Вимоги до оформлення курсової роботи

Курсова робота виконується на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). Якщо робота виконується на комп'ютері з використанням текстового редактора Word, то текст роботи слід друкувати через 1,5 інтервали шрифтом Times New Roman (розмір – 14) з дотриманням полів наступних розмірів: верхнє та нижнє – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм, ліве – не менше 30 мм.

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який, як і сторінка із змістом, враховується при нумерації, але номер сторінки на ньому не проставляється. На решті сторінках номер проставляють у правому верхньому куті аркуша без крапки наприкінці. За титульним аркушем послідовно розміщують: зміст роботи, вступ, розділи основної частини роботи, висновки, додатки, список використаних джерел.

Назви основних структурних одиниць роботи слід друкувати великими літерами симетрично до тексту («ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ 1» і т. д.). Заголовки інших складових курсової роботи (підрозділ, пункт, підпункт) друкують малими літерами (крім першої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Відстань між заголовком (крім заголовків пунктів і підпунктів) та текстом повинна дорівнювати 3 – 4 інтервалам.

Нумерацію сторінок, структурних частин роботи, таблиць та формул подають арабськими цифрами без знака №.

Зміст, перелік використаних джерел, вступ та висновки не нумеруються. Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ» без крапки, після чого з нового рядка друкується назва розділу.

Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу, а тому мають двозначну нумерацію. Перша цифра вказує на номер відповідного розділу, друга - відповідного підрозділу. Між цифрами та після другої цифри ставиться крапка. Наприклад, позначення «1.2.» означає другий підрозділ першого розділу. Назва підрозділу наводиться в тому ж рядку, що й його порядковий номер. Пункти та підпункти нумеруються у межах кожного підрозділу чи пункту відповідно і мають три- чи чотиризначну нумерацію. Принцип їх оформлення – той же, що й для підрозділів.

Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні курсової роботи студент повинен робити посилання на джерела, інформацію чи результати аналізу з яких використано у власному дослідженні. Так, для обґрунтування окремих положень і висновків у курсовій роботі можуть використовуватись цитати з літературних джерел чи витяги з нормативних документів. Поряд із цитуванням думок з аналізованої праці допускається виклад чужих міркувань власними словами. У цьому разі недослівний переказ думок не береться в лапки, але це не позбавляє обов'язку зробити посилання на відповідне джерело. Посилання може бути зроблене в детальній чи короткій формі. Детальне посилання на першоджерело робиться під рискою внизу сторінки, на якій завершується цитата чи виклад чужих думок. При цьому обов'язковим є вказування прізвищ та ініціалів авторів, назви роботи, видавництва, місця і року видання, конкретних сторінок тощо.

Наприклад, студент наводить у роботі цитату з навчального посібника:

«Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбувається способами і в межах, встановлених у КК. Спосіб індивідуалізації відповідальності — це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких в ході правозастосування враховуються особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила. Такими способами виступають:

— індивідуалізація покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК;

— вибір між застосуванням кримінальної відповідальності і звільненням від кримінальної відповідальності;

— вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільненням від покарання».¹

Для оформлення детального посилання йому слід внизу сторінки під рискою подати наступну інформацію:

¹ Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.

Такого типу посилання нумерують послідовно в межах однієї сторінки.

Коротке посилання робиться одразу після завершення цитати чи викладу думки інших авторів шляхом вказівки у квадратних дужках порядкового номера цитованої праці у списку використаних джерел та, при потребі, конкретних сторінок, які містять цитовану тезу.

В аналізованому вище випадку це мало б наступний вигляд в тексті роботи:

«Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбувається способами і в межах, встановлених у КК. Спосіб індивідуалізації відповідальності — це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких в ході правозастосування враховуються особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила. Такими способами виступають:

— індивідуалізація покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК;

— вибір між застосуванням кримінальної відповідальності і звільненням від кримінальної відповідальності;

— вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільненням від покарання» [17, С.443].

У списку використаних джерел цитована праця оформлена наступним чином:

17. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.

Список використаних джерел розпочинають з нової сторінки, а самі джерела нумерують арабськими цифрами і розташовують в такій послідовності:

1. Закони України;

2. міжнародні нормативно-правові документи;

3. Акти Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України;

4. інші нормативні документи (положення, правила, інструкції) із зазначенням того, коли й ким затверджені;

5. акти органів судової влади;

5. монографії, статті, підручники, коментарі та інші видання кириличною абеткою в алфавітному порядку;

6. монографії, статті, підручники, коментарі та інші видання латинською абеткою в алфавітному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, слід оформляти згідно із вимогами державного стандарту.