Фізіологічні основи знеболювання й усунення болю

Для боротьби з болем використовують фізичні, фармакологічні та нейрохірургічні методи. До фізичних методів належить іммобілізація, зігрівання або охолодження, електрознеболювання, діатермія, масаж, вправи для ослаблення напруженості.

Лікарські препарати (новокаїн, лідокаїн, аналгін та ін.) можуть діяти на багатьох рівнях: у рецепторах на генерацію ПД, проведення його аферентними волокнами (місцева анестезія) або блокувати пере­дачу висхідними шляхами (люмбальна анестезія). Збудливість цент­ральних нейронів можна подавити ефіром, електронаркозом, а струк­тури "емоційного мозку" – за допомогою седативних препаратів. Для знеболювання застосовують і штучну гіпотермію – гібернацію.

Ефективним методом лікування в разі болю може бути голковколю­вання, електроакупунктура й інші способи рефлексотерапії. Аналгезивний ефект при рефлексотерапії ґрунтується на підвищенні порога збудливості больових рецепторів з пригніченням проведення збуджен­ня ноцицептивними шляхами. Водночас може зростати активність цен­тральної антиноцицептивної системи, що забезпечується нейрогумо­ральними зрушеннями, нормалізацією балансу медіаторів і модуля­торів болю: серотоніну, НА, ендогенних опіатів. А такий спосіб як черезшкірна електрична стимуляція, ще й бере участь в активації "ворітного контролю" болю на рівні спинного мозку, оскільки в цьому разі збільшується об'єм аферентної небольової сигналізації.

Суттєве значення в боротьбі з болем мають психологічні моменти. Кожна людина більшою або меншою мірою здатна протистояти болю. Не маючи змоги усувати або зменшувати біль, вона проте може суттєво обмежити його вплив на психіку. Біль легше переносити, займаючись напруженою розумовою діяльністю. Поведінка людини під час болю часто не відповідає справжньому подразнику, а визначається його суб'єктивною реакцією. Лікар має застосовувати "поведінкову терапію" для боротьби з хронічним болем. У такому разі люди, що страждають від болю, за допомогою "біологічного зворотного зв'язку" можуть навчити­ся зменшувати біль або навіть повністю його позбуватися.

До хірургічних методів лікування болю належить перерізування відповідного чутливого нерва вище від вогнища його виникнення, перетинання задніх корінців спинного мозку, больових провідних шляхів у спинному мозку або вищих відділах мозку (аж до розриву шляхів між таламусом і корою півкуль великого мозку).

Фізіологія слуху

Рецептори

Звук можна представити як коливальні рухи пружних тіл, що поши­рюються в різних середовищах у вигляді хвиль. Для сприйняття звуко­вої сигналізації сформувався ще складніший, ніж вестибулярний, – рецепторний орган. Формувався він разом з вестибулярним апаратом, і тому в їхній будові є чимало подібних структур. Кістковий і перетин­частий канали в людини утворюють 2,5 витки. Слухова сенсорна систе­ма для людини – друга після зору за значущістю й об'ємом інфор­мації, отримуваної від зовнішнього середовища.

Рецептори слухового аналізатора належать до вторинно-чутливих. Рецепторні волоскові клітини (у них скорочений кіноцилій) утворю­ють спіральний орган (кортіїв), що перебуває в завитці внутрішнього вуха, у її завитковій протоці на основній мембрані, довжина якої – близько 3,5 см. Вона складається з 20 -30 тис. волокон (мал. 159). Починаючи від овального отвору, довжина волокон поступово збіль­шується (приблизно у 12 разів), тоді як товщина їх поступово змен­шується (приблизно в 100 разів).

Утворення спірального органа завершує текторіальна мембрана (покривна перетинка), розташована над волосковими клітинами. На основній мембрані розташовуються рецепторні клітини двох типів: внутрішні – в один ряд, а зовніш­ні – у 3-4. На їхній мембрані, поверненій у бік покривної, біля внутрішніх клітин перебуває 30-40 відносно коротких (4-5 мкм) волосків, а біля зовнішніх – 65-120 тонших і довших. Між окре­мими рецепторними клітинами немає функціональної рівності. Про це свідчить і морфологічна характеристика: порівняно неве­лика (близько 3 500) кількість внутрішніх клітин забезпечує 90 % аферентів кохлеарного (за­виткового) нерва; у той час як від 12-20 тис. зовнішніх клітин відходить лише 10 % нейронів. Крім того, клітини базальної, й особливо середньої, спіралі завитки мають більше нервових закінчень, ніж верхівкової спіралі.

Простір завиткової протоки заповнено ендолімфою. Над вестибулярною й під основною мембранами в просторі відповідних каналів міститься перилімфа. Вона сполучається не лише з перилімфою вестибулярного каналу, а й із субарахноїдальним простором мозку. Склад її досить подібний до складу спинномозкової рідини.