6. Західна і східна традиції філософствування.

Існує дві крайні точки зору на східну філософію: 1) На сході немає справжньої філософії, треба говорити лише про релігійно-філософський світогляд; 2) На сході створили над філософію. Причому правильніше було б виділяти 3 центри Китай, Індія, Захід, оскільки між Індією і Китаєм ще менше спільного ніж між сходом та заходом.

Філософія виражає світогляд, особливості психології певного народу. Уся європейська філософія побудована на давньогрецькій філософії. Між європейською та східною традиціями філософування існують наступні відмінності:

1) Східній філософії характерне нечітке розмежування між міфологією та філософією, релігією та філософією (Індія: що є буддизм – філософія, чи релігія? Китай: даосизм і конфуціанство, виникли як філософські течії і трансформувались у релігійні). У Європі філософія також тісно переплітається з релігією і міфологією, але завжди існувала чітка межа. На заході філософія тісно пов’язана з наукою. На сході – ні.

2) Схід – домінує етична (Індія) та соціально-етична (Китай) проблематика. Захід – домінує вчення про світ (онтологія) та пізнання (гносеологія).

3) В китайській чи індійській філософії панують не особи, а школи. В Європі школи і винятком, крім того тут це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток ідей.

Західну культуру називають екстравертною націленою на зовнішній світ, звідси і зв'язок філософії з наукою. Східну, особливо індійську називають інтравертною (спрямованою на оволодіння внутрішнім світом), звідси медитації, практики самовдосконалення та ін.Відмінності можна пояснити виходячи з соціально-економічної різниці між сходом і заходом. Основною виробничою одиницею на сході є землеробська община з натуральними економічними відносинами. Общини є самодостатніми і відносно постійними, на відміну від постійних новоутворень азіатських держав і постійної зміни династій. (Політика не торкається структури основних економічних елементів. Держава на сході – верховний володар землі.. Міста на Сході швидше адміністративно бюрократичні, ніж торгово-економічні центри. Усе це спричинювало консерватизм суспільного розвитку на сході. Тому філософські системи там існують незмінними протягом століть, розвиток відбувається лише коментарів до творів учителя. Теоретичної науки, як у Греції на сході не було.

7. Особливості розвитку і проблематика давньоіндійської філософії.

У 2 тис до н.е. на землі пн. Індії прийшли арії – скотарські племена з Середньої Азії, Поволжя та Ірану. Вони принесли Веди (від слів «відати», «знати») – збірники релігійних гімнів, повчань, спостережень над природними циклами, та уявлень про походження світу. Звідси перший етап розвитку Індійської філософії Ведичний. Зараз відомі 4 Веди: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Кожна веда складається з 4 частин:

- самхіти – релігійні гімни, «священне письмо»;

- брахмани - книги, написані індійскими жрецями (брахманами) і адресованні насамперед брахманам, в яких описується правильність здійснення ритуалів і жертвоприношень;

- араньяки - книги лісових самітників;

- упанішади – (сидіння біля ніг учителя) – філософські коментарі до Ведів.

Другий етап: епічний (600-200рр до н е): створюються 2 великх епоси індійської культури поеми «Рамаяна» і «Махабхарата». І в цей же час виникають 6 філософських шкіл – даршан, які базуються на визнанні святості Вед (ортодоксальні – даршан): санкх’я, вайшешика, ньяя, миманси, йога, веданта. Брахман – основа світу, бог, духовна субстанція, безособове начало. Носій принципу індивідуальності – атман – облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Мета людського життя: подолати низку перевтілень (сансару), що породжені кармою – відплатою за попереднє життя через медитації і злитися з космічними атманом і брахманом. – веданта, міманси. Вайшешика: визнає 9 субстанцій (земля, вода, світло, повітря, ефір, час, простір, душа, розум). Санкх’я: основа світу – матерія і принцип духовності. Ньяя і йога відомі скоріше методологіями, які застосовують інші школи. Паралельно виникають 3 опозиційні системи: буддизм, джайнізм і чарвака-локаята.

Джайнізм і буддизм (некласичні – настіка) – філософсько-релігійні течії, були світоглядами зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети. Це пояснює проповідь аскетизму, містичного споглядання, самозаглиблення у індійській філософії.. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського с-ва.

Третій етап: Написання сутр (3ст до не – 7 ст не). Накопичилось багато філософської літератури, потрібно було її систематизувати, що було зроблено в сутрах – коротких підсумовуючих трактатах.

9 Основи періодизації західноєвропейської філософії.

Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку:

Давня філософія (VII ст. до н. є. — V ст.). її репрезентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

Середньовічна філософія (VI ст. — XV ст.). На її теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін.

Філософія Нового часу (XVI ст. — перша половина XIX ст.). У ній виокремлюють:

— добу Відродження (М. Кузанський, М. Коперник, Дж. Пікко делла Мірандола, Дж. Бруно);

• Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.);

• німецьку класичну філософію (І. Кант, Й. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);

Сучасна філософія (друга половина XIX — XX ст.). її репрезентують такі філософські течії:

• позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм — 0. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап тощо);

• екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю та ін.);

• філософія життя (3. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон та ін.);

• філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.);

• філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен);

• неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.);

• феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер та ін.);

• герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Діль-тей та ін.);

• структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко);

• прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюї).

Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за своєю природою націлений на пізнання першооснов у світі, п культурі, в самому пізнанні. Філософія — закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву.