2. Юридична деонтологія як юридична наукова дисципліна. Місце юридичної деонтології в системі юридичних наук.

Навчальна дисципліна — це система знань, узятих з прак­тичних наук, яка включає вміння та навички реалізації цих знань, а також деякі педагогічні поради.

Юридичну деонтологію доцільно розглядати, по-перше — як вступ до юридичної спеціальності, метою якого є навчити студента вважати совість (сумління), справедливість головними критеріями вибору внут­рішнього почуття; по-друге — як вступ до філософії права.

Але значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не вичерпується тим, що вона є введенням в юридичну спеціальність. Розви­ток юридичних наук, удосконалення юридичної практики вносять істотні корективи і зміни в юридичну деонтологію, тому що вона є не набором формальних умовностей, а виразомм суспільної необхідності. Вона покликана розкривати причини виникнення й існування тих чи інших етичних, естетичних, правових та інших правил у юридичній про­фесії, формувати систему нормативів забороненого, дозволеного, зобов'язального і рекомендаційного характеру для кожної Її спеціа­лізації відповідно до досягнутого рівня соціальної культури.

Система дисципліни юридичної деонтології в цілому збігається із системою науки юридичної деонтології. Разом з тим є і певні відмінності, що випливають із змісту навчальної дисципліни і порядку її викладу.

У системі юридичних наук юридична деонтологія займає певне місце, але ця наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики, естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).

Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією дер­жави і права та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста, тобто тими науками, що виникли на стику юрис­пруденції і зазначених галузей суспільних наук.

Вона використовується і спеціальними юридичними науками. Наприклад, у криміналістиці для встановлення необхідних для цієї науки фактів дослідник використовує не тільки об’єктивний, а й суб’єктив­ний підходи. Як правило, це почуттєва форма фахівця, який займаєть­ся певним дослідженням. І вона (як внутрішній імператив його повед­інки) належить саме юридичній деонтології.

У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вив­чення є правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно пов'язана з політичною, психологічною, етичною та есте­тичною культурою; 2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, проку­рора, нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психо­логії, судової етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоре­тичні основи юрисгруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові підходи в юридичній науці і практиці.

Оскільки юридична деонтологія взаємодіє з іншими науками, то виникає потреба і їх розмежуванні.

Розмежувати науки можна, насамперед, за допомогою предмета і об’єкта науки.

Предмет наук — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.

Об’єкт науки — ті реальні явища, які вивчає наука.

Юридична деонтологія, як спеціальна юридична наука і вступна навчальна дисципліна, входить до системи юридичних наук, об’єдна­них загальною назвою правознавство.