2.Фінансові ресурси підприємств. Джерела формування фінансових ресурсів

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.

Стабільність функціонування підприємства ґрунтуєть­ся на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.

Перспективи розвитку підприємства визначаються його можливостями у нарощенні та залученні фінансових ресурсів.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами під­приємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. По суті це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливає безліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їх зростанні сума амортизації, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути ви­користаний на розширене відтворення основних засобів.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два методи нарахування амортизації: рівномірне і прискорене. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизації списується за перші два—три роки. Такий підхід дає змогу досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основ­ним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніх фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки і технологій.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо – і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До них належать також залишки грошових коштів підприємства.

Оборотні кошти, як і амортизаційні відрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел — короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва неможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотними коштами може здійснюватися шляхом їх нормування в адміністративному порядку та на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розмірів статутного фонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотні кошти.

У процесі виробничої і фінансової діяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використанні влас­них оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрібних виробничих запасів, які використовуватимуться у виробничому процесі, а не осідатимуть на складі. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштів не за призначенням. Ефективність використання забезпечується насамперед високим рівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим менше коштів потрібно для забезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном між вкладенням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осідання коштів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій про­дукції — основний чинник неефективного використання оборотних коштів.

Потреба у власних оборотних коштах визначається як вироб­ничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обся­гів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямовані на інші цілі. Збільшення вказаних показників веде до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприємства чи наданих ресурсів.

Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборот­них коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим більше у нього можливостей залучити банківські кредити й зекономити на власних оборотних коштах.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основ­ними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

Надані фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

— бюджетні інвестиції; — бюджетні кредити; — державні дотації;

— державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єк­там підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’яз­кові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Саме це визначає сферу їх використання — як правило, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

Кредитування здійснюється з дотриманням принципів поворот­ності, строковості, платності, забезпеченості.

Дотримання принципів кредитування дуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів — вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства і проекти.

Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні з атрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток — досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Оскільки прибуток відображає результати фінансової діяльності, розглянемо його детальніше.

Принципи організації фінансів підприємств

Будь-який підприємець при початку своєї справи ставить собі мету - отримання прибутку. Взаємодія на ринку виробника і споживача - є відносини між виробником конкретного товару і особою, що має попит на цей товар.

Першопричиною виробництва є незадоволений попит.

Попит представляє з себе форму вияву потреби в сфері звертання, але для фінансистів важливий не попит взагалі, а важливий платоспроможний попит. Попит, забезпечений грошовими коштами, і представляє з себе платоспроможний попит.

Обмін платоспроможного попиту на товар представляє з себе обмін попиту на гроші.

Для всієї системи ринкових відносин характерними є принципи організації, що створюють самовоспроизвідну систему, що не тільки забезпечує їй стійкість, але і умови для розвитку та вдосконалення.

Основні принципи організації фінансів підприємств:

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і приравненних до них коштів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямах господарської та інших видів діяльності підприємства.

2). Відповідальність за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова умова передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т. д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т. д.

6). Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується відновлюванність виробництва та кругообіг ресурсів підприємства.

7). Розподіл коштів, що беруть участь в обслуговуванні обороту підприємства, на власні та позикові. (Короткострокові банківські кредити - джерело позикових коштів.)

8). Розмежування основної і інвестиційної діяльності підприємства.

Умовою існування ринкової економіки взагалі є присутність на ринку товаровиробника.

Головна відмінність товаровиробника - форма власності, яка є першоосновою будь-якого підприємства:

• приватна

• державна

• колективна

• іноземна,

• які відображають внутрішню організаційну специфіку підприємства, а це відрізняє підприємства одне від іншого за формами володіння капіталом, розподілу і використання прибутків та фінансового результату.

Специфіка окремих підприємств виділяється особливостями організаційно-правового характеру.

По цій ознаці підприємства поділяються:

• по кількості працюючих (МП);

• по виробничому характеру.

Відносини власності виділяють підприємства:

• колективні (різні форми товариств);

• акціонерні товариства;

• орендні підприємства;

• різноманітна участь грошей власників в створенні і формуванні капіталу (по різному розподіляється відповідальність).

Існують і доповнюють один одну різні підприємства, що знаходяться у відносинах конкурентної боротьби. Це забезпечує змагання у підвищенні ефективності виробництва, економії витрат живого і матеріалізованого труда.

Власник підприємства по своєму розсуду може володіти, користуватися і розпоряджатися всім майном, що належить йому, може передавати свої повноваження іншій особі. Використати майно як заставу. Здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Підприємницька діяльність здійснюється самим власником або суб'єктом, керуючим його майном.

Власник майна вирішує обмежувати або не обмежувати права володіння і управління при передачі його іншому обличчю.

Підприємства є юридичними особами: і, отже, організує власну фінансову діяльність. Кожне підприємство використовує наступні основи для організації:

• відособлення майна підприємства, яким дана юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями. Це відособлення майна фіксується в Статуті підприємства, а потім в балансі;

• ведення самостійного балансу

• використання власного імені при здійсненні операцій і прийнятті відповідальності по них;

• отримані прибутки підприємства є власність підприємства, а отже, розподіл і використання їх відбувається на правах власності.

За рахунок яких джерел забезпечується формування майна підприємства:

• грошові і матеріальні внески засновників або учасників підприємства;

• отримані підприємством прибутки від всіх видів діяльності;

• проценти, дивіденди, отримані внаслідок володіння різними цінними паперами;

• кредити банків;

• кошти кредиторів;

• тимчасове володіння чужими коштами в обороті;

• субсидії, дотації, інвестиції з бюджетних та позабюджетних фондів і інші види санацій;

• орендна плата;

• добродійні внески;

• прибутки від довгострокових фінансових вкладень.

•   Сьогодні підприємства самостійно обирають будь-яку форму підприємництва, вид діяльності в умовах діючого законодавства, приймають рішення по виробництву та збуту продукції, організують свої взаємовідносини з контрагентами та працівниками. А після сплати податків та обов'язкових платежів повністю самостійно розпоряджаються своїми фінансовими ресурсами, обирають ефективні об'єкти інвестування тощо. В цілому підприємство самостійно визначає свою облікову політику, приймає рішення щодо оптимізації грошових потоків.       При розробці фінансової стратегії підприємства вчені та практики рекомендують враховувати наступні стратегічні цілі:

•  максимізація прибутку підприємства;

•  оптимізація структури капіталу;

•  досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства;

•  забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

•  створення ефективного фінансового механізму;

•  використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів.       Безумовно, реалізація фінансової політики та стратегічних задач підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання, і які ' залежать від принципів підприємницької діяльності. А саме:

•  - плановість;

•  - системність;

•  - цільова направленість

•  - диверсифікація;

•  - стратегічна орієнтованість тощо.       Отже, використовуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, можна сформулювати наступні принципи організації фінансів підприємств:

 плановості - забезпечує відповідність обсягів продажу та витрат, інвестицій вимогам ринку, стану кон'юнктури та платоспроможного попиту, тобто можливість здійснення своєчасних розрахунків; даний принцип у найбільшому обсязі реалізується при впровадженні сучасних методів внутрішнього фінансового планування (бюджетування) та контролю

 фінансового співвідношення термінів (строків) — забезпечує мінімальний розрив у часі між отриманням та використанням коштів, що досить важливо в умовах нестійкого податкового режиму та в умовах інфляції; при цьому під використанням коштів розуміють і можливості їх збереження при розміщенні в активи, що легко реалізуються (цінні папери, депозити тощо);

 взаємозалежності фінансових показників - забезпечує врахування змін в діючому законодавстві, регулює підприємницьку діяльність, оподаткування, обліковий процес, обов'язкову фінансову звітність тощо;

 гнучкість (маневреність) - забезпечує можливість маневру у випадку недосяжності планових обсягів продаж, перевищення планових витрат за поточною та інвестиційною діяльністю;

 мінімізація фінансових витрат — забезпечує те, що будь-які інвестиції та інші витрати повинні бути найбільш "дешевими";

 раціональності - забезпечує вкладення капіталу в найбільш ефективні інвестиції та мінімізує фінансові ризики;

 фінансової стійкості - забезпечує фінансову незалежність від інших джерел фінансування, тобто сприяє дотриманню критичної точки питомої ваги власного капіталу в загальній його величині та платоспроможності підприємства (його здатності до термінового погашення короткострокових зобов'язань).       Звичайно, вищезазначені принципи організації фінансів підприємств відповідають сучасним теоріям фінансового менеджменту (управління фінансами підприємств), які на перший план висувають ідею "задоволення проти максимізації", що втілена в наступних відомих основних теоріях:

 теорії портфелю;

 теорії структури капіталу;

 теорії дивідендів.       Але в період розвитку ринкової економіки в сучасних умовах в Україні ці принципи доповнюються іншими принципами перехідного періоду, а саме:

 зацікавленості в результатах діяльності підприємства, що означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі та компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб'єктом; в останній час в умовах різкого підвищення рівня безробіття цей принцип дещо втратив свою значимість щодо найманих працівників;

 матеріальної відповідальності, означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов'язань підприємство несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки; застосування цього принципу залежить від правового поля, в якому функціонують підприємства, яке в сучасних умовах в Україні незбалансоване за всіма нормативними та законодавчими актами та є досить недосконалим;

 здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, що передбачає розвиток внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю; але в Україні достатнього розвитку набув зовнішній контроль за виконанням податкових зобов'язань та використанням державних коштів, а інші види фінансового контролю потребують розвитку та удосконалення;

 створення достатніх фінансових резервів, що забезпечує захищеність підприємства в умовах недосконалого ринку, інфляції, нерозвинутого правового поля, фінансових та інших страхових ризиків; з розвитком держави, підприємництва та ринкових відносин, системи фінансового менеджменту та покращання економічного стану в країні значення цього принципу буде поступово знижуватись.