3. Розвиток літератури. Книгодрукування.

Внаслідок зруйнування культурних осе­редків в Україні у XIV - XV ст. спостерігається перерва в літературному процесі. Оригіналь­на літературна творчість розвивається слабо, літературні пам'ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій княжої доби.

Боротьба запорізького козацтва проти ту­рецько-татарських нападів породила героїчний епос - думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри. Серед тем героїчного епосу чільне місце займали: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть козака в степу, тема трагедії жінок-невільниць. Оригінальними пам'ятка­ми народної поезії цього періоду є "Пісня про Байду", "Дума про козака Голоту", дума "Маруся Богуславка". Народна творчість прослав­ляла почуття патріотизму, вірність право­славній вірі.

Крім дум та історичних пісень, в українсь­кому фольклорі ХІУ-ХУІ ст. існувала релігій­на поезія - легенди, вірші, пісні про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа, про премудрого Соломона та про життя апостолів.

У ХVІ-ХVП ст. в Україні виникає шкільна драма. Це були так звані містерії та міраклі - релігійні драми, що випливали з потреб церк­ви сценічно відображати біблійні оповідан­ня. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій. Це були веселі, насичені на­ціональним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів.

Найвизначнішою пам'яткою перекладної літератури цього періоду є "Пересопницьке євангеліє", перекладене так званою простою мовою, близькою до народної, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 рр. Не­абияка доля судилася цьому євангелію: на ньо­му складають присягу на вірність українсько­му народові президенти незалежної, соборної держави Україна.

Наприкінці XVI ст. у відповідь на експан­сію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим з гострими по­лемічними творами виступив ректор Остро­зької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат "Ключ царства небесного" (1587 р.) із закликом до україн­ського та білоруського народів стати на за­хист вітчизни, її національних традицій. Знач­не місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну ("Посланіє до всех обще в Лядской земле живу­щих", "Обліченіє діявола-самодержца" та ін.) він різко виступав проти польсько-католиць­кої реакції, висунув утопічну програму "царства Божого на землі".

На розвиток освіти та українського пись­менства вплинуло виникнення друкарської спра­ви в Україні. Точна дата початку книгодруку­вання в Україні не відома. Першим друкова­ним твором вважається "Апостол", виданий у 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня мусила існувати у Львові ще за сто­ліття перед тим, бо у 1460 р. багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.