3. Налагодження відносин між армією та впк.

В Україні склалася парадоксальна ситуація. З 1991 року склад Збройних Сил України невпинно скорочується (з 750 тис. у 1991 р. до 250 тис у 2001 р., а що ж говорити за 2012??), тому на експорт виставлено багато отриманої у спадок від СРСР техніки. Але армія зараз не закуповує собі нові види зброї, що призвело до того, що оборонна промисловість України переорієнтувалася на зовнішній ринок. Однак іноземні покупці дуже обережні з ВПК, котрі не підтримані національними збройними силами, тому українські підприємства вимушені продавати свою продукцію за демпінговими цінами і кожен договір супроводжувати довгими переговорами. Це не завжди допомагає и наносить великі збитки. Наприклад, ОАЕ було зацікавлене у закупівлі українських танків, а закупило в результаті французькі; Ємен бажав купити 12 літаків Су-17, а купив лише 4, ще й зі значною знижкою. Тому налагодження активних відносин між ЗСУ та українським ВПК є необхідною умовою для подальшого розвитку вітчизняної оборонної промисловості.

4. Створення централізованого органу керування експортом військової техніки України (для запобігання тіньового експорту).

Як вже було сказано вище, с виходом України зі складу СРСР та початком нестабільної економічної та політичної ситуації з'явилося багато каналів тіньового експорту зброї (здебільшого, з арсеналів Міноборони). В 1991-1996 рр. основний потік військової техніки йшов саме по тіньовим каналам (досягаючи в окремі роки частки 80% від загального експорту), тому Україна не могла зайняти хоч яке-небудь помітне місце як офіційний експортер озброєнь.

Ця проблема, однак, почала розв'язуватися однією з перших: зі створенням в 1996 році "Укрспецекспорту" – організації-монополіста українського експорту в галузі озброєнь. Після цього більшість каналів була перекрита, і Україна вже в 1997 році увійшла в десятку найпотужніших експортерів військової техніки, заробивши (за даними SIPRI) $350 млн. (докладніше про "Укрспецекспорт").

5. Перегляд зовнішньополітичних орієнтирів та реструктуризація

зовнішньоекономічних відносин України.

Як зазначалося вище, НАТО (і країни ЄС також) мають великий політичний вплив на Україну й іноді змушують її робити збиткові вчинки. Зокрема, минулого року НАТО у особі радника американського президента у питаннях нацбезпеки Кондолізи Райс зажадало від України припинення будь-якого співробітництва з Лівією, Іраном, Іраком (що ще можна зрозуміти) та Росією, особливо в області співпраці дніпропетровського заводу "Южмаш" із російським ВПК (розробка та виробництво нових моделей на базі міжконтинентальної балістичної ракети СС-18 "Сатана"). Остання вимога виглядає як спроба придушити конкурента.

В той же час, за оцінками експертів, сумарні втрати від демпінгової конкуренції між Україною та Росією складають більш ніж $200 млн., що вдвічі більше, ніж заробляється на зв'язках ВПК цих країн. Тісне співробітництво допомогло б уникнути цих зайвих втрат. До того ж, на думку голови "Укрспецекспорту", зараз лише США можуть собі дозволити розробляти та впроваджувати абсолютно нові розробки та конструкторські ідеї; щільна кооперація України та Росії ліквідувала б розрив у розробках новітніх зразків озброєнь, зокрема, для експорту (зокрема це стосується систем керування військами, радіолокації та радіорозвідки, котрі для України значно дешевше випускати разом із Росією). Також вигідною виглядає програма побудови ремонтних баз для техніки радянського зразка у таких країнах, як Алжир, Єгипет, Ємен, Лівія, Сирія, В'єтнам, Румунія та Індія, котра, за оцінками експертів "Рособоронекспорту", до 2015 може давати прибуток у $8,5 кожного року.

Зауважимо, що ця проблема має місце й для країн Західної Європи. Як вважають іноземні експерти, наслідки глобальної фінансової кризи та зростаюча конкуренція з боку США у найближчі роки впливатимуть на стан оборонної промисловості країн Західної Європи. Зокрема, порівняно із США з оборонним бюджетом у $280 млрд. західноєвропейські країни-члени НАТО (сукупний оборонний бюджет $185 млрд.) мають майже вдвічі більше компаній, які працюють у галузі ВПК. Через це, а також інші, переважно політичного характеру причини, в Західній Європі має місце дублювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та кінцевої продукції підприємств ВПК, що несумісне із стійкою тенденцією до підвищення вартості розробки сучасних систем озброєння і військової техніки. Окрім економічних мотивів, до реструктуризації галузі ВПК у західноєвропейських країнах спонукають плани НАТО щодо створення уніфікованих видів озброєння та військової техніки.

Отже, її здійснення є необхідним для адаптації військово-промислового комплексу до нових, вказаних вище умов.

Фахівці пропонують різні шляхи реструктуризації, які зводяться до двох варіантів інтеграції підприємств ВПК – горизонтальної інтернаціональної (утворення інтернаціональних компаній) та вертикальної в національних межах (утворення великих національних компаній, які б охоплювали всі сфери ВПК). Суттєвою перешкодою для реалізації цих варіантів можуть стати інституціональні чинники. Так, у ВПК США працюють виключно приватні компанії, а країн Західної Європи – ще й державні.

Перспективним вважають шлях спільного управління реалізацією програм створення озброєння та військової техніки. Уряди Франції, Німеччини та Великої Британії вже вдалися до такого роду організаційних заходів з метою скорочення витрат на утримання надлишкових потужностей у національних ВПК та уникнення дублювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. для цього у 1994 р. було утворене франко-німецьке Агентство озброєнь (з 1995 р. – «Організація спільного співробітництва в галузі озброєнь»). У 1996 році до нього приєдналася Велика Британія.

Втім, багато експертів вважають, що єдино вірне рішення для Європи – це горизонтальна інтеграція або утворення загальноєвропейських груп, які б зосередилися на розробках і виробництві уніфікованої продукції в галузі ВПК. Разом з цим висловлюється думка про те, що утворити єдиний ринок озброєнь та військової техніки буде набагато важче, ніж валютний союз.

6. Перегляд орієнтирів на ринку озброєнь та модернізація вітчизняного ВПК. Україна після розпаду СРСР отримала у спадок третину союзного ВПК; однак деякі галузі (зокрема, авіаційна, ракетна, бронетанкова, суднобудівна) виявилися занадто дорогими для незалежної України та її армії, а тому впали в стагнацію. Прийняття Державної програми розвитку та озброєнь з чітко визначеними орієнтирами (що Україна буде виробляти самостійно, що – в кооперації з іншими країнами, а що взагалі не буде) на розробку видів озброєнь, що потребуються як вітчизняною армією, так і закордонними імпортерами, на думку голови Держкомісії з питань оборонно- промислового комплексу України, допоможе провести швидку та чітку реорганізацію та модернізацію вітчизняного ВПК.

Пагубність відсутності цієї програми можна проілюструвати наступним прикладом: вищезгаданий завод ім. Малишева на кошти, одержані від пакистанського контракту збудував собі повний замкнений цикл танкового виробництва. Збудувати збудував, а попиту на танки не було, і в 2000-2001 частка заводу в загальний експорт України не перевищив 1%.

7. Фінансування новітніх розробок сучасної зброї та впровадження їх у

виробництво.

Чим взагалі багата Україна, так це науково-технічним потенціалом. Цей потенціал, однак, на Україні не перетворюється у матеріальні еквіваленти через багато причин (найголовніше – через брак коштів для його підтримки, а також через пов'язану з цим проблему "втікання мозку").

За словами Володимира Горбуліна, через два-три роки об'єми українського експорту значно скоротяться, якщо промисловість не зможе поставляти на ринок озброєнь новітніх зразків. Але для нових розробок треба підтримати вітчизняні науково-дослідні установи та конструкторські бюро, а також налагодити прямий зв'язок між ними та виробничими підприємствами; в крайньому випадку, можна подумати над патентуванням та продажем ліцензій (як це вийшло із славнозвісним автоматом Калашникова, найпопулярнішої стрілецької зброї у світі, котрий виробляють за ліцензіями Чехія, Німеччина, Словаччина, Угорщина...). Робити це треба якнайшвидше, оскільки за браком фондів "висить" багато оригінальних ідей, серед яких – схема реалізації АКМ під технологію "булл пап" та конструкція пістолета- кулемета "Ельф", що не потребує мастил та регулярного технічного обслуговування; реалізація цих проектів дозволила б трошки потіснити країни ЄС з ринку стрілецької зброї.