10.2. Основні відмінності сппр від традиційних звітних систем

Концепція СППР виникла в кінці 60-х рр. ХХ ст. разом з ідеєю розподіленого комп’ютерного обчислення. Першою метою створення таких систем було надання кінцевим користувачам можливості взаємодіяти безпосередньо з комп’ютером без посередництва інформаційних спеціалістів.

Теоретичні дослідження у сфері розроблення перших систем підтримки прийняття рішень провадилися в технологічному інституті Карнегі в кінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. Об'єднати теорію з практикою вдалося фахівцям з Массачусетського технологічного інституту в 60-х рр. ХХ ст.

Термін DSS (Decision support systems) запропонували Горрі (G. Anthony Gerry) і Мортон (Michael S. Scott Morton) – професори Мессачусетського технологічного інституту. Вони відчували потребу в створенні відповідних комп’ютерних додатків для розроблення управлінських рішень і розробили класифікаційну таблицю, що називається сіткою Горрі і Мортона (рис. 10.2).

Горрі і Мортон ввели у свою сітку типи бізнесових проблем. Наприклад, ведення рахунків дебіторів може бути виконане менеджерами операційно-контрольного рівня і належить до структурованих проблем. Планування R&D (досліджень і експериментальних розробок) виконується менеджерами стратегічного планування і належить до неструктурованих завдань.

Горизонтальна пунктирна лінія посередині сітки поділяє проблеми, які можна було на той час успішно розв’язувати за допомогою комп’ютера (вище пунктирної лінії), і проблеми, для яких комп’ютерної підтримки ще не було. Верхню частину назвали ”структуровані системи рішень” (Structured decision systems – SDS), а нижню частину – ”системи підтримки прийняття рішень” (Decision support systems – DSS).

Як бачимо, Горрі і Мортон спочатку використовували термін DSS тільки для позначення комп’ютеризованих додатків. Згодом він прижився і застосовувався до всіх комп’ютерних додатків, які призначені для підтримки прийняття рішень, як наявних, так і майбутніх.

Рис.10.2. Сітка Горрі і Мортона

Сітка Горрі і Мортона базується як на принципах Саймона (1958 р.) щодо програмованих і непрограмованих рішень, так і на принципах рівнів управління теоретика з управління Антоні (Roberi N. Anthony). Відповідно до цієї класифікації всі проблеми прийняття рішень в організаційному управлінні поділяються на три класи (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Класифікація задач організаційного управління

Клас	Визначальна особливість	Методи розв’язку	Галузі використання
Перший	Цілком структуровані (формалізовані) процедури вироблення рішень	Основані на стандартизації і програмуванні	Бухгалтерський облік; підготовка виробництва; складський облік тощо.
Другий	Слабоструктуровані процедури вироблення рішень	Умови неповної інформації, теорії нечітких (розмитих) множин	Поточне планування; оперативно-календарне планування; управління запасами
Третій	Неструктуровані процедури вироблення рішень	Творчий підхід на основі поінформованості, кваліфікації, інтуїції тощо.	Прогнозування; перспек­тивне планування

Перший клас становлять добре структуровані (цілком формалізовані, кількісно сформульовані) проблеми, в яких суттєві залежності визначені настільки повно, що вони можуть бути виражені в числах або символах і тому легко стандартизуються і програмуються. До цих задач належать: облік і контроль; оформлення документів, їх тиражування тощо. У традиційних інформа­ційних системах (АСУ) такого роду задачі автоматизовані, як правило, повністю (бухгалтерський облік, підготовка виробництва, кадрова система, складський облік тощо). Слова „добре структуровані проблеми” зовсім не означають, що ці проблеми легкі. Застосування для їх розв'язання математичних методів, і зокре­ма методів дослідження операцій, пов'язані із значними труднощами.

Другий клас становлять слабоструктуровані (змішані) проблеми, що мають як кількісні, так і якісні елементи, причому маловідомі й невизначені акценти проблеми виявляють тенденцію до переважання. Для таких задач характерною є відсутність методів розв'язання на основі безпосередніх перетворень даних. Постановка задач вимагає прийняття рішень в умовах неповної інформації. Відомі випадки, коли на основі теорії нечітких множин і застосувань цієї теорії були побудовані формальні схеми рішень. До слабоструктурованих задач можна віднести задачі розподілу капіталовкладень, вибору проектів проведення наукових досліджень і розробок, складання плану виготовлення виробів широкого споживання тощо.

Характерними особливостями слабо структурованих проблем є:

– рішення, що приймаються, стосуються майбутнього;

– має місце широкий діапазон альтернатив;

– рішення залежить від неповноти поточних технологічних досягнень;

– запропоновані рішення вимагають вкладання великих ресурсів і пов'язані з елементами ризику;

– неповністю визначені вимоги стосовно вартості і часу рішення проблеми;

– проблема складна через необхідність комбінувати різні ресурси для її розв'язання.

Найважливіша особливість слабоструктурованих проблем полягає в тому, що концептуальна модель їх може бути створена тільки на основі додаткової інформації, що надходить від особи, яка бере участь у вирішенні проблеми. Тому такі моделі не можуть бути об'єктивними, неупередженими. Ця обставина – причина невдач у застосуванні ”класичних” математичних моделей для дослідження слабоструктурованих проблем, а також стимул для розвитку адекватного інструментального забезпечення.

Третій клас складають реструктуровані (неформалізовані, якісно виражені) проблеми (задачі), для яких описані лише важливі ресурси, ознаки і характеристики, а кількісні залежності між ними невідомі. Розв'язання таких задач передбачає неформалізовані процедури, які ґрунтуються на неструктурованій, з високим рівнем невизначеності інформації. До числа таких задач належить значна частина проблем прогнозування, перспективного планування, організаційного перетворення. Більшість неструктурованих проблем вирішується за допомогою евристичних методів, у яких відсутня будь-яка упорядкована логічна процедура пошуку розв'язання, а сам метод цілком залежить від особистісних характеристик людини (поінформованості, кваліфікації, таланту, інтуїції тощо).

Співвідношення між рівнями організаційного управління, типами рішень і типами інформаційних систем представлене на рис.10.3.

Рівень управління	Т ипи рішень	Підтримка рішень за допомогою ІС
С тратегічний	Структуровані Слабоструктуровані Неструктуровані	Виконавчі інформаційні системи Експертні системи, СППР СОД, що базуються на облікових моделях
Тактичний
Оперативний

Рис.10.3. Співвідношення між рівнями організаційного управління, типами рішень і типами інформаційних систем

Розглянута класифікація задач організаційного управління може бути поставлена у відповідність до певних груп працівників організацій і установ. Таких можна виділити три (табл. 10.2):

• керівники (головні адміністратори, директори, розпорядники);

• спеціалісти;

• технічні працівники (обслуговуючий персонал).

Таблиця 10.2