2. Інститут шлюбу. Поняття сім’ї за сімейним законодавством.

Шлюб - добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов'язки.

Сім'я - первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.

Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб законодавство не передбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу - це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім'ю, то законодавство визнає їх фіктивними.

Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб неможливий:

а) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній та низхідній лінії;

б) між повнорідними й неповнорідними братами і сестрами;

в) між усиновителями та усиновленими;

г) між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства.

А ще особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Подружжя може укладати між собою всі дозволені Законом майнові угоди, однією з яких є шлюбний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини передбачені Порядком укладання шлюбного контракту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р.

Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються, за їхнім бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності з моменту його реєстрації. Він може укладатись у присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя подружжя шлюб може бути розірваним через розлучення за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених иним шлюбно-сімейним законодавством, допускається розірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судовому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При цьому, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд уживає передбачених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.

Шлюб уважається припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розірвання шлюбу законодавством передбачено можливість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.

Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або ж повернути дошлюбне прізвище.