21. Селянська реформа 1861р та її особливості в Україні.

19 лютого 1861 р. царський маніфест проголосив скасування кріпосного права, що поклало початок проведення реформ у Російській імперії і в Україні.

Причини скасування кріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досяг вищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, у принизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажання скасування кріпосного права було в селянства і буржуазії; 3) необхідність зміцнення оборони країни після поразки в Кримській війні, що було нездійсненно без капіталістичного перетворення країни; 4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної.

В результаті у 1859-1861 р. у Росії складається революційна ситуація, і в умовах, коли була ясна безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобігання можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права.

Принципи скасування кріпосного права. Позитивні (буржуазне утримання): а) селяни одержували особисту свободу і цивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це було колись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею (за викуп).

Негативні (кріпосницькі риси): а) поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 років селянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861 р.; г) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком.

Значення реформи 1861р. : 1) реформи поклали початок капіталістичному розвитку Росії й України, перетворивши феодально-кріпосницьку монархію в монархію - буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкому капіталістичному розвитку країни; 3) відбулася деяка демократизація товариства, якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4) проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країні залишилися феодальні пережитки.

22. Визвольний рух та його радикалізація хіх -хх

Через кілька років після чергового царського погрому українські громади таємно відновили діяльність. Вона пожвавилася на поч. 80-х років XIX ст. у зв'язку з виходом у світ журналу «Киевская старина», який об'єднав навколо себе членів «Старої громади». 1897 р. громади почали об'єднуватися в єдину всеукраїнську організацію.

З посиленням радикальних ідей серед української інтелігенції на першому місці постало національне питання. Багато революціонерів в Україні, зокрема А.Желябов, Д.Лизогуб, В.Осинський, М.Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності.

Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол.

У кін. 80-х — на поч. 90-х pp. XIX ст. у Києві, Кате-ринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні та в інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р. в Києві почала діяти Російська соиіал-демократична група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Водночас вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Братство тарасівців», яке нелегально виникло в Полтаві 1891 р. Його заснував невелики» гурт українських студентів, які на могилі Т.Шевченка поклялися поширювати серед українського народу безсмертні ідеї Кобзаря. Засновниками цієї організації були І.Липа, М.Махновський та В.Шемет. До неї входили письменники М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В.Боровик, а також науковці Є.Тимченко, О.Черняхівський, В.Боржковський. Очолював братство І.Липа.

Свої погляди Тарасівні виклали в політичній декларації «Вірую молодих українців», опублікованій у львівському часописі «Правда» 1893 р. Провідні положення цього документа: визнання Російської імперії окупантом України, який знищив усі політичні і культурні надбання українського народу й далі поневолює його, вимога повної державно-політичної незалежності України, важливість політичного моменту в роботі серед народу, усвідомлення того, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності України. Політичне кредо тарасівців гостро протистояло соціалістичним настроям і гаслам, що панували тоді серед української молодої інтелігенції.

№23 Виникнення та діяльність політичних партій в Україні на поч. XX ст.

У історії України, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский та ін. У 1902 р, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубні, Прилуках і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ої нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» та ін. Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Міхновского виступала з націоналістичних позицій за «самостійну У». 3) Група М. Меленевського вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був не відворотний. Народна укр.а партія (НУП) - у 1902 р, група М Міхновського вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.а радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.а демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцьким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Ці партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский. Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко- практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов».На чолі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями).Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У і широкі соціальні реформи. Активно діяли на У і загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.