Види реабілітації:

Соціальна реабілтація є явищем комплексним, існує психологічна, медична, та педагогічна:

Психологічна реабілітація спрямована на подолання у свідомості дитини уявлення про безвихідь її становища, відновлення запасних сил організму, формування впевненості та мотивації щодо подолання почуття тривоги, страху чи провини, психологічних комплексів, невпевненості у своїх силах, зміцнення активної, діяльної особистісної позиції дитини;

Педагогічна реабілітація передбачає навчання, виховання та всебічний розвиток, у першу чергу, дітей з фумовими обмеженнями, створення умов для розвитку їх потенційнижливостей. Його складниками є різні форми підготовки особистості до життя у суспільстві та сім'ї, окремі напрями її професійної орієнтації та навчання певних видів трудової діяльності;

Професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення людиною втрачених професійно важливих якостей, наобхідних для повернення до трудової діяльності у тій сфері, які найбільш придатна для людини відповідно до її індивідуальних можливостей. У процесі професійної реабілітації, як правило, відбувається розвиток професійно важливих якостей та умінь для дещо іншої сфери діяльності, відмінної від тієї, у якій раніше працювала людина.

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин внаслідок стану здоров'я зі стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання. [1, Ст 39]

Меди́чна реабіліта́ція — галузь медичної науки, яка вивчає механізм дії фізичних лікувальних чинників, обґрунтовує та створює технології відновлювального лікування, оцінює ефективність медичної реабілітації дорослих та дітей з різноманітною патологією. [2]

ЗМІСТ І МЕТОДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ

У науковий період становлення особистісно орієнтованої освіти великого значення набувають погляди таких відомих українських педагогів і психологів XIX століття, як К.Д. Ушинського, М.М.Ланге, І.О.Сікорського, а у XX столітті - А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинського.

Найважливішими складниками гуманізації освіти ним визнаються:

а) гуманістичне осмислення основних функцій освіти;

б) гуманізація сьогоденного життя кожного учня;

в) втілення гуманістичних засад у загальній організації системи освіти та її подальшої розбудови;

г) любов і повага до учнів з боку педагогів;

д) стимулювання розвитку суб'єктних якостей учнів;

е) запровадження в освіті діалогічних засад;

є) виховання учнів у дусі гуманістичних цінностей;

ж) розвиток і діяльність особистості педагога як суб'єкта гуманістично орієнтованої освіти.

Зміст особистісно зорієнтованої освіти насамперед спрямований на задоволення внутрішніх потреб людини, тобто, потреб її буття, особистісного існування: свободи і вільного вибору свого світогляду, дій, вчинків, позицій, самостійності і самореалізації, самовизначення, творчості тощо. Зміст особистісно зорієнтованої освіти повинен включати все, що потрібно людині для формування своєї особистості, тобто те, що допомагає їй продукувати власне життя.

Щоб знайти себе, індивіду потрібно вибрати і вибудувати власний світ цінностей, увійти у світ знань, оволодіти творчими способами розв'язання наукових і життєвих проблем, відкрити світ власного "Я" і навчитися керувати ним.