23. Основні види джерел з нової історії країн Європи і Америки другого періоду .

Важливим джерелом для вивчення внутрішньополітичного розвитку країн Європи та Америки даного періоду є конституції та інші законодавчі акти. В останній третині ХІХ- на поч.. ХХ ст. були прийняті нові основні закони у Франції (Конституція ІІІ республіки), Німеччині (імперська конституція), Болгарії, Сербії, затверджені закони про перетворення Австрійської імперії у дуалістичну Австро-Угорщину, введено ряд поправок у Конституцію США. Вони несуть цінну інформацію про політичний режим, виборчу систему, співвідношення повноважень різних гілок влади та загалом структуру влади вказаних країн, що дає можливість визначити ступінь демократичності їх політичних систем.

Статистичні дані допомагають здійснити аналіз господарського та соціального розвитку держав. Так, порівняльні таблиці статистики обсягів промислового виробництва та динаміки його змін доводять, що на перші місця в економічній сфері у вказаний період виходять США та Німеччина, а Великобританія, на відміну від 50-60 рр. ХІХ ст., втрачає лідерські позиції. Статистика дозволяє дослідити соціальну структуру суспільства за різними критеріями. Зокрема, вона демонструє загальне зростання населення Європи та Америки, але при цьому простежується зниження народжуваності в таких країнах як Франція, Італія, Іспанія. Чітко видно, що зростає чисельно робітничий клас, відбувається різка майнова диференціація суспільства. Дані про еміграцію та імміграцію дають уявлення про напрямки та осередки переміщення населення. Важливим джерелом вивчення соціальної активності населення є, наприклад, статистика результатів парламентських виборів, або ж страйкового руху в певній країні. В цілому, статистичні свідчення є основним джерелом для проведення порівняння соціально-економічного розвитку держав та визначення його визначальних тенденцій.

Визначальна роль у дослідженні зовнішньої політики та міжнародних відносин належить дипломатичним документам. У період кінця ХІХ – поч. ХХ ст. між великими державами була укладена ціла низка воєнно-політичних та економічних договорів, найважливіші з яких є сьогодні опубліковані у спеціальних тематичних збірниках. Завдяки їм простежується розвиток міждержавних відносин в Європі, формування військово-політичних блоків та їх зовнішньополітичний курс. Особливе місце належить мирним угодам, що завершували військові дії (Франкфуртський 1871 р., Сан-Стефанський 1877 р., Паризький 1898 р., Портсмутський 1905 р. договори, Берлінський акт 1878 р.). В них закріплені нові основи відносин між ворогуючими сторонами та їх зміст дає уявлення про утворення нового співвідношення сил на міжнародній арені. Не менш важливими є договори, що знаменували поділ Європи на конкуруючі табори. Зміст угоди про створення Троїстого союзу (1882 р.), франко-російські (1891-93 рр.), франко-англійські (1904 р.) та англо-російські (1907 р.) домовленості свідчать про стратегічні плани та похмурі перспективи майбутнього збройного протистояння світового масштабу. Крім того, низка дипломатичних документів дозволяють простежити процес колоніального розподілу і перерозподілу світу між європейськими державами.

Вагомим доповненням до вказаних джерел є опубліковані щоденники та спогади провідних політичних діячів та дипломатів цього часу. Так, мемуари “залізного канцлера” О.Бісмарка, канцлера фон Бюлова суттєво розширюють та доповнюють, а також багато в чому пояснюють події розвитку Німецької імперії. Процес розбудови військово-морських сил Німеччини та початок гонки морських озброєнь докладно висвітлено у спогадах німецького адмірала фон Тірпіца. Свідчення щоденників В.Мілютіна та Д.Ламздорфа розкривають подробиці та закулісні фактори причин, перебігу та наслідків Близькосхідних криз останньої третини ХІХ ст. Дипломатичні перипетії передодня Світової війни зображені у спогадах російських міністрів закордонних справ А.Ізвольського та С.Сазонова. Зрештою, низка мемуарної літератури присвячена подіям Першої світової війни. З британського боку це “Військові мемуари” Ллойд-Джорджа; з американського – “Архів полковника Хауза”. Німецький погляд представляють спогади воєначальників Гінденбурга, Людендорфа, а французьку позицію – мемуари маршала Фоша. Загалом слід наголосити, що мемуари є цінним джерелом для формування бачення історії як дії особистостей, а не як безособову соціологічну схему. Події та проблеми того часу сприймаються не ретроспективно, з погляду сьогодення, а так, як їх оцінювали сучасники й учасники. Водночас спогади є чи не найбільш суб’єктивним джерелом, адже завжди автор прагне подати себе і свої вчинки в найкращому світлі. А тому їх використання має супроводжуватися критичним підходом та порівнянням з даними інших джерел.