1. Методологія та методика політико - правового виховання

Якщо підходити до проблеми правового виховання з врахуванням сучасних досягнень суспільствознавчих наук, а особливо соціальної психології , то стає очевидним, що правове виховання - тривалий в просторі і часі процес, який не може не відбуватися без протиріч. В цьому процесі приймають участь всі громадяни протягом всього свого життя в якості вихованців та вихователів - в залежності від ролі яку вони виконують. Тому стан правової вихованості, досягнутий будь-яким суб’єктом, - тільки момент цього процесу, а діяльність по правовому вихованню - необхідна, важлива сторона цього процесу. Зрозуміло, що організована діяльність з правового виховання повинна бути такою, щоб нейтралізувати, витіснити, перемогти все темне і консервативне, що дуже актуально сьогодні. Сьогодні, коли правовий нігілізм і правове безкультур’я набули небаченого "розмаху".

Теперішній час - час великих суспільних перетворень, час формування української держави, яас формування правової держави, час коли потрібно змінювати не тільки хід думок, але й почуття багатьох людей. Тому у правовому вихованні необхідно зосередити зусилля не тільки на тому щоб нарощувати правову поінформованість суспільства і суб’єкта зокрема; необхідно спробувати "заглянути" в глибинні сфери внутрішнього світу людини - зрозуміти позитивні риси та недоліки, привнесені вихованням, що проявляються у правомірній та протиправній поведінці. Це в свою чергу, дозволить не тільки узагальнювати набутий позитивни досвід, але - що найбільш важливо - проаналізувати помилки виховання, тому що останнім часом цьому приділяється найменше уваги.

Саме тому, деякі автори пропонують розрізняти правове виховання і виховання протиправне¹, яке необхідно вивчати у всіх його проявах. Це - весь той негативний вплив, що у великій масі "обрушується" на наших громадян, особливо молоді, і не тільки з боку "вулиці", про що дуже багато пишеться, але і з боку деяких вихователів, точніше антивиховаделів, тому що недобросовісний, нещиририй, несправедливий, невихований вихователь може спричинити більше шкоди всьому суспільству, оскільки результат його роботи це - аморальна, протиправна, антисуспільна готовність суб’єктів.

Відомо, що вибір засобів залежить головним чином від поставленої мети. У даному випадку - від мети, яку ставить суб’єкт правового виховання, і перш за все від меж бажаного результату. Сама очевидна мета правового виховання - забезпечення правомірної поведінки. Однак, чи можна вважати цю мету вичерпною? На думку автора - ні. Нема необхідності доводити, що законослухяна поведінка може бути проявом небажання вступати у конфлікт з суспільством і переносити негативні наслідки такого конфлікту. Не є таємницею й інша можливість, коли законослухняний суб’єкт бажає вступити у конфлікт і здійснює правопорушення, коли виникає надія на безнаказаність.

Вияснення питання про мету правового виховання ведеться в юридичній літературі досить активно. Різними вченими висловлюються думки про те, що метою правового виховання є "забезпечення свідомої правомірної поведінки"². З цим можна було б погодитися, якщо б ознака усвідомленості завжди мав би активно-позитивне значення. Однак утримання від правопорушення, у тому числі і злочину, з боязні бути покарани, не є свідомим?

Теорія методики правового виховання досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід недозволяє врахувати вплив на суб’єкта суспільнополітичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку країни, безпосереднього оточення - усієї об’єктивної основи правового виховання³. Більше того, в сучасних умовах спеціально організовану діяльність з правового виховання тільки тоді можна можна вважати цілеспрямованою, осмислені і взяті до уваги об’єктивно існуючі фактори. Взаємодіючи з ними, зливаючись і протистоячи застійним явищам, вона повинна бути потужною силою в потоці суспільного розвитку. А це можливо, коли правовиховна діяльність буде залишатись керованою.

В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета)⁴ .

Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об’єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:

1. знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

2. знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

3. навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;

4. відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

5. відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

6. внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

7. готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.

Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності, ймовірно, не тільки в силу обставин що склалися, а й по іншим причинам. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Та, й кому, як не юристам, на любій посаді від счлідчого і адвоката до викладача права - бути вихователем. При цьому, правове виховання є якісний етап процеса виховання. У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.

Своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані закінчення виховного процесу, який для кожного суб’єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності, "вбирає" їх та містить свої власні - правові - цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу. Це відноситься і до самої виховнної діяльності, якщо вона погано організована.

В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб’єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знахидити своє втілення в нашій правовій системі.