1.1.3 Переселенські рухи під час кримської війни

З Кримською війною 1853 - 1856 рр. пов'язано нове переселення болгар. Як і в попередні російсько-турецькі війни, вони брали участь в ній на стороні Росії. Проте хід неуспіху бойових дій і відступ російської армії з Болгарії привело до переселення 29 сів з Силистренського краю у кількості 6,6 тис. людина (біля 900семей). У 1854 р. вони зупинилися в 62 болгарських колоніях задунайських переселенців. Найбільша їх кількість зупинилася в Ізмаїлі, Нижнє і Верхнє-Буджакськом округах.

Особливістю цього переселення стало те, що російський уряд практично не зробив допомоги переселенцям, поклавши усі тяготи по облаштуванню на плечі самих колоністів. Але і самі колоністи випробовували значну скруту у зв'язку з війною, поганим урожаєм та ін.

Ці важкі соціальні, економічні і природні обставини спонукають частину переселенців повернутися на батьківщину. Зі свого боку Висока Порту оголосила про амністію і надання певних пільг тим болгарам, які вирішать повернутися в Болгарію. З цієї причини велика частина переселенців повернулася на батьківщину, а в Росії залишилися лише окремі сім'ї, які були розселені по окремих селах.

Кримська війна закінчилася для Росії невдало і за Паризьким мирним договором від 18/30 березня 1856 м. Росія передавала Молдавському князівству південну частину Бессарабії, в якій знаходилися 40 болгарських колоній, в т.ч. місто Болград.

У російській частині Бессарабії залишилися 43 колонії. За даними І. Анцупова в 1858 р. в них проживали 49400 чол., і ще 7-8 тис. болгар в містах (Е. Хаджиниколова). Ці колонії територіально були включені в Аккерманський і Бендерський повіти. Але для них було передбачено окреме управління. Старе управління було перетворене в Настоятельство болгарських бессарабських колоній, що входить до складу Опікунського комітету. А самі колонії увійшли до складу трьох округів - Верхнєбуджакского, Нижнєбуджакского і Ізмаїла. Але оскільки в окрузі Ізмаїла залишилися лише 5 колоній, то у нього не було своєї окружної адміністрації, а колонії підкорялися Нижнєбуджакскому округу.

Болгарські колонії, що залишилися в межах Молдавського князівства, поставили перед молдавським урядом, Петербургом і Європейською комісією питання про збереження ними їх колишніх привілеїв. Ці привілеї були ними офіційно підтверджені. Було також збережено їх особливий адміністративний пристрій - колонії задунайських переселенців були включені в Болградский округ, який у свою чергу ділився на 2 околіїф, - Ізмаїл і Кагуло-Прутську з центрами у Болграді і Хаджи-Абдуле відповідно.

1.1.4 Умови для болгар у бессарабії після кримської війни

Нарешті, під час російсько-турецької війни 1853-1856гг. сталося останнє і саме нечисленне переселення.

Переселення болгар і гагаузів в Буджак було позитивним явищем. Болгари і гагаузи дістали можливість вільнішого розвитку своєї економіки і культури, вступили в тісніші зв'язки з братськими російським, молдавським, українським і іншими народами Росії.

Складно відбувалося облаштування на нових землях і бессарабських болгар. Важко були пережиті неврожайні 1862-1865 рр. У 1866 р. переселенці навіть зробили спробу переселитися на Кубань, відмовившись навіть сіяти свої поля. Уряд рішуче відмовляє їм в дозволі переселитися на Кубань і, щоб утримати болгарське населення, виділяє 51 тис. рубєй на будівництво церков в болгарських селах Приазов'я, а також відкриття спеціального училища в Преславе. І вирішує залишити колоністам протягом 5 років (1866-1870) усі прибутки від резервних і зайвих земель в болгарських колоніях. Ці заходи зрештою принесли необхідний результат.

Утворення нових колоній зажадало створення органів управління ними. Більшість колоній увійшли до складу трьох болгарських округів Мелітопольського, Молочанського і Бердянського, які очолювалися окружними старостами. Окремий адміністративний орган для управління колоніями в Приазов'я, подібний до колоній задунайських переселенців, тут створений не був.

Таким чином, після усіх переселень в середині 60-х рр. XIX століття сформувалися три райони компактного заселення болгар - Бессарабія, Приазов'я і Крим, а так само ряд дисперсно розкиданих колоній в Херсонській губернії: під Одесою, Миколаєвом, Тирасполем.

Юридичний і адміністративний пристрій задунайських колоністів в Росії зберігався до реформ 1871 г, а в Румунії - до 1874 р.

4 червня 1871 р. в Росії були введені Правила громадського і поземельного устрою і управління поселенців. Вони ліквідовували особливе колоністське управління і змінили соціальне положення болгарського населення півдня Російської імперії. Тепер воно підкорялося місцевим органам влади - губернському, повітом, волосним, общинним. Проте за правилами передбачалася можливість утворення громад на базі існуючих колоністських округів. У юридичному відношенні тепер болгари прирівнювалися до іншого сільського населення в Російській імперії. За сільськими громадами зберігалися усі надані ним ділянки і що знаходяться в їх постійному володінні майно і земля. Правила так само передбачали громадське, а не індивідуальне землеволодіння.

Після реорганізації болгарські села в російській частині Бессарабії стали підкорятися Аккерманському і Бендерському органам повітів. З колишніх болгарських округів були утворені три волості - Івановська, Чадир-Лунгська і Комратська. У Приазов'я болгарські села увійшли до складу чотирьох громад: Цареводарськой, Преславськой, Романовськой Бердянського повіту і Волканештськой в Мелітопольському повіті.

У румунській частині Бессарабії реформа була проведена в 1874г. Вона передбачала, що колоністи залишаються повними власниками земельного наділу в 50 десятини. Але в течії 15 років встановлювалося не індивідуальне, а громадське землеволодіння, в течії якого колоністи не мали права купівлі - продажу землі. Закон також передбачав викуп поземельних ділянок в течії 15 років. На відміну від реформи в Росії, реформа в Румунії не передбачала зміни соціально-правового і адміністративного управління колоніями, звільняючи їх також від рекрутських наборів ще на 10 років. Після 1878 р., коли румунська частина Бессарабії знову увійшла до складу

Росії, болгарське населення області входило до складу 3 повітів - Аккерманського, Бендерського і Ізмаїла.

Реформи 1870-х гг 19 в, незважаючи на половинчастість, мали такий важливий момент, як діставання селянами можливості придбавати землі за межами своїх сіл, що дозволяло хоч якось вирішити проблему нестачі земельних наділів в густонаселених селах. До кінця 19 чисельність населення в болгарських селах значно зросла. У 1897 р. за даними Першого Всеросійського перепису чисельність населення складала в Бессарабській, Херсонською і Таврійською губерніях 170 тис. людина, в т.ч. в Бессарабії - 103 тис., в Криму - 5840.

Із збільшенням чисельності населення в болгарських колоніях пов'язано посилення міграційних процесів останньої третини XIX ст.. До 1881 р. в Криму було засновано ще декілька болгарських сіл. У кінці XIX - поч. XX в переселенці із старих болгарських сіл в Бессарабії засновують ряд нових сіл. Групи болгар поселяються у вже існуючі молдавські села. В цей же час окремі сім'ї роблять перші спроби емігрувати в Латинську Америку. Процесу внутрішніх міграцій на початку XX в сприяла столипінська аграрна реформа 1906-1910 рр., яка дозволяла селянам покинути общину, поселятися на хуторах, переходити на вільні землі. Реформа остаточно ліквідовувала громадську форму землекористування, створивши умови для подальшого розселення болгар.

Мало місце і переселення болгар усередині півострова. Болгари із Старого Криму і Кишлава оселилися в Коктебеле, Кочеке, Седжеуте, Марфовке, Кабурчаке, Османчике, Аппаке повіту Феодосії.

Матеріали перепису 1897 р. свідчать, що в цей час на півострові проживало 7528 болгар.

Так у кінці XVIII - початку XIX віки з'явилися в Криму предки тих, кого ми називаємо кримським болгарами, хоча на півострові ще з IV століття відомі так звані протоболгари, або праболгари. По-грецьки <просто> - перший (приставка <пра> надає російським словам значення первинності).

Кримські болгари отримали в Тавриді по 50 десятини землі на кожного члена сім'ї. На 10 років їх звільнили від служби в армії і від податків. Перші колонії болгар і греків з'явилися під Сімферополем, в Балта - Чокраке (нинішній район Заводське), в Старому Криму, у Євпаторії.