Державний рівень

Державний комітет промислової політики України

Міністерство аграрної політики України

Департамент тракторного сільськогосподарського машинобудування Держкомпромполітики

Національний науковий центр"Інститут механізації та електрифікації сільського господарства " УААН

Наукові організації технічного профілю Мінагрополітики

Наукові організації машинобудівної галузі

Державне підприємство з матеріально-технічного сервісного забезпечення АПК "Агротех"

Приватні акціонерні компанії з сільськогосподарського машинобудування

Підприємство тракторного і сільськогосподарського машинобудування

Матеріально-технічні бази ДП "Агротех"

Матеріально-технічні бази приватних акціонерних компаній

Фірмові технічні центри підприємств сільськогосподар- ського машинобудування

Районний рівень

Машинно-обслуговуючі кооперативи

Машинно-технологічні станції

Інженерно-технічні центри

Господарський рівень

Ремонтні майстерні

Машинні двори

Пункти технічного обслуговування машин

Сільськогосподарські товаровиробники всіх форм власності і господарювання

Обласний та міжобласний рівень

підпорядкування; договірні; ------ інформаційні.

Рис 3. Структура виробничих зв’язків системи матеріально-технічного та сервісного обслуговування сільгосптоваровиробників за ієрархічними рівнями

• утилізації машин;

• доставці машин у ремонт і з ремонту;

• організації використання машин у споживача;

• навчанню персоналу споживача правилам експлуатації машин;

• забезпеченню споживачів нормативно-технічною документацією й ремонтно-технологічним устаткуванням;

• інформаційно-консультаційному забезпеченню споживача з питань експлуатації машин.

Відповідно до вказаних функцій побудована і структура управління технічним сервісом (рисунок 3).

На республіканському рівні головною керівною організацією в системі технічного сервісу є держдепартамент тракторного і сільськогосподарського машинобудування Державного комітету промислової політики, Йому безпосередньо підпорядковані заводи-виготовлювачі сільськогосподарської техніки.

Міністерство аграрної політики і продовольства по відношенню системи технічного сервісу відіграє дорадчу роль переважно із інформаційно-консультативними функціями. Науковий супровід здійснюють наукові центри та інститути, що входять до складу Держкомпромполітики, Мінагрополітики та УААН.

Центральними виробничими структурами в системі технічного сервісу повинні стати фірмові технічні центри підприємств-виготовлювачів сільськогосподарської техніки. Між ними та іншими підприємствами і організаціями, що мають відношення до технічного сервісу на обласному і районному рівнях, встановлюються міжгосподарські зв’язки на договірних засадах.

В умовах встановлення ринкових відносин і формування багатоукладності аграрного виробництва України доцільно проаналізувати зарубіжний досвід, насамперед США, для визначення конкуруючого характеру у сфері технічного сервісу і розробки організаційно-економічних взаємовідносин в системі «виробник – реалізатор - споживач» технічної продукції.

Сільськогосподарське машинобудування США складається з трьох тісно взаємопов’язаних рівнів: виробництво-торгівля-використання.

Висока конкурентоспроможність американської сільськогосподарської техніки на ринках збуту забезпечується також і тим, що керівники машинобудівних фірм і компаній признають рівноцінність якості продукції і якості послуг.

Для США традиційний принцип триєдності науково-технічного прогресу в сільськогосподарському машинобудуванні, що полягає в одночасному удосконаленні конструкцій машин, методів їх збуту, організації ремонту і обслуговування в умовах експлуатації. Це економічне і організаційне кредо господарського механізму управління якістю, що не допускає розриву ланцюга «виробник – аналізатор - споживач». На цьому побудована технічна політика, тісно ув’язана з економікою. У нас така організаційно-економічна система машинопостачання і машинообслуговування сільськогосподарських товаровиробників не відпрацьована.

Прейскурантну ціну на нову техніку, яку платить фермер, встановлює фірма (компанія)-виробник на основі вивчення попиту і виробничих затрат. Кожна фірма (компанія) періодично (2 рази в рік) публікує прейскурант рекомендованих роздрібних цін на всі види продукції, яка випускається (техніку, запасні частини, ремонтні матеріали). Вони служать орієнтиром для дилера при реалізації нової техніки фермерам. Дилер , у свою чергу, може встановлювати реалізаційну ціну на машини або запчастини по домовленості з фермером, проте верхньою межею її, як правило, служить рекомендована компанією прейскурантна ціна. У вітчизняних каталогах сільськогосподарської техніки прейскурантна ціна не вказується.

Організаційно-економічні відносини у сфері збуту сільськогосподарської техніки США сформовані наступним чином.

Фірма-продуцент одержує від покупців прейскурантну ціну за реалізовану продукцію, з якої вираховують скидки посередникам 5 …10 % оптової бази (за зберігання та продаж машин і запасних частин) і 10 … 30 % дилеру (за витрати, зв’язані з транспортуванням, реалізацією, обслуговуванням і гарантійним ремонтом, одержання можливого прибутку).

Сумарна скидка становить 40% , а інколи може досягати 50% прейскурантної ціни нової машини. Такий високий відсоток прейскурантної ціни використовується на надання гарантійних послуг фермеру-покупцеві, і це при високому рівні якості виготовленої машини.

Обґрунтування суттєвості скидок з прейскурантної ціни та їх економічної значимості для організації технічного сервісу є центральною ланкою у взаємовідносинах між фірмою-дилером-фермером. У нас система скидок з прейскурантної ціни машини для заохочення підприємства агротехпостачу в реалізації техніки, а господарств – у її придбанні, взагалі не діє.

Зростання якості техніки, яка випускається, і вдосконаленню форм її реалізації та обслуговування сприяють економічні важелі: маркетинг, ціни, скидки, кон'юктура ринку в умовах конкуренції, що приводиться в дію в основному виробником техніки при орієнтації на споживача. Економічна самостійність більшості ланок технічного сервісу США дозволяє визначити доцільність зміни направлення виробничої діяльності у відповідності з попитом ринку, забезпечити зворотний зв'язок з фірмами-виробниками сільськогосподарської техніки.

Так, підвищення цін на нові машини призвело до розширення ринку підтриманої техніки, де , за оцінками спеціалістів, на один новий реалізований трактор припадає майже три вживаних.

Тривала експлуатація сільськогосподарської техніки у США (20 … 22 роки трактори; 18 …20 років зернозбиральні комбайни і т. д.), поряд з іншими факторами, обумовлена саме розвитком ринку вживаної техніки. Новий трактор через 5 … 8 років, як правило, перепродується великими фермами в менші, і за строк служби він може змінити декілька власників.

Останній приклад важливий для нашої країни: його широке застосування дозволить в умовах гострого дефіциту сільськогосподарської техніки швидко наповнити аграрний сектор машинами і обладнанням. Підтвердженням появи ринку вживаних машин є розпродаж тракторів малої потужності, списаних з балансів господарств, у приватну власність.

Біля 90% компаній-процудентів організують продаж, технічний сервіс, постачання запасних частин через мережу незалежних дилерських пунктів.

Дилери заключають договори (контракти) з однією або декількома компаніями, техніку яких вони реалізують на ринку збуту. Дилери прогнозують потребу в техніці у зоні своєї діяльності (радіусом до 50 км з 300... 500 постійними клієнтами) на два -три роки. Попередні заявки на поставку машин дилери подають компаніям завчасно, не пізніше дев'яти місяців до визначеної дати поставки.

Поставлену техніку дилер повинен оплатити компанії в строк від 6 до 15 місяців ілєжно від виду машини). Коло взаємовідносин дилера і фермера охоплює:

• реалізацію нової техніки і запасних частин;

• комісійну торгівлю держаною технікою;

• різні види технічного сервісу;

• навчання клієнтів експлуатації машин.

Ремонт і технічне обслуговування машин фермер може вибрати виходячи з трьох варіантів: через дилерський пункт, через сільські майстерні (технічні відділення фер­мерських кооперативів) і самостійно (придбавши в сільських магазинах запасні час­тини, інструмент, ремонтні матеріали, обладнання та ін.).

Вирішальне значення надається економічному розрахунку - послуги ремонтних майстерень дешевші, ніж дилерських пунктів, а ремонт і технічне обслуговування, проведені фермером самостійно, оцінюються вартістю запасних частин і матеріалів. За оцінками спеціалістів, у масштабі країни на дилерські пункти припадає