3. Основні етапи розвитку юридичного документознавства.

Документознавство відноситься до розряду молодих наук. Документознавство пройшло в своєму розвитку кілька етапів.

Історично першою в цьому ряду є документаційна наука, яка виникла в кінці 19ст. і одержала загальне визнання в першій половині 20 ст.

Предметом документаційної науки була документаційна діяльність, яка включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і розповсюдження документів в усіх сферах суспільного життя. Ця наука мала ще назву «Книго-архіво-музеєведення». Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, яка вивчає документаційну діяльність бібліологією чи документологією. 

З часом в процесі диференціації виділяються: 

- теорія класифікації документів;

- теорія документних потоків.

З початку 1960-х років починають розвиватись навчальні напрямки під назвою документалістика і документознавство.

Документалістика вивчає структуру і якості документів, методи і засоби автоматичної обробки, зберігання документів.

Документознавство вивчає в історичному аспекті розвиток способів різних актів і систем документування – складання документа, його комплексів, систем.

Пізніше під «Документознавством» стали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства.

До середини 1980-х років основними науками про документ вважались документалістика та інформатика. Але інформатика займалась вивченням і документованої, і недокументованої інформації. Для визначення науки про документ починають використовувати ряд назв: інформаційно-комунікативна наука, документаційно-інформаційна наука.

Документознавство займається вивченням усіх документних питань.

4. Поняття юридичного документу як основи юридичного документознавства.

Юридичний документ – матеріальний носій, оформлений і складений відповідно до вимог чинного законодавства, що створює в осіб права й обов’язки.

Юридичний документ – це зовнішнє словесно-оформлене вираження волі, яке закріплює правомірну або протиправну поведінку і відповідний результат. Юридичні документи є матеріальними носіями правової інформації, тому за допомогою їх вивчення можна дізнатися про правове життя конкретного суспільства, країни, народу в певний історичний період часу, про законодавство, систему правосуддя і т.д.

Юридичний документ являє собою, як правило, текстовий правовий акт на паперовому носії. Але з розвитком електронної інформації з’являються документи на машинних носіях – дискетах, пластикових магнітних картах і ін..

Юридичні документи мають наступні властивості:

а) офіційність, тобто вони виходять від органів та осіб, уповноважених на видачу або прийняття даних документів, наприклад судові рішення, накази міністрів, посвідчення особи, свідоцтва про народження, смерті, одруження та ін..;

б) містять інформацію, що має юридичну значимість;

в) особливе зовнішнє оформлення. У них вказуються: хто видає документ, кому, про що, об’єкт інформації, юридичні факти, реквізити, необхідні підписи і печатки, що надає документу юридичну силу;

г) супроводжують всі стадії правового регулювання – правотворчості, правореалізації, притягнення до юридичної відповідальності та ін..

В Україні офіційно прийнято 3 значення документа за ДСТУ 23.92-94: 1. Документ – записана інформація, яка може розглядатись як одиниця в ході здійснення інформаційної діяльності.

2. Документ – створений і закріплений людиною матеріальний об’єкт з інформацією для передачі її в просторі та часі.

3. Документ – матеріальний об’єкт, який містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений і складений у певному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документ – походить від латинського слова documentum та має значення «взірець», «посвідчення», «доказ», яке, в свою чергу, походить від слова doceo та має значення «вчу», «доводжу». Документ від інших каналів передачі інформації – телефонного, радіо, телевізійного чи усного – відрізняється тим, що повідомлення в ньому передається у формі, яка зафіксована на матеріальному носієві. Документальне повідомлення, зафіксоване на матеріальному носії, не зникає і не змінюється з перебігом часу. Документи є носіями первинної інформації. Саме в документах інформація фіксується вперше. За допомогою документів інформація зберігається і передається у часі й просторі, і з огляду на це документи є одним з інструментів пізнання навколишньої реальності.

В кримінально-процесуальному законодавстві немає загального визначення поняття «документ».

Для різних учених, у різних контекстах, у різних науках поняття «документ» має різний зміст. Існує безліч визначень документа, які зафіксували певні уявлення про те, що він собою являє. Визначення поняття «документ» можна зустріти в різноманітних словниках, довідниках, енциклопедіях, але воно не має нормативного характеру. Документ – діловий папір, що засвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь(словник). У «Словнику іншомовних слів» слово документ має такі значення: 1) письмовий акт, який посвідчує факт, що має юридичне значення або підтверджує право на будь-що (заповіт, договір, диплом про освіту); 2) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо); 3) історично достовірне письмове джерело. В «Універсальному довіднику-практикуму з ділових паперів» термін документ пояснюється як «основний вид ділової мови, засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об`єктивної дійсності та розумової діяльності людини». Документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів і мають велике правове значення.

У Давній Русі документи були звичним елементом суспільних відносин, про що свідчать статті 92, 107, 110 пам’ятки давньоруського права – «Руської Правди». Починаючи з середніх віків слово «документ» позначало папери, які підтверджували чиїсь права, законність володіння чимось, законність певних дій, тобто мали юридичну силу та правове значення. Латинський термін «документ» витіснило з ужитку українські слова, які існували до цього, зокрема «грамота», «лист», «листовне письмо», що позначали такі ж реалії. Протягом ХVІІ – ХVІІІ століть термін документ активно вживається і є загальною назвою юридичних паперів.

У ХХ ст. термін «документ» набуває різних значень.

У сучасному використанні термін документ має кілька значень: 1. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь, акт, протокол; 2. Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу; 3. Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.

Державний стандарт ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» визначав документ як «матеріальний об’єкт, який містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку, має юридичну силу відповідно з чинним законодавством».

За останні десять років визначення документа дістало певне юридичне закріплення у державних законодавчих актах України. Так, у Законі України «Про інформацію» зазначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі;

У Законі України «Про національний архівний фонд та архівні установи» вказано, що «документи відображають історію духовного і матеріального життя народу України та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому цим Законом».

Отже, документ є одним із найпоширеніших елементів суспільних відносин, однією з головних передумов взаєморозуміння людей, носієм певної інформації.

Він має такі три основні властивості.

По-перше, створюється людиною для того, щоб зберегти певне знання, почуття, уявлення в часі та передати його іншим споживачам інформації.

По-друге, має в собі завжди будь-яку інформацію, може щось передати тому, хто знайомитиметься з ним, вивчатиме його, читатиме; тобто, він потрібен людині саме для того, щоб ознайомитися з цією інформацією.

По-третє, є «матеріальним об’єктом» або речовинним носієм інформації; тобто документ є річчю, яку можна побачити, почути або відчути органами почуттів. В узагальненому вигляді документом є інформація, яка матеріально виражена та зафіксована у вигляді знаків, символів, письма, графічних зображень, образів.

Для того, щоб будь-яка інформація про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини, закріпленої на спеціальному матеріалі, набула сили документа, необхідно, щоб ця інформація мала офіційний характер і юридичне значення. Юридичне значення документів виражається в їхній здатності викликати правові наслідки. Запис щодо юридичних фактів має необхідний набір засвідчень. Для різних видів документів необхідні різні форми засвідчення: підписи посадових осіб, печатки, спеціальні бланки документів тощо. Навіть внутрішня форма запису, наявність і послідовність певних відомостей має вагу при визначенні ступеня «документальності» окремих документів.

Юридичне тлумачення поняття «документ» дещо відрізняється від указаних визначень і застосовується в різних аспектах, залежно від цільового призначення документа чи кола його застосування. Термін документ за «Юридичною енциклопедією» – це «матеріальна форма відображення, поширення, використання і зберігання інформації, яка надає їй юридичної сили». За «Юридичним словником», «документ – це письмовий акт, який свідчить про наявність будь-якого факту, що має юридичні наслідки».

В адміністративному праві поняття «документ» уживається для характеристики функцій різних адміністративних органів, визначення змісту і форми актів управління, а також реєстрації актів громадянського стану.

У кримінальному праві документ виступає як предмет учинення конкретних злочинів (наприклад, втрата документів, що містять державну таємницю; підроблення документів, печаток, штампів і бланків, їх збут, використання; внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови).

У цивільному праві поняття «документа» пов’язане з урегулюванням різних видів цивільно-правових угод (договори, зобов’язання).

У трудовому праві з поняттям і видами документів пов`язане виникнення, припинення, здійснення трудових відносин: прийом на роботу, переведення, звільнення з роботи, трудовий стаж, відпустка, підвищення звання чи посади.

У криміналістиці документ має специфічне значення, оскільки тут документи виступають як об’єкти криміналістичного дослідження щодо встановлення способу та часу виготовлення документа, наявності змін, які були внесені до нього, відновлення первинного змісту та інших обставин.

У кримінальному процесі документом вважають матеріальний носій інформації, в якому посадова особа чи громадянин зафіксували відомості про обставини, що мають значення для справи. Правильно вироблене поняття кримінально-процесуальних документів слугує запорукою наукового пізнання їх сутності і призначення в системі правозастосування.