5.Етична поведінка стосовно колег:

1. Визнавати різні погляди та форми практичного досвіду колег у соціальній роботі й інших фахівців, висловлювати критичні зауваження та пропозиції лаконічно і коректно.

2. Піддавати конструктивному аналізу професійні дії колег, теоретичні та методичні засади їхньої професійної діяльності.

3. Створювати та систематично використовувати можливості, умови для обміну знаннями, досвідом і поглядами з колегами у соціальній роботі, фахівцями інших галузей, волонтерами з метою вдосконалення власної практики роботи та збагачення інтелектуальних ресурсів професійної групи.

4. Підтримувати діяльність легалізованих професійних об'єднань та асоціацій, що відповідає вимогам чинного законодавства.

5. Відстоювати професійну честь і гідність своїх колег, не допускати упередженої критики на їхню адресу та щодо професії взагалі.

6. Звертати увагу відповідних організацій на будь-які порушення положень цього Кодексу.

Етична поведінка стосовно клієнтів:

1. Поважати особистість клієнта і гарантувати захист його гідності та прав незалежно від походження, статі, віку та внеску в суспільний і соціальний розвиток.

2. Прагнути зрозуміти кожного клієнта, з'ясовувати всі чинники проблеми, що виникла, пропонувати оптимальні види професійної діяльності або соціальних послуг.

3. Безпека клієнтів з першою умовою діяльності спеціалістів із соціальної роботи.

4. Допомагати всім клієнтам рівною мірою.

5. Заохочувати клієнта до взаємодії, яка ґрунтується на довірі, співчутті та збереженні конфіденційності.

6. Визнавати і поважати наміри, відповідальність клієнтів за прийняте рішення.

7. Якщо неможливо надати відповідну соціальну послугу, спеціалісти із соціальної роботи зобов'язані повідомити про це клієнтам, залишивши за ними право на свободу дій.

Етична поведінка стосовно взаємодіючих організацій:

1. Співпрацювати з тими установами й організаціями, наміри та діяльність яких спрямовані на надання соціальних послуг, використовувати досвід їхньої роботи як ресурсну можливість для підвищення якості допомоги клієнтам.

2. Підтримувати та популяризувати партнерські стосунки між організаціями, що здійснюють соціальну діяльність у громаді, в суспільстві.

3. Забезпечувати професійну звітність перед клієнтами та громадськістю про ефективність і продуктивність роботи шляхом періодичних публічних оглядів якості, результативності та ефективності послуг, що надаються.

6. Виходячи з того, що соціально-педагогічна робота є універсальним видом діяльності, можна виокремити її цінності, які носять загальний, загальнолюдський характер: гуманізм, світ, права людини, соціальна справедливість, законність, альтруїзм, гармонізація громадських, групових та особистісних інтересів, самозабезпечення, демократизм, толерантність, соціальна відповідальність, солідарність, довіра, компетентність, конфіденційність тощо.

Умови соціально-педагогічної роботи впливають на відношення соціального педагога до своєї праці. Деякі умови виходять з даної професії та досягнутого нею рівня розвитку, а інші визначаються соціально-економічними, духовними відношеннями суспільства. Основними особливостями умов соціально-педагогічної роботи можна вважати:

соціальний педагог у своїй професійній діяльності несе відповідальність не тільки за свої дії, але й за поведінку, здоров’я та життя своїх вихованців;

праця соціального педагога включає живе спілкування з людьми, яке повинно бути доцільним та дійсним і тому потребує розумової, емоційної, вольової напруги;

соціально-педагогічна діяльність існує у формі спілкування з колективом (учнів, педагогів та ін.), однак разом з цим потребує врахування індивідуальних особливостей кожної конкретної людини;

соціально-педагогічна робота характеризується складністю оцінки та контролю, тому що її якість залежить від усіх учасників соціально-виховного процесу.

раховуючи складність та специфічність соціально-педагогічної діяльності, першою вимогою професійної етики соціального педагога, яка регламентує його відношення до своєї праці, є: соціальний педагог зобов’язаний постійно ставити перед собою питання про свою відповідність сучасним вимогам до професійної діяльності. Це означає:

постійно пам’ятати про специфіку своєї професії та враховувати її у своїй діяльності;

осмислювати та нести відповідальність за всі свої дії (вплив на учнів та їх оточення; формування тих якостей, які виробляються відношенням до життя, поведінкою та ін.);

уміти організувати у єдине ціле вплив усіх факторів на стиль мислення та відношення школярів до життя;

уміти проявляти гнучкість особистого мислення, адекватно реагувати на зміни, які відбуваються у житті суспільства;

знати, розуміти та сприймати проблеми, потреби, інтереси сучасної молоді, рахуватися з об’єктивною ситуацією.

7.Стереотипи - невід'ємний елемент повсякденної свідомості. Жодна людина не в змозі самостійно, творчо реагувати на всі зустрічаються йому життя ситуації. Стереотип, що акумулює якийсь стандартизований колективний досвід і викликаний індивіду в процесі навчання і спілкування з іншими, допомагає йому орієнтуватися в житті і певним чином спрямовує її поведінку. Однак стереотип може бути як істинним, так і помилковим. Він може викликати і позитивні емоції, і негативні. Його суть у тому, що він висловлює ставлення, установку даної соціальної групи до певного явища.

Формування стереотипів є обов'язковим елементом нашої культури, але разом з тим формування стереотипів породжує і певний консерватизм у нашій діяльності, у тому числі і в процесі мислення. Найчастіше люди не віддають собі звіту в тому, які саме причини вплинули на формування ставлення до інших людей і різних соціальних процесів і не здогадуються про те, що в першу чергу це соціальні стереотипи.

До соціальних стереотипів відносяться як більш часті випадки етнічні, гендерні, політичні і цілий ряд інших стереотипів. Їх вивченням поряд з психологією займається соціологія, культурологія, філософія.

На наш погляд, проблема соціальних стереотипів актуальна в даний час. Є підстави припускати, що стереотипи як елементи міфологічної свідомості, засновані на стародавніх, глибинних пластах останнього, відіграють визначальну роль у прийнятті масами політичних рішень тоді, коли суспільство знаходиться у перехідному або кризовому стані. На силі стереотипів заснована комерційна реклама і торгові марки.

Стереотипи мають досить сильний вплив на свідомість людей і дуже широке поширення, межі якого важко навіть оцінити.

Соціальні стереотипи формуються відносно легко, оскільки наше власне виховання і культура породжують у нас ряд очікувань щодо поведінки та рис інших людей. Джерелом формування соціальних стереотипів є як особистий досвід людини, так і вироблені суспільством норми, які людина отримує при навчанні, вплив засобів масової інформації та безпосередніх контактів із значущими і авторитетними людьми.

8. У процесі управління конфліктами і їх вирішення соціальний педагог повинен враховувати особливості своєї поведінки і конфліктної поведінки учня. Це дає можливість вирішити конфлікт способами, заснованими на етичних правилах.

Моделі поведінки відображають установки учасників конфлікту на його динаміку і способи вирішення.

Конструктивна модель поведінки соціального педагога характеризується наступними особливостями: він відрізняється витримкою і самоволодінням, доброзичливим ставленням до учня; націлений на пошук прийнятного рішення; відкритий і щирий; у спілкуванні лаконічний і небагатослівний; прагне улагодити конфлікт. Прояв цих особливостей свідчить про демократичний стиль спілкування.

При деструктивній моделі поведінки соціальний педагог постійно прагне до розширення і загострення конфлікту; постійно принижує учня, негативно оцінює його особистість; порушує етику спілкування; проявляє підозрілість і недовіру до учня. В основі моделі лежить авторитарний стиль спілкування.

Конформістська модель поведінки соціального педагога в конфлікті відрізняється від попередніх тим, що він проявляє пасивність і схильність до поступок; непослідовний в оцінках, думках, поведінці; легко погоджується з точкою зору учня; уникає гострих питань. Ця модель поведінки відповідає ліберальному стилю спілкування соціального педагога з дітьми.

Способи вирішення конфлікту соціального педагога з учнями

Найбільш простим способом вирішення конфлікту є прояв ніжності соціального педагога до учня. Ніжністю легко вдається розрядити обстановку, зняти напругу, погасити агресію та інші несприятливі прояви психіки. Наприклад, після чергового зауваження на адресу учня з його боку звучить роздратована репліка, що всі до нього прискіпуються. Проявом ніжності соціальному педагогові вдається зняти цей стан дитини: “Не знаю, як інші, а в мене завжди так виходить – кого сильніше люблю, тому більше від мене дістається. Ти вже пробач мені, будь ласка...”.

Таким же легким способом вирішення конфлікту, але витонченішим, тому що вимагає чуття, майстерності й віртуозності, є використання гумору. Обмеження, які тут існують, пов’язані з тим, що жарт повинен бути доступним дитині й не образливим для нього. Усмішка, сміх вмить розгонять агресію, роздратування, смуток, заряджаючи учня бадьорістю, радістю, хорошим настроєм. Гумор обеззброює дітей і знімає конфлікт.

Компроміс. Хоча багато педагогів і психологів уважають компроміс лише засобом управління конфліктом, вчителі-практики використовують його як ефективну і найбільш поширену форму вирішення конфлікту. Під компромісом розуміється взаємна обопільна поступка соціального педагога і учня на основі угоди між ними. Використовуючи цей спосіб, соціальний педагог не тільки вирішує конфлікт, але й підвищує самооцінку учня, оскільки апелює до його достоїнств, запрошуючи до сумісного пошуку виходу з ситуації, що склалася.

В окремих випадках для вирішення конфлікту використовується соціальним педагогом спосіб третейського суду. Суть його полягає в тому, що сторони, які конфліктують, звертаються за порадою до третьої, незалежної особи. У дещо збоченому вигляді цей спосіб використовується соціальним педагогом досить широко: з якоїсь невідомої причини цією незалежною особою в більшості випадків вважається директор або завуч.

При виникненні конфлікту учня, що провинився, педагог без розмов веде до представника адміністрації школи, знімаючи з себе відповідальність за долю цієї дитини. Конфлікт же в цьому випадку зазвичай не вирішується, адміністративна дія не знімає суперечностей, що виникли між соціальним педагогом і учнем.

Третьою незалежною особою (або групою осіб) повинна стати людина, якій право “судити” делегується дітьми. До складу третейського суду можуть увійти учні, педагоги, батьки, представники громадськості, але всі вони повинні бути добре знайомі дітям і користуватися їх довірою.

Вирішення конфлікту іноді здійснюється шляхом обопільного аналізу конфлікту. Реалізовуючи цей спосіб, соціальний педагог повинен поклопотатися про створення сприятливої, доброзичливої атмосфери, інакше аналіз може перетворитися на розбирання поведінки учня.

Проте не слід уважати, що аналіз вирішить всі проблеми у взаєминах. Його проведення лише знизить число помилок, які допускає соціальний педагог, негайно застосовуючи заходи в ході конфлікту. Такий аналіз є лише основою для вироблення рішення. Аналіз допомагає соціальному педагогові уникнути суб’єктивізму в оцінці поведінки учня, дає можливість побачити позитивне у вчинках важкого учня і негативне в поведінці зразкового і тим самим правильно вирішити конфлікт.

Ухилення має на увазі, що соціальний педагог прагне уникнути конфлікту. Один із способів вирішення конфлікту – не потрапляти в ситуації, які провокують виникнення суперечностей, не вступати в обговорення питань, здатних викликати розбіжності. Тоді не доведеться приходити в збуджений стан, нехай навіть і займаючись вирішенням проблеми.

Згладжування характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, що доброзичливі відносини, що склалися з учнем у конфліктній ситуації, важливіші. Соціальний педагог прагне не випустити назовні ознаки конфлікту й запеклості, апелюючи до потреби в солідарності. На жаль, зовсім забуває про проблему, що лежить в основі конфлікту. Можна погасити прагнення до конфлікту в учня, повторюючи: “Це не має великого значення. Подумай про те хороше, що виявилося тут сьогодні”. У результаті може наступити мир, гармонія, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть усередині і накопичуються. Стає очевидним загальний неспокій, росте вірогідність того, що кінець кінцем відбудеться вибух.

Наступний спосіб вирішення конфлікту не можна віднести до етичних способів ліквідації конфлікту, оскільки в його основі лежить придушення особистості учня.

Примушення. У рамках цього способу превалюють спроби соціального педагога змусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Він намагається це зробити, не цікавлячись думкою учня. Педагог, що використовує такий стиль, зазвичай поводиться агресивно, і для впливу на інших використовує владу шляхом примушення. Конфлікт можна узяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, пригнічуючи учня, вириваючи у нього поступку по праву начальника.

Недолік цього способу вирішення конфлікту полягає в тому, що він пригнічує ініціативу учня, створює велику вірогідність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору. Він може викликати обурення учня і стати причиною іншого, більш руйнівного конфлікту.

Вирішення проблеми. Цей спосіб – визнання відмінності в думках і готовності соціального педагога ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Соціальний педагог, що користується таким стилем, не прагне добитися своєї мети за рахунок інших, а швидше шукає якнайкращий варіант вирішення конфліктної ситуації. Розбіжність в поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей є свої уявлення – що правильно, а що – ні. Емоції можна усунути лише шляхом прямих діалогів з учнем, що маєвідмінний від соціального педагога погляд. Глибокийаналіз і вирішення конфлікту можливі, тільки для цього потрібна зрілість і мистецтво роботи з людьми. Така конструктивність у вирішенні конфлікту (шляхом вирішення проблеми) сприяє створенню атмосфери щирості, такої необхідної для успіху вирішення конфлікту.

9. Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення й оцінка результату.

Суб'єктом морального вибору може бути як індивід, котрий обирає той чи інший вчинок у міжособистісних стосунках, так і соціальні групи (клас, нація, суспільство, політичні партії тощо), котрі діють у різних сферах суспільного життя і роблять свій, нерідко вагомий внесок, яким визначають перспективу розвитку культури та суспільства загалом.

Об'єкт морального вибору – це вибір одиничного вчинку, ідеалів і лінії поведінки, цілей, які можуть мати принципово протилежний характер, – між добром і злом, правдою і брехнею, та засоби реалізації цих цілей і т. ін.

Ситуація морального вибору – це така ситуація, яка містить в собі протиріччя між двома взаємовиключними рішеннями або діями. Людина в подібних ситуаціях повинна прийняти альтернативне рішення про своє відношення до моральних або аморальних фактів і про свою поведінку .

Щоб ефективно використовувати ситуації морального вибору в вихованні й розвитку, потрібно знати типи морально-етичних проблем, що піднімаються в них. Морально-етичні проблеми можуть бути спрямовані на пізнання широких світоглядно-етичних явищ, понять (людина і природа, людина і суспільство, мистецтво і життя, краса і добро, сенс життя і т. ін.), на пізнання стосунків і поведінки людей, власних моральних якостей.

У ситуації морального вибору, особі необхідно виробити наступні важливі оцінні дії, такі як:

пояснити моральну ситуацію;

дати критичну оцінку поведінки інших людей;

здійснити вибір своєї поведінки;

дати критичну оцінку свого рішення, прийнятого в ситуації морального вибору.

10. Деонтологія (з грец. вчення про належне) – розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сферу належного (того, що повинно бути), всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення.

Умовно деонтологію соціальної роботи можна розглядати з точки зору, які суб'єкти і об'єкти розглядаються як сторони конкретного професійного відношення. Відповідно виділяють наступні типи відповідальності.

1. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед суспільством і державою. Вимагають від соціального працівника використання всіх його професійних знань і навиків, таланту і душевних якостей, дотримання соціальним працівником настанов прийнятої державою соціальної політики. Обов'язок передбачає вибір пріоритетів діяльності і способів її здійснення на основі розуміння працівником цілей і задач професії та соціального змісту його діяльності.

2. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед професією. Соціальні працівники у професійній діяльності стверджують у суспільстві свою професію як невід'ємну галузь життєдіяльності, необхідну для благополуччя і стабільності суспільства і держави. Обов’язок полягає у турботі про підвищення престижу та статусу соціальної роботи.

3. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед колективом (колегами). Кожен соціальний працівник несе відповідальність за ефективність діяльності усього колективу. Обов’язком соціального працівника щодо колективу та колег є підпорядкування і узгодженість своїх дій та поведінки з єдиними для всього колективу цілями, надання підтримки, взаємодопомоги колегам.

4. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед клієнтом та його близькими. Соціальний працівник зобов’язаний докласти максимум зусиль для вирішення проблеми клієнта, ефективного виконання професійного обов’язку. Професійний обов’язок соціального працівника полягає у сприянні найповнішої самореалізації особистості клієнта.

5. Відповідальність і обов'язок соціального працівника перед самим собою. Соціальний працівник повинен виконувати свої професійні обов’язки в першу чергу задля реалізації особистого внутрішнього потенціалу. Обов’язок соціального працівника – підтримка своїх професійних честі та гідності, прагнення завоювати високий авторитет, постійно професійно і морально вдосконалюватися.

11. Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з до­помогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища. З них вибира­ється та, яка відповідає певній конкретній ситуації. Виді­ляють такі тактики:

1. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та зміс­ту. Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його при­чину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту. Далі треба визначити зону поширення конфлікту (та проб­леми, які він зачіпає), виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв'язання конфлікту можливе тільки при з'ясуванні реальних причин. Це завдання усклад­нюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін. Ділові конфлікти частіше мають конст­руктивний та мобільний характер, вони зникають за умови вирішення проблеми, що породжує протилежні позиції. Але особистісні та міжособистісні конфлікти значно стійкіші.

2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. Нерід­ко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним зміс­том, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, зниженням пізнавального компонента, різними по­зиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони. Насправді цілі можуть бути спільними, у цьому разі необхідно виявити та усвідомити розбіжності в розумінні цілей. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов'язані з міжособистісною взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії (вирішення виробничих за­вдань, виконання функціональних обов'язків, визначення стратегій управління організацією). В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому — як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стра­тегію розв'язання конфлікту.

3 Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. Учас­ників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.

4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізна­вального стану учасників полягає в тому, щоб показати нега­тивний вплив емоційного напруження на учасників конф­лікту. Знижується рівень критичності мислення, що призводить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впли­ває на взаємодію, зумовлює неадекватне взаєморозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження свого статусу. Конфлікт починає поширюватися, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки.

5. Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників. Конфлікти нерідко виникають унаслідок невмілих дій керівника, неадекватного стилю його діяльності, психо­логічної некомпетентності. Причинами конфліктних ситуа­цій можуть слугувати специфічні риси характеру, особистісні властивості членів групи.

6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. Знання про можливі варіанти та наслідки завер­шення конфліктів допомагають вибрати найкращі засоби впливу на конфліктуючі сторони. Наслідки конфліктів за­лежно від їхнього змісту: 1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення; 2) зникнення конфронтації, ко­ли один з учасників перемагає, а інший визнає себе перемо­женим або коли обидві сторони програють чи задовольня­ють свої домагання; 3) послаблення конфлікту взаємними поступками; 4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт; 5) поступове згасання конфлікту; 6) механічне знищення конфлікту (лік­відація підрозділу, організації, звільнення учасника та ін.).

7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін. Будь-який конфлікт має розв'язува­тися відповідно до етичних норм. У виробничих органі­заціях завжди виникають певні розбіжності, суперечки, конф­лікти щодо вирішення виробничих питань, зумовлені роз­біжностями в розумінні завдань, методів їхнього вирішення. Наявність ділових конфліктів є умовою ефективної діяль­ності організації. Статусний бік ділового конфлікту стосу­ється умов та принципів відносин керівника й підлеглого, старшого та молодшого за віком, більш або менш компетен­тного та ш. Діловий конфлікт спирається на обмін думками і пов'язаний з низкою етичних умов. Це взаємне прагнення слухати, адекватно сприймати інформацію. Важливу роль тут відіграють рефлексія та емпатія. Етика доказів змушує спиратися не тільки на логіку думки, а й на поважне став­лення до опонента. Етика критики спрямовує її не на осо­бистість опонента, а на аналіз справи. Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату, підкріплення вза­ємних симпатій.

12. Етику ділового спілкування можна визначити як сукупність етичних норм, правил і уявлень, що регулюють поведінку і відносини людей у процесі їх професійної діяльності. Вона є окремим випадком етики взагалі і містить в собі її основні характеристики.

До принципів етики ділового спілкування і соціального педагога теж можна віднести наступні:

Пунктуальність (робити все вчасно). Тільки поведінка людини, що робить все вчасно, є нормативною. Запізнення заважають роботі і є ознакою того, що на людину не можна покластися. Принцип робити все вчасно розповсюджується на всі службові завдання.

Конфіденційність (не базікати зайвого). Секрети дітей, батьків, колег, керівника необхідно зберігати так само дбайливо, як таємниці особистого характеру. Немає необхідності переказувати будь-кому почуте від колеги, керівника, тим більше від важких дітей і їх батьків про їх діяльність і особисте життя.

Люб’язність, доброзичливість і привітність. У будь-якій ситуації необхідно поводитися з людьми, з якими працює соціальний педагог, ввічливо, привітно і доброзичливо. Це, проте, не означає необхідності дружити з кожним, з ким доводиться спілкуватися за службовим обов’язком.

Увага до оточуючих (думати про інших, а не тільки про себе). Увага до оточуючих повинна розповсюджуватися на товаришів по службі, начальників і учнів. Поважати думку інших, прагнути зрозуміти, чому в них склалася та або інша точка зору. Завжди прислухатися до критики і порад колег, начальства і батьків. Коли хтось ставить під сумнів якість роботи соціального педагога, показувати цінність думок і досвід інших людей. Упевненість у собі не повинна заважати бути скромним соціальному педагогові.

Зовнішній вигляд (одягатися як годиться). Головний підхід – вписатися в оточення по службі. Необхідно виглядати найкраще, тобто одягатися зі смаком, вибираючи кольорову гаму до лиця. Важливе значення мають ретельно підібрані аксесуари.

Письменність (говорити і писати хорошою мовою). Внутрішні документи або листи, що направляються за межі установи, повинні бути викладені хорошою мовою, а всі імена власні передані без помилок. Не можна вживати лайливих слів. Навіть якщо соціальний педагог лише наводить слова іншої людини, оточуючими вони будуть сприйняті як частина власного лексикону педагога.

Ділове спілкування соціального педагога реалізується в різних формах:

ділова бесіда;

прийом дітей і батьків;

ділові наради і збори;

публічні виступи.

Особливості ділового спілкування соціального педагога полягають у тому, що:

партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особа, значуща для суб’єкта;

людей, що спілкуються, відрізняє хороше взаєморозуміння в питаннях справи;

основне завдання ділового спілкування – продуктивна співпраця.

13. Етикет – це сукупність правил поведінки, які регламентують, що прийнято та допущено в існуючому суспільстві або у ситуації, а що ні. Поведінка у суспільстві спирається на загальні принципи та норми моралі, які демонструють зв’язок між етикетом та етикою.

Однак ввічливості та правил поведінки, які є основою етикету, недостатньо. Правил поведінки треба дотримуватися усвідомлено, у залежності від ситуації, місця та часу. Серйозну допомогу в будуванні адекватної лінії поведінки може надати усвідомлене дотримання “золотого правила” моралі.

“Золоте правило” – фундаментальне правило моральності, воно виникло у середині І тисячоліття до н.е. і найбільш яскраво втілило гуманістичний переворот, який був у той час, під знаком якого людство живе сьогодні. Формування “золотого правила” моральності таке: (Не) роби по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, щоб інші робили по відношенню до тебе.

Професія соціального педагога потребує не тільки професійної майстерності, глибоких різнобічних знань, але й високої культури поведінки.

Головними характеристиками сучасного етикету є демократичність та гуманістичність. Це проявляється:

у поле дії етикету втягується все більша кількість людей; зі зводу наказів для обраних він перетворюються у демократичний всебічний регулятор поведінки, незалежно від походження, становості, класової, національної належності людини;

етикет не розділяє людей, а навпаки, об’єднує їх, пред’являючи всім однакові вимоги. Його “етикеточна” функція зберігається лише у культурно-навчальних різноманітностях – він зостається показником рівня вихованості людини;

етикет стає менш авторитарним і все більше гуманістичним: він відмовляється від твердих одноманітних наказів поведінки на користь рекомендацій та пропозицій, якими кожний індивід реалізує свою сутність, з своїх суб’єктивних позицій може їх або дотримуватися, або ні;

разом з цим етикет все більше починає набувати “інструментально-прагматичного характеру”: стає інструментом для досягнення мети (особистих симпатій, ділового успіху, соціального взаєморозуміння) і тим самим стає об’єктивно необхідним;

ці тенденції призводять до спростування вимог етикету, роблячи їх більш людяними: багато з вимог стають більш природними та доцільними, більш доступними для засвоєння та дотримання.

14.Важливу роль в історії педагогічної етики відіграло вчення давньогрецького філософа Сократа (прибл. 470- 399 до н. е.). Застосовуючи метод самопізнання, він дійшов висновку, що сутність людського буття полягає в моральності. Пізнаючи людську сутність, Сократ основним у ній вважав не те, що дане їй природою, а те, що людина набула під впливом культури, виховання. Його просвітницько-виховна діяльність була спрямована на моральне вдосконалення особистості, у чому найважливішу роль відігравали знання, які роблять людину вільною не за її природою, а за соціальною сутністю.

Сократ стверджував, що виховання може подолати потворне, аморальне, тобто виправити природні недоліки. Він ставив високі вимоги як до учителів, так і до учнів. Передусім учитель повинен мати незаперечний авторитет, а учень - послідовно звільнятися від духовного рабства: бути витриманим, освіченим, "пізнати самого себе", в усьому дотримуватися міри, гордитись не зовнішніми ознаками, а доброчесними справами. В основі спілкування, дружби, взаєморозуміння між учителем і учнями мають бути духовність, взаємовідпові-дальність та любов. Сократ учив і виховував під час діалогу і не був професійним викладачем. Мета "сократів-ського методу" - знайти істину, визначити, що таке доброчесність, благо, відповідальність, мужність. На його думку, з'ясувавши для себе, що таке мужність, людина діятиме відповідно. Важливим принципом формування моральних якостей молодої людини для Сократа був принцип єдності слова, знання і справи.

15. Одним із кращих учнів Сократа був давньогрецький філософ Платон (428 або 427 - 348 або 347 до н. е.), який виховував учнів шляхом усного викладу ідей. У творах "Федр", "Пир" філософ висловлює думку, згідно з якою людські душі існують окремо, з'єднуються лише у бажанні пізнавати. Звичні для греків союзи між чоловіками постають у піднесеній, зразковій формі. Дружба вчителів і учнів, які прагнуть однієї мети, позбавлена прагматизму, вони морально і розумово підтримують одне одного. Поширені у греків взаємини між зрілим чоловіком і юнаком у Платона, як і в Сократа, заперечують (виключають) чуттєве, залишається духовний зв'язок, який полягає в тому, щоб давати і брати, спонукати і розвивати. Сутність дружби і любові, які мають єднати людей між собою, у Платона полягає в тому, щоб з допомогою спільних думок і бажань приводити один одного до істини. В академії, створеній Платоном, дотримувалися принципу, згідно з яким жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб. Вважалося, що тілесні вправи, виконані проти волі, не шкодять тілу, а в душі пригноблювальна наука міцно не закріплюється. Викладати слід з допомогою гри: так можна визначити справжні здібності дітей. Учитель, на думку Платона, має бути дуже обережним і стриманим у своїх оцінках та висловлюваннях. Тому на цю посаду слід брати тільки стійких натур.

16.Арістотель наголошував на практично-поведінковій орієнтованості етики. Він стверджував, що кожна людина, а особливо вчитель, має володіти високими моральними доброчесностями, серед яких виокремив десять основних: мужність, розсудливість (стриманість, поміркованість), щедрість, пишність, величавість, честолюбство, справедливість (рівність), правдивість, дружелюбність, люб'язність. Кожна з них є суспільною мірою поведінки в певних сферах громадського життя. Найдосконалішою доброчесністю Арістотель вважав справедливість, якій "дивуються більше, ніж світлу вечірньої і ранкової зорі". Вона тотожна законності й стосується всіх моральних доброчесностей, адже закон піклується про мужність, поміркованість, рівність тощо. Водночас справедливість пов'язана зі ставленням людини до інших людей, адже є доброчесністю стосовно іншої особи.

Арістотель в "Афінській політиці" (330-340 до н. е.) описав урочистий ритуал виборів афінянами вчителів, які мають загартовувати молодь фізично та духовно. На них покладали великі обов'язки, що свідчило про те, що в рабовласницькому суспільстві педагогічну діяльність популяризували і надавали їй важливого соціального значення. Людина, обрана на посаду вчителя і вихователя юнацтва, проймалася почуттям гордості та вдячності до співвітчизників, які довірили їй "долю держави". На думку Арістотеля, доля держави залежить від політичної і моральної загартованості молодого покоління. Найкращі закони не дадуть користі, якщо громадяни не навчаться державного порядку, не будуть виховані в державному дусі. Недисциплінованість одного члена суспільства - це недисциплінованість усієї держави.

Виховання молоді є основним способом збереження державного устрою. Його організація - справа, яка має не лише освітнє, а й передусім державне значення. Арістотель першим в історії філософської думки наголосив, що педагогічна етика зумовлена соціальними відносинами. Він вважав, що держава має одну кінцеву мету, тому всіх необхідно виховувати однаково і турбуватися про виховання повинні всі.