2. Класифікація нетарифних бар’єрів.

Головною проблемою є визначити, які засоби слід відносити до нетарифних. У загальному випадку до нетарифних бар’єрів відносять всі заходи, що не складають зміст тарифних обмежень.

За характером нетарифні заходи можна поділити на (мал.1):

• кількісні;

• приховані;

• фінансові;

• неекономічні.

Мал. 1. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

За юридичним характером можна розділити нетарифні обмеження на дві групи:

1. формальні — зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах;

2. неформальні — як результати дій уряду чи похідні від політики і практики органів державного управління.

До першої групи відносяться:

• кількісні та подібні специфічні обмеження;

• нетарифні зобов’язання та пов’язана з ними політика, що впливає на імпорт;

• державна участь у торгівлі, обмежувальна ділова практика і загальнодержавна політика;

• митні процедури і практика їх застосування;

• технічні бар’єри.

Другу групу складають бар’єри, які виникають з:

• адміністративних процедур та неопублікованих нормативно-розпорядчих документів;

• ринкової структури;

• політики і практики дій органів державної влади, соціальних та культурних установ.

Особливістю нетарифних методів є те, що вони більшою мірою обумовлені національними політиками, менше піддаються наддержавному регулюванню, переважно є двосторонніми і мають нижчу ступінь транспарентності.

Найбільш розповсюджені в даний час нетарифні обмеження включають наступні заходи:

– кількісні обмеження й адміністративні заходи: імпортні квоти, експортні обмеження, ліцензування, добровільні обмеження експорту, валютні обмеження і заходи валютного і фінансового контролю, заборони, внутрішні вимоги про обов'язкове використання національних товарів при виробництві готової продукції;

– обмежувальна практика на рівні органів державного управління;

– субсидії й інші дотації експортерам, система держзамовлень, а також дискримінаційна податкова, фінансова, валютна політика та політика регулювання платіжних балансів і валютних курсів, що створює переваги для окремих потоків торгівлі чи гальмує їх;

– митні процедури і формальності в тому випадку, коли вони перевищують нормальні і загальноприйняті норми, що перетворює їх у додатковий бар'єр у торгівлі, зокрема ускладнена процедура митної оцінки, нечітка система митної класифікації, які затримують митне оформлення чи дають можливість тлумачити і застосовувати їх довільно;

• технічні бар'єри в торгівлі: санітарно-ветеринарні норми і стандарти в тих випадках, коли вони утрудняють експорт чи імпорт товарів або безпосередньо дискримінують іноземні товари, промислові стандарти і вимоги безпеки, вимоги до упакування і маркування товарів, включаючи торгові знаки, екологічні норми і вимоги.

Група кількісних обмежень охоплює як товарний експорт (імпорт), так і пов’язані з ним фінансові, юридичні, дозвільні проблеми. Найважливіші серед них:

1. імпортні квоти (контингенти), мета яких обмеження кількості або обсягу імпорту специфічних товарів на певний період на глобальних, селективних та двохсторонніх засадах;

2. експортні обмеження, мета застосування яких аналогічна (прикладом може бути тимчасове призупинення у серпні 2000 р. віце-прем’єром Кабінету Міністрів України реєстрації і митного оформлення контрактів на експорт чорних і кольорових металів, а також Закон України від 5 травня 1999 р. “Про металобрухт”, яким запроваджені квоти на експорт брухту чорних металів і повна заборона кольорових);

3. ліцензування як система забезпечення квотування дискримінації або вирішення статистичних завдань;

4. добровільне обмеження експорту, запроваджене країною-імпортером під її тиском, але кероване країною-експортером;

5. заборони відносно експорту (імпорту) товарів і країн походження і призначені підтверджувальні ембарго;

6. дискримінаційні двосторонні угоди щодо окремих товарів і країн, включаючи преференційні угоди з джерел постачання;

7. компенсаційні угоди на міждержавному рівні, включаючи прямий товарообмін;

8. вимоги застосування національних складників, комплектуючих у певних пропорціях при виготовленні готової продукції;

9. валютний контроль, фінансові обмеження, застосування елементів ліцензування, різних валютних курсів для різних видів операцій. партнерів, країн.

Група нетарифних зобов’язань та пов’язаної з ними політики включає:

1. попередні депозитні умови у формі попередньої оплати певної пропорції імпорту (що знайшло широке застосування у нашій країні, у тому числі для товарообмінних операцій);

2. антидемпінгові мита на імпорт за цінами, нижчими від витрат; встановлення мінімальних цін імпорту або компенсаційних зборів для субсидованих товарів (для прикладу, Закони України “Про захист національного виробника від демпінгового імпорту” від 22 грудня 1998р. № 330-ХІV, яким дозволено застосування спеціальних заходів щодо імпорту, якщо його зростання загрожує “заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику”; “Про захист національного виробника від субсидованого імпорту” від 22 грудня 1998р. № 331-ХІV; “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22 грудня 1998р. № 332-ХІV, якими передбачена мінімальна митна вартість на певні групи товарів; фактичне скасування цієї вимоги передбачене Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України з питань встановлення мінімальної митної вартості на товари легкої промисловості та сільськогосподарську продукцію” від 23 липня 1999 р. № 1387, яка стосується зернових, круп, борошна, фруктів, м’яса, вершкового масла тощо, а також пальт, плащів, курток, деяких видів товарів, зокрема кави, шоколаду);

3. застосування непрямих прикордонних податків для імпорту і звільнення від них експорту.

Широкою сферою впливу залишається державна участь у торгівлі, обмежувальна ділова практика та загальнодержавна політика. Сюди включають:

1. прямі та непрямі субсидії для експорту та імпорту. включаючи преференції з податків, кредитні та двосторонні пов’язані програми допомоги (прикладом є постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті” від 1 жовтня 1999 р. № 2105, якою передбачені податкові пільги для металургійної промисловості);

2. державна політика з закупівель з диференціацією цін та тендерних умов для національних і зарубіжних виробників;

3. державна торгівля, монополія, включаючи дискримінаційні транспортні угоди;

4. промислова та регіональна політика, спрямована на підтримку окремих секторів, територій (політика створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) в Україні);

5. державне фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, політика щодо інновацій та інтелектуальної власності (широко застосовується у розвинених країнах, зокрема в США, з дискримінацією участі фірми з іноземним капіталом);

6. національна податкова політика та система соціального страхування;

7. макроекономічна політика, політика розвитку конкуренції, залучення іноземних інвестицій, антикорупційні заходи, імміграційна політика тощо.

Спеціальним напрямом нетарифних обмежень є митні процедури та практика їх застосування, яка включає:

1. використання спеціальних заходів з цих рахунків-фактур або цін угод для зборів з тарифів;

2. запровадження спеціальних національних методів митної класифікації (для прикладу, Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД));

3. процедур митного “очищення”, включаючи документування, інспектування.

Окрему групу формалізованих обмежень складають технічні бар’єри, які стосуються:

1. охорони здоров’я, стандартів якості;

2. стандартів безпеки і промислових стандартів;

3. упакування, етикетування, торгового маркування;

4. реклами та засобів масової інформації.

До неформалізованих обмежень (з певною умовністю, тому що вони відображені у відповідних документах) відносяться державне регулювання та політика, процедури управління. Менш формалізовані ринкова структура, рівень монополізації, особливо вплив природних монополій. Істотний вплив на імпорт можуть здійснювати організаційні фактори, пов’язані з:

• впливом децентралізації управління і відповідної державної і регіональної політики на рівні штатів, земель, округів, провінцій;

• впливом соціальних та культурних умов маркетингового середовища (спірним є розглядати це як нетарифні бар’єри).

У даний час нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі поширені і застосовуються у всіх країнах світу. Ставлення до них урядів, експортерів та імпортерів у різних країнах неоднозначне. Однак жодна країна світу цілком не відмовилася від їхнього застосування і не ставить цього завдання на найближче майбутнє.