2 Форми та принципи. Фінансування державних і місцевих видатків, його принципи

Видатки здійснюються шляхом фінансування. Фінансування публічних видатків—це врегульоване нормами права виділення коштів із відповідних фондів для забезпечення виконання завдань і функцій органів державної влади й місцевого самовря -дування з метою задоволення публічних потреб, що здійснюється на відповідних принципах.

Фінансування видатків може здійснюватися з різних джерел:

- за рахунок коштів бюджетів — державного та місцевих;

- за рахунок коштів спеціальних цільових фондів, що не включаються до складу бюджету;

- за рахунок власних фінансових ресурсів державних і комунальних підприємств, установ, організацій;

- за рахунок кредитних ресурсів. Основними суб'єктами фінансування є:

- уповноважений державою чи місцевим самоврядуванням суб'єкт (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, розпорядники бюджетних коштів);

- одержувачі коштів—як правило, підприємства, установи, організації державної і комунальної форм власності. Вони є двох видів: 1) ті, що перебувають на повному бюджетному фінансуванні; 2) ті, що частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів;

- банк, в якому відкритий рахунок одержувача коштів і через який Державне казначейство виділяє кошти.

Розрізняють два правових режими фінансування видатків залежно від суб'єктів, яким надаються кошти, змісту й порядку затвердження фінансових планів, на підставі яких виділяються з різних джерел асигнування, змісту прав і обов'язків цих суб'єктів, за предметно-цільовим спрямуванням видатків:

1) правовий режим фінансування державних і муніципальних організацій, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання;

2) фінансування державних і муніципальних установ та організацій, які від своєї статутної діяльності ніяких доходів не отримують, а повністю фінансуються з державного чи місцевих бюджетів, тобто знаходяться на кошторисно-бюджетному фінансуванні.

.

Основними суб’єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету повністю або частково. В залежності від суб’єктів можна виділити і дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, установ та організацій. Решта більша частина видатків покривається за рахунок їх власних або кредитних коштів. Отже, основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну та фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (тобто для них бюджет не є основним джерелом покриття видатків. Яскравим прикладом є госпрозрахункові підприємства), а також при фінансуванні державних програм.

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб’єкту фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Діяльність бюджетних установ має свою особливість. Вони належать до невиробничої сфери і не приймають безпосередньої участі у створенні матеріальних цінностей, тобто не створюють національного доходу. Основне їх призначення полягає у задоволенні соціально-культурних потреб населення та здійсненні загальнодержавних функцій. В умовах переходу до ринкових відносин майже всім бюджетним закладам та установам дозволено займатися певними видами підприємницької діяльності, які передбачені в їх статутних документах або положеннях про їх діяльність, затверджених відповідними державними органами. В результаті такої діяльності бюджетні установи можуть отримувати власні доходи й витрачати їх як додаткове джерело на покриття власних видатків. Але обсяги таких позабюджетних доходів є незначними у порівнянні з бюджетним фінансуванням, через що ці установи не можуть стати економічно та фінансове самостійними й перейти на першу форму фінансування.

Фінансування видатків здійснюється відповідно до наступних принципів.

1. Принципу безповоротності, який означає виділення коштів без прямого їх повернення до відповідних фондів, з яких вони надані.

2. Принципу безоплатності, що передбачає виділення коштів без внесення до фондів коштів будь-якої платні за їх отримання.

3. Принципу плановості, який полягає в тому, що публічні видатки здійснюються за допомогою планування й відображені у відповідних фінансово-планових актах. '

Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани - це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету*.

Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується в матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.

1. Принципу цільового спрямування, оскільки кошти повинні мати чітко визначене фінансово-плановими актами предметно-цільове призначення.

2. Принципу фінансування в міру виконання фінансових планів, який полягає в тому, що кошти виділяються відповідно до фактичного виконання робіт і надання послуг, кількісних і якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби в наданні коштів.

3. Принципу ефективного використання коштів, що означає одержання результату при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів шляхом удосконалення форм і методів управління, інтенсифікації виробництва, підвищення продуктивності праці, використання ноу-хау тощо.

4. Принципу оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів, оскільки під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з таких джерел приймається рішення про виділення коштів.

5. Принципу додержання фінансової дисципліни, що є умовою правильного й законного витрачання коштів і досягається за допомогою здійснення фінансового контролю.