Розділ іі

Особливості та проблеми періодизаціїї періоду

З кінця ХІХ ст. під впливом європейської історичної думки в Японії почали користуватися великими часовими проміжками – періодами (джідай) [1, c. 17]. Тому історія Японії розмежована на 14 періодів: палеоліт, або давній кам’яний вік (40000 – 13000 років до н.е.); Дзьомон (мезоліт, ХІІІ тис. – ІІІ ст. до н. е.); Яйой (бронзово-залізний); Кофун (курганний, ІV-VІ ст.); Асука (592 – 710 рр.); Нара (710 – 794); Хейан (794 – 1185рр.) Камакура (1185 – 1333); Муроматі (1392 – 1573); Едо (1603 – 1867); Мейдзі (1868 – 1911); Тайсьо (1912 – 1926); Шьова (1926 – 1989); Хейсей (1989 – сьогодення) [1, c. 18].

Починаючи з періоду Нара межі між історичними періодами в традиційній японській історіографії позначаються важливими історичними подіями, які мають відношення до політичної історії. Такі періоди як Камакура, Муромати, Едо пов’язані з встановленням особливої військової системи – шьоґунату. Цим терміном називають зосередження верховної влади над країною у руках військового клану, в якому влада була спадковою, який мав у своєму розпорядженні власні війська і фактично був незалежним від глави держави – імператора (мікадо), у цей же час номінально вважався підданим імператору [2, c. 8]. Кожен із таких періодів також ділиться на більш дрібні у залежності від значення подій (Намбоку-тё, Онін) [1, c. 19]. Проте в історії Японії є період який не співпадає з традиційною періодизацією у межах одного із головних періодів. Це –Сенгоку джідай.

Період Сенґоку перекладається як "країни які воюють" або період “коли країна знаходилась у стані війни” і позначає стан міжусобних воєн між родовими державами різних провінційних володарів Японії середини ХV – ХVІ століття [4, c. 69]. Характеризується він втратою реальної влади шьоґунів Ашікага, у результаті чого Японія фактично перетворилася на конгломерат незалежних від центру володінь і князівств. Їх правителі, яких в японській історіографії називають сенгоку даймьо, зосередили у своїх руках повноту судової і адміністративно-розпорядчої влади, а військовий уряд (бакуфу) вже був нездібний на серйозне втручання в їх внутрішні справи [5, c. 196]. Такі сенґоку даймьо яких було від 210 до 250, вели постійні війни між собою за збільшення власних володінь і можливо встановленням нового шьоґунату [3, c. 160]. Також у цей період відбувається прибуття перших європейців, поширення християнства та завезення вогнепальної зброї до Японії. Чітких хронологічних меж період Сенґоку не має. Його початком називають дві дати: 1467 р., який збігається із “смутою років Онін”(1467 – 1477) і включає її в себе; другою датою початку періоду називають 1493 р., рік смерті Хатакеяма Масанаґа – першого міністра військового уряду, який після “смути років Онін” ще тримав контроль над країною [3, c. 74].

Із завершенням періоду Сенґоку усе складніше. Часто в історичній літературі закінченням цього періоду вказано дату 1573 – вигнання Одою Нобунаґою останнього сьогуна династії Ашікаґа [3, c. 179]. Однак, це дата завершення великого періоду Муроматі, а період сенгоку тривав до моменту об’єднання Японії. Тому правильніше вважати датою його закінчення 1590 рік, коли після облоги великою армією Тоетомо Хідейоші, був взятий замок Одавара – столиця останнього князівства Ходзьо. Ще однією датою завершення періоду Сенґоку можна вважати 1600 р., рік битви при Секіґахара між прихильниками малолітнього спадкоємця Тоетомо Хідейоші – Хідейорі та прихильниками Токуґави Іеясу. У результаті перемоги останнього ним було засновано новий шьоґунат, а разом із ним розпочався новий великий період Едо. Було проведено жорсткі і консервативні реформи Іеясу, а саме: закриття країни від іноземців, заборона вогнепальної зброї, відновлення жорсткої станової системи, заборона християнства та ін., тобто усе те що було нововведенням у період Сенґоку. Саме тому дату 1600 р. вважають закінченням періоду Сенґоку [5, c. 210].

Період між завершенням шьоґунату Ашікаґа 1573 р. (період Муроматі) і заснування шьоґунату Токуґава 1603 р. (період Едо) в японській історіографії називають Адзуті-Момояма джідай. Він тривав 30 років. Цей період загалом ділять на дві частини: від вигнання останнього Ашікага 1573 р. до обєднання Японії Тоетомо Хідейоші 1590 р. – фактично цією датою завершується період міжусобних війн. Друга частина – від початку управління об’єднаною країною Тоетомо Хідейоші, до заснування нового шьоґунату Токуґава у 1603 році [4, c. 119].

Таким чином, через те, що “Сенґоку дзідай” входить як складова у різні періоди, потрібно чітко розмежовувати їх, а також зрозуміти суть самого періоду Сенґоку. Для цього було визначено, що період Сенґоку характеризується розпадом єдиної держави на окремі князівства, тому його початком можна вважати 1493 рік, а “смуту Онін” – передумовою до нього. Кінцем цього періоду логічно вважати об’єднання Японії Тоетомо Хідейоші у єдину країну. Отже, хронологічні межі “Сенґоку дзідай” 1493 – 1590 роки.

Розвиток військової справи в Японії у контексті феодальних війн 15-16 ст.

Період феодальних війн як один з етапів розвитку військової історії Японії