5. Особливості збірно-монолітних перекриттів

Монолітні перекриття мають свої переваги (монолітність; жорсткість) та недоліки (необхідність спорудження опалубки, наявність «мокрих» процесів, довга тривалість будівництва), збірні в свою чергу свої переваги (індустріальність; швидкість будівництва; відсутність «мокрих процесів») та недоліки (наявність стиків, перевитрата арматури, менша жорсткість).

Збірно-монолітні перекриття поєднують у собі позитивні властивості збірного та монолітного залізобетону. Як правило, збірні елементи використовується як опалубка для монолітного бетону.

Існує багато різних конструктивних схем збірно-монолітних перекриттів.

6. Залізобетонні фундаменти

7. 1. Класифікація фундаментів

Фундаменти – конструкції, які передають навантаження від будівель та споруд на ґрунт.

Вартість фундаментів ≈ 4-6% вартості всього будівництва.

Класифікація фундаментів на природній основі:

• за конструктивними особливостями: окремі (стовпчасті), стрічкові, суцільні;

• за способом виготовлення: збірні, монолітні;

• за характером роботи: центрально та позацентрово завантаженні.

Рис. 7.1. Типи фундаментів:

а) – стовпчастий, б) стрічковий; в - суцільний

Монолітні фундаменти, як правило, дешевші від збірних, проте збірні фундаменти доцільно застосовувати при складних гідрогеологічних умовах, для прискорення виконання робіт, при виконанні робіт у зимовий час, для збереження природних властивостей ґрунту.

При слабких або просідаючих ґрунтах, складних гідрогеологічних умовах або великих навантаженнях можуть використовуватись пальові фундаменти, що складаються з груп паль, які об’єднанні у верхній частині залізобетонною плитою – ростверком.

Рис. 7.2. Схема пальового фундаменту: а – ростверк, б – паля.

Розрахунок фундаментів проводиться в два етапи:

1. Визначення розмірів підошви фундаменту виходячи із розрахунку основи (ґрунту) за несучою здатністю та деформаціями (визначається розрахунковий опір ґрунту R).

2. Конструктивний розрахунок тіла фундаменту (визначення висоти, розмірів уступів, площі поперечного перерізу арматури).

2. Окремі фундаменти

Використовуються у випадках, коли колони (або інші несучі елементи) розміщені в плані на досить великих відстанях та при невеликих навантаженнях. Найбільш прості у виготовленні.

Використовується бетон кл. В15…В25, арматура А240, А400 (А500).

Для зменшення витрат бетону фундаменти виконують пірамідальними (висота до 600 мм) та ступінчастими (1 уступ при висоті до 400 мм, 2 – 500…800 мм або 3 – більше 800 мм).

а)

б)

Рис. 7.3. Форми окремих фундаментів:

а) пірамідальний, б) ступінчастий

Розміри підошви та уступів фундаментів приймають таким чином, щоб тіло фундаменту не виходило за піраміду продавлювання, та були кратними 100 мм. Верхньою основою піраміди продавлювання є переріз колони біля обрізу фундаменту, а нахил граней піраміди до основи приймають 45⁰.

Фундаменти влаштовують на штучній основі товщиною 100мм:

• для збірних фундаментів – піщана основа,

• для монолітних фундаментів - бетонна основа.

Глибина закладання колони у фундамент має задовольняти вимогам анкерування робочої арматури колони:

l_an ≥ (1…1,5)·h_col (7.1)

l_an ≥ (25…40)·d (7.2)

де h_col і d – більший розмір перерізу колони та діаметр робочої арматури колони.

h_min = l_an + 250 мм (7.3)

Рис. 7.4. Окремий фундамент під збірну колону із звичайним стаканом

Рис. 7.5. Окремий фундамент під збірну колону з підвищеним стаканом

h_min = l_an + 100 мм (7.4)

Рис. 7.6. Окремий монолітний фундамент під монолітну колону

Висоту фундаменту h приймають кратною 100 (300) мм та призначають в залежності від

• глибини закладення фундаменту d, що залежить від ґрунтових умов (глибини промерзання, рівня ґрунтових вод);

• типу фундаменту та необхідної довжини анкерування l_an (ф-ли 7.3 та 7.4);

• інших умов (існуючих фундаментів).