5.2. Види та елементи ринку праці

Функціонують різноманітні ринки праці, які диференційовані в залежності від складу, якостей робочої сили і її споживачів. Для кожного з них характерне об'єднання факторів, що визначають особливості і параметри довгострокових тенденцій, середньотермінових коливань і краткотермінових змін. Виходячи з цього і для обліку цих особливостей ринок праці класифікується за характерними ознаками.

1. По ознаці структури господарства розрізняють такі ринки праці: окремих галузей народного господарства (а в середині їх - окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарства з різними формами власності.

2. По ознаці економічного рівня розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих у залежності від рівня валового національного продукту, рівня оплати праці, доходів населення і т.п.

3. По територіальній ознаці виділяють поняття: «регіональний ринок праці», «національний ринок праці».

4. По професійно-кваліфікаційних ознаках розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей і груп спеціальностей, рівней освіти.

5. За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними навчальними закладами, службами зайнятості.

Виділяють також наступні види ринку праці: відкритий ринок праці, поточний ринок праці, внутрішній ринок, первинний ринок праці, вторинний ринок праці.

Відкритий ринок включає економічно активне населення, що шукає роботу, має потребу в підготовці і перепідготовці. Сюди ж входять усі вакантні робочі місця у всіх секторах економіки.

Поточний ринок праці утвориться за рахунок природного і механічного руху робочої сили та робочих місць (уведення нових і вибуття старих робочих місць).

В даний час існує сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на стійкі і замкнуті сектори, зони, що окреслюють мобільність робочої сили своїми границями. Сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринки праці. Причинами поділу ринку праці на сегменти є розходження в рівнях: економічної ефективності виробництва; соціальної ефективності праці; соціальної ефективності виробництва.

Первинний ринок праці – це ринок, для якого характерні стабільний рівень зайнятості і високий рівень заробітної плати, а також можливість професійного просування, прогресивна технологія, система управління і т.п.

Вторинному ринку праці властива велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість, низький рівень заробітної плати, відсутність професійного просування, росту кваліфікації, наявність відсталої техніки і технології, відсутність профспілок.

Сегментація ринку праці передбачає також його розподіл на внутрішній і зовнішній ринки. Внутрішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, усередині якого ціна робочої сили і розміщення робочої сили визначаються адміністративними правилами і процедурами. Даний ринок характеризується наявністю і складом працівників на підприємстві, їхнім рухом усередині його, причинами переміщення, рівнем зайнятості, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створюваних і ліквідованих робочих місць. При розгляді процесів формування праці будь-якого рівня важливо також мати на увазі, що положення працівника на ньому обумовлено трьома станами: ступенем підготовленості до роботи (навчання і перенавчання, інструктаж); пошуком роботи, пропозицією на ринку товару – робочої сили; зайнятістю в трудовому процесі на конкретному робочому місці.

Зовнішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він припускає первинний розподіл працівників по сферах праці і їхній рух між підприємствами. Зовнішній ринок праці в значній мірі реалізується через плинність кадрів, він забезпечує рух працівників з одних підприємств на інші і породжує безробіття.

Зміна економічної і соціально-політичної ситуації в країні в останні роки обумовило ряд нових явищ у сфері зайнятості населення – сегментацію ринку праці по формах власності і статусу зайнятості, розвиток неформального сектора малого підприємництва й ін. Усіх осіб, зайнятих в економіці в даний час, можна умовно розділити на три групи: зайняті у формальному державному, формальному недержавному, неформальному секторах. До останнього з названих секторів відноситься незареєстрована відповідно до законодавства економічна діяльність, зайняті в який не платять податків.

Виходячи з визначення й характеристики ринку праці, можна установити основні його елементи: суб'єкти ринку праці; функції, правові аспекти, що регламентують відносини суб'єктів на ринку праці; кон'юнктура ринку; інфраструктура ринку праці й ін.

Основними суб'єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники.

Ринок праці виконує ряд функцій:

• організує зустрічі роботодавців і найманих робітників;

• забезпечує конкуренцію на ринку праці як між роботодавцями, так і між найманими робітниками;

• установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• сприяє рішенню питань зайнятості населення; здійснює соціальну підтримку безробітних.

Основна функція ринку праці полягає в забезпеченні перерозподілу робочої сили в національному господарстві між галузями і сферами виробництва, в забезпеченні роботою незайнятого населення.

Кон'юнктура ринку – це співвідношення попиту та пропозиції у всіх складових структури ринку праці. Кон'юнктура ринку праці залежить від стану економіки (підйом чи спад); галузевої структури господарства, рівня розвитку технічної бази; добробуту (рівень доходів населення); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної й виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних). Крім того, на кон'юнктуру впливають демографічні, етнічні, соціальні, політичні, екологічні й інші фактори. У залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці:

1. працедефіцитна, коли на ринку праці існує нестача пропозиції праці;

2. праценадлишкова, коли на ринку праці мається велике число безробітних і, відповідно, надлишок пропозиції праці;

3. рівноважна, при якій попит на працю відповідає його пропозиції.

Конкуренція являє собою наявність великого числа незалежних покупців і продавців на ринку праці, можливість для них вільно входити на ринок праці і залишати його. Конкуренція – невід'ємна складова механізму будь-якого ринку.

Інфраструктура ринку праці – це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди й ін., що забезпечують найбільш ефективну взаємодію між попитом та пропозицією на ринку праці. Інфраструктура покликана регулювати відносини між роботодавцем і працівником із приводу ціни робочої сили, умов праці, підготовки і перепідготовки працівників, а також організовувати й регулювати процеси захисту прав роботодавця і найманих робітників на ринку праці. Вивільнення робітників та службовців, їхнє подальше перенавчання і працевлаштування проводяться в строгій відповідності з законодавством про працю й Законом України "Про зайнятість населення".

У загальному виді модель стану ринку праці представлена наступним рівнянням:

N_pr = I_t+Y _t+1–X_z–X_b+X_p+X_d ,

де N_pr – пропозиції на ринку праці;

I_t – загальна чисельність зайнятих у господарському комплексі в прогнозному періоді;

Y_t+1 – чисельність безробітних у прогнозованому періоді;

X_z – кількість зайнятих у регіоні, що залишать сферу найманої праці;

X_b – кількість безробітних, бажаючих перейти у сферу самозайнятості;

X_p – кількість пенсіонерів, що бажають перейти у сферу найманої праці;

X_d – кількість зайнятих в особистому підсобному і домашньому господарствах, що бажають перейти у сферу найманої праці.