- •Тема: Комунікації в менеджменті План
- •Сутність, види та умови комунікацій в управлінні
- •Умови, яких необхідно дотримуватись для організації ефективних комунікацій:
- •2. Процес, мережі та стилі комунікацій
- •Модель процесу комунікації
- •Перешкоди на шляху ефективної комунікації та методи їх подолання
- •Типи співбесідників
- •Невербальні комунікації та їх практичне використання у діяльності менеджера
- •Основні типи невербальних комунікацій
- •Формальні та неформальні організаційні комунікації
Умови, яких необхідно дотримуватись для організації ефективних комунікацій:
2. Процес, мережі та стилі комунікацій
Комунікаційний процес – це обмін інформацією між двома і більше особами, метою якого є забезпечення розуміння інформації, яка і є предметом обміну. При обміні інформацією відправник і одержувач інформації проходять кілька взаємопов’язаних етапів комунікаційного процесу. Їх завдання – скласти повідомлення і використати канал для його передавання таким чином, щоб обидві сторони зрозуміли вихідну ідею. Це складно, так як кожний етап є точкою, в якій зміст може бути спотвореним чи втраченим.
Основні елементи комунікацій:
відправник – особа, яка генерує інформацію для комунікації, перетворює її у повідомлення і передає його іншій особі чи групі осіб;
одержувач – особа або група осіб, для якої передається повідомлення;
повідомлення – закодована за допомогою будь-яких символів інформація, що призначена для передавання;
канал комунікації – засіб, за допомогою якого відбувається переміщення повідомлення від відправника до одержувача;
перешкоди комунікації («шум») – це будь-яке втручання в процес комунікації, яке викривлює (спотворює) сутність або зміст повідомлення.
Схема взаємозв’язку основних елементів комунікації
Основні етапи комунікаційного процесу:
формування концепції комунікації – визначення відправником мети комунікації (навіщо вона здійснюватиметься і чого він намагається досягти); визначення змісту і значення того, що він хоче передати (яку саме інформацію зробити предметом комунікації);
кодування – процес трансформації (перетворення) інформації, що призначена для передавання, у повідомлення. Процес кодування складається з вибору певної системи кодових знаків – носіїв інформації (звук, світло, запах, фізичні дії тощо), з організації таких носіїв у певну форму (промова, текст, рисунок, вчинок тощо), з формування повідомлення з певним значенням;
передавання повідомлення по каналу комунікації – фізична доставка повідомлення від відправника до одержувача;
декодування – процес перекладання одержувачем отриманого повідомлення у зрозумілу для нього форму;
інтерпретація та оцінка повідомлення – процес усвідомлення сутності та змісту повідомлення, а також сприйняття або формування власного ставлення до повідомлення;
зворотній зв’язок – відповідь одержувача на повідомлення. Фактично – це процес, в ході якого відправник і одержувач повідомлення міняються місцями.
Модель процесу комунікації
ВІДПРАВНИК
ОДЕРЖУВАЧ
Кодування
3. Передавання повідомлення по каналу комунікації
4. Декодування
1. Формування концепції комунікації
Перешкоди комунікації («шум»)
5. Інтерпретація та оцінка повідомлення
6. Зворотній зв’язок
Комунікаційні мережі – це форма (конфігурація) поєднання учасників комунікаційного процесу за допомогою інформаційних потоків індивідуумів, які беруть участь у процесі комунікації.
Мережа утворюється керівником і складається з вертикальних і горизонтальних зв’язків.
В теорії управління виділяють такі базові (первинні) типи комунікаційних мереж в групах:
Централізовані Децентралізовані
«Y-мережа»
«Колесо»
«Хрест»
«Всеканальна»
На вибір типу комунікаційної мережі в групі впливають два фактори:
ступінь централізації комунікації (централізована або децентралізована);
природа та зміст задачі, яку вирішує група (проста або комплексна задача).
Стиль комунікації – це манера поведінки однієї особи в процесі обміну інформацією з іншою особою або групою осіб.
Згідно моделі вибору стилю комунікації ця манера залежить від ступеня обізнаності (рівня знань) як однієї, так і другої сторони про інформацію, що є предметом комунікації. Різні комбінації рівнів обізнаності/необізнаності відправника та одержувача наведені у матриці:
«Арена»
«Темна пляма»
високий
Ступінь обізнаності одержувача
«Невідомість»
«Фасад»
низький
високий
Ступінь обізнаності відправника
низький
В матриці ідентифіковані чотири поля, в кожному з яких формується відповідний стиль комунікації:
«Арена» - найефективніша комунікація, у якій як відправник, так і одержувач повідомлення достатньо обізнані про предмет комунікації, і тому спроможні ефективно підтримувати процес обміну інформацією;
«Темна пляма» - відправник має невиразне уявлення про те, що він повинен повідомити. Йому важко зрозуміти поведінку обізнаного одержувача. Відправник намагається уникнути комунікації та зруйнувати її;
«Фасад» - одержувачу невідома інформація, яка є предметом комунікації. Відправник передає тільки таку інформацію, яка є вигідною для нього. Проблема цього поля полягає у недостатній глибині (поверхневості) комунікації;
«Невідомість» - жоден з учасників комунікації не обізнаний про її предмет. В цьому випадку ефективність комунікації є найменшою.
Для підвищення ефективності комунікації відповідно до цієї моделі використовують дві стратегії:
стратегія «експозиції» (розкриття) – збільшення поля «Арени» і, відповідно, зменшення поля «Фасаду», що вимагає від відправника більшої відкритості і чесності у доведенні інформації;
стратегія «зворотнього зв’язку» – збільшення поля «Арени» і, відповідно, зменшення поля «Темної плями», що вимагає не тільки збільшення «експозиції» з боку відправника, але й одночасно результативного сприйняття повідомлення з боку одержувача.
Таким чином, для підвищення ефективності комунікаційного процесу необхідна обопільна зацікавленість у якісному передаванні/сприйнятті інформації як з боку відправника, так і з боку одержувача повідомлення.
