає кошти з обороту.

Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з перевірки відповідності фактичних залишків плановим потребам.

Велика питома вага в поточних активах підприємств належить готовій продукції. Збільшення залишків готової продукції на складах підприємства призводить до тривалого заморожування оборотних коштів, відсутності готівки, потреби в кредитах і сплати відсотків за ними, зростання кредиторської заборгованості постачальникам, бюджету, працівникам підприємства з оплати праці і т. ін. З метою розширення збуту необхідно вивчати шляхи зниження собівартості продукції, підвищення її якості і конкурентоспроможності, організації ефективної реклами і т. д.

2.4. Аналіз співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості

Логічним продовженням аналізу стану розрахунків на підприємстві є узагальнення та порівняння результатів проведеного аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості. Потреба такого порівняння випливає з двостороннього відображення розрахунків підприємства, що досліджуються, у фінансовій звітності, - з одного боку, дебіторській та, з другого боку, кредиторській заборгованості. Суть запропонованої оцінки полягає в зіставленні загальної величини дебіторської і кредиторської заборгованості та в розрізі окремих її видів. Крім того, доцільно використати низку аналітичних фінансових коефіцієнтів, що характеризують взаємне співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості та їхній вплив на фінансовий стан підприємства.

Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості є важливим елементом контролю за раціональним співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства з огляду на дотримання стабільності його фінансового стану та поступального розвитку підприємства. Значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємств і призводить до необхідності залучення додаткових джерел фінансування.

З метою аналізу стану розрахунків підприємства шляхом порівняльного аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості складають аналітичну таблицю. У цій таблиці відображені та зіставлені балансові статті з розрахунків підприємства в розрізі дебіторів і кредиторів. Складання такої таблиці є зручним інструментом для того, щоб визначити, чи є перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською.

Щоб визначити, як впливає на фінансовий стан підприємства співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, що склалося на підприємстві, треба порівняти дані аналітичних таблиць за кілька років, а також проаналізувати низку фінансових коефіцієнтів.

Перш за все, порівняльний аналіз слід доповнити розглядом такого відносного показника, як співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості, що розраховується за формулою

коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості= загальна сума кредиторської заборгованості/ загальна сума дебіторської заборгованості;

Нормативне значення цього показника визначено в межах 1,5-2. Тобто нормальним вважається стан, коли кредиторська заборгованість перевищує дебіторську не більше ніж у два рази, але не менше ніж у 1,5 рази.

Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості в цьому разі полягає у визначенні кредиторської заборгованості, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгованості, за умовного зупинення виробництва в момент часу, в який здійснюється оцінка.

У разі розрахунку величини граничної кредиторської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості.

При цьому величину шуканої граничної кредиторської заборгованості слід визначати з урахуванням того, що за час повернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгованості зростає на вартість її обслуговування.

За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути сплачена і величина його обслуговування.