21.Питання

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви­ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особисто­сті знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його дум­ку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, мате­матика, астрономія, природознавство, історія, право. Важ­ливою складовою всебічного розвитку він вважав мислен­ня. М. Монтень передусім позитивно оцінював в антично­му вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий роз­виток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвіт­люються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535), Т. Кампанелли (1568—1639), Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772— 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєд­нання навчання з працею, в якому беруть участь усі чле­ни суспільства.

Томас Мор (1478-1535) - англійський соціаліст-утопіст у творі .Золота книжка про найкращий суспільний лад і про знаменитий острів Утопію" (1516 р.) доводить необхідність надання всім громадянам можливості "духовної свободи і освіти". На противагу Англії, де панує соціальна нерівність. Яка відповідним чином відображається на справі виховання та освіти, на острові держава піклується про гармонійний розвиток кожного громадянина. Діти поряд з дорослими опановують землеробство, ремесла. Дорослі ж чоловіки й жінки мають можливість займатися самоосвітою, відвідувати бібліотеки та музеї.

Томаззо Кампанелла (1568-1639) - італійський філософ, поет-фантаст. У творі "Місто Сонця" описав життя і побут людей у соціалістичній державі, якою керує вчений - Сонце (метафізик). Його помічники - Мон (могутність), Сін (мудрість), Мор (любов) керують обороною, економікою, наукою, мистецтвом, сімейно-побутовими справами. Усі громадяни мають час на працю, самоосвіту, спілкування з мистецтвом. Діти виховуються у спеціальних групах під керівництвом нянь-виховательок. У школах відбувався всебічний розвиток підростаючої особистості. Суспільство стало вільним від "дармоїдів і злодіїв". Кожний був щасливим.

35 Питання. Організація навчально-виховного процесу у вальдорфських школах

Дана стаття присвячена висвітленню особливостей організації навчально-виховного процесу в вальдорфських школах. Автор детально аналізує педагогічні інновації впроваджені Рудольфом Штайнером та описує їх вплив на навчальну діяльність учнів і мікроклімат у класі.

На сьогодні система загальноосвітньої школи зазнає значних змін. Реформування розпочалося з запровадження дванадцятирічного навчання та введення дванадцятибальної шкали оцінювання, але на, нашу думку, цього недостатньо для модернізації освіти. Необхідно змінювати зміст освіти, методику викладання окремих предметів та ставлення до дитини. Зважаючи на це, вивчення педагогічного досвіду новаторських навчальних закладів сприятиме пошуку шляхів модернізації сучасної української школи.

Вальдорфська педагогіка має чимало прихильників у Європі, однак в Україні ідеї Р. Штайнера почали реалізовуватися у кінці ХХ століття. Згідно з інформацією вальдорфських ініціатив в Україні, перша вальдорфська школа в нашій державі була заснована у 1992 році в Одесі. Ця система навчання є розповсюдженою у всьому світі, отже, вона є добре адаптованою до сучасних вимог. Саме тому ми вважаємо, що вивчення досвіду їх роботи дозволить окреслити нові шляхи реформування української національної школи.

Мета цієї статті полягає в детальному розгляді особливостей організації навчально-виховного процесу в вальдорфських школах та висвітлення їх позитивного досвіду задля використання у загальноосвітніх школах України.

Аналізом діяльності та організації навчально-виховного процесу у вальдорфських школах займалися як зарубіжні, так і українські вчені. В.К. Загвоздкін вказує на значні досягнення вальдорфської педагогіки у створенні сприятливого психологічного середовища для навчання дітей [1]. А.А. Пінський, В.К. Загвоздкін та С.А. Ловягін, підсумовуючи плоди багаторічної праці, видали книгу, присвячену особливостям вальдорфської педагогіки [2]. Ф. Каригрен досліджував проблеми виховання; зокрема виховання на засадах свободи в штайнерівських школах [3].

Робота вальдорфських шкіл базується на педагогічних інноваціях, впроваджених ще засновником цієї системи навчання Рудольфом Штайнером. Розглянемо основні з них:

− врахування навчально-виховним процесом вікових особливостей учнів;

− класний керівник "веде" свій клас з першого по восьмий рік навчання, будуючи весь навчальний процес на основі співробітництва з колегами та батьками;

− учителі в навчанні використовують усний переказ культурно-історичної спадщини людства;

− особлива увага звертається на художньо-естетичний елемент у викладанні;

− відміна цифрових оцінок;

− "гігієнічна організація навчання"; орієнтація на ритм дня, тижня, року; предмети викладаються епохами;

− інтеграція лікаря у навчальний процес;

− викладання двох іноземних мов з першого класу;

− проведення щотижневих вчительських конференцій;

− колегіальне самоуправління школою вчителями;

− спільна робота батьків та вчителів [4].

Більшість цих положень не є новими, але у вальдорфській школі вони оригінально переплітаються у навчально-виховному процесі. Побудова навчання відповідно до вікових особливостей полягає у специфічній організації навчального матеріалу протягом навчання в школі. Оскільки в дошкільному та ранньошкільному віці діти найкраще сприймають інформацію через органи відчуття, то і навчання побудоване так, щоб були максимально задіяні очі, вуха, руки і т.д. Багато часу діти проводять, пізнаючи навколишній світ. Вони займаються рукоділлям, грають на музичних інструментах, танцюють, малюють. Педагоги намагаються наблизити дітей до природи. Учні вчаться вирощувати пшеницю і випікати з неї хліб, виготовляти нитки, також вони доглядають за тваринами, спостерігають за змінами у навколишньому середовищі, граються іграшками, виготовленими з природних матеріалів [5]. Такий чуттєвий досвід пробуджує в дітей цікавість, яку вони задовольняють під час навчання в середній та старшій школі. Таким чином, діти рухаються по вертикалі знань, спершу пізнаючи світ чуттєво, потім розуміючи і, насамкінець, аналізуючи його. Інша інновація, варта уваги – це організація навчально-виховного процесу, зорієнтованого на природній ритм дня, тижня, місяця, року. Оскільки діти погано орієнтуються в часі, то не можуть передбачити, що їх чекає, якщо не мають чітко засвоєної послідовності подій. Така невизначеність призводить до нервового напруження і, як наслідок, ми отримуємо лякливих гіперактивних дітей зі слабкою концентрацією уваги [6]. Щоб вберегти учнів від таких проблем, вальдорфські школи дотримуються ритмічної послідовності дня, тижня, місяця, року. Живучи у визначеному середовищі, дитина стає впевненою, спокійною і може зосередитись на навчанні.

Ще одна особливість вальдорфських шкіл, яка дозволяє створити сприятливий психологічний мікроклімат –відсутність цифрових оцінок [7: 124]. Школа перестає бути установою для роздачі соціальних шансів та селекції. Учні не діляться на добрих чи поганих, здібних чи ні. У такій атмосфері діти не бояться висловлювати свою думку, вони не відчувають негативного тиску та критики. Довіра та свобода стимулюють дітей до самовираження, відповідальності та самоконтролю. Діти з радістю йдуть до школи за новими знаннями, не відчуваючи там зверхності, а лише доброзичливе ставлення вчителів та однокласників.

Предмети викладаються "епохами": протягом трьох-чотирьох тижнів один предмет читається на першому спареному уроці [8]. Така організація сприяє концентрації навчального матеріалу, а також дає змогу учителю органічно та послідовно подавати необхідну інформацію протягом епохи, що, в свою чергу, підвищує рівень засвоєння знань. Крім того, діти мають можливість побачити цілісну картину викладеного матеріалу. Знання в них систематизуються вже в процесі вивчення.

Для викладу навчального матеріалу вчителі використовують усні перекази казок, легенд, міфів, біблійних притч [4]. Це дозволяє легко та невимушено ознайомити учнів з культурно-історичною спадщиною людства загалом та країн зокрема, також це забезпечує чудове унаочнення навчального матеріалу. Важливе місце в організації навчально-виховного процесу вальдорфської школи займають педагоги. Саме вони здійснюють колегіальне самоуправління школою. Щотижня вчителі збираються на конференцію для обговорення методичних питань викладання та виховання, вирішення складних педагогічних задач та обміну досвідом. Окрім цього, вчителі підтримують постійний контакт з батьками учнів, залучаючи їх до культурного життя школи та даючи поради з виховання дітей вдома [7: 123]. Така взаємодія створює для учнів єдиний життєвий простір, в якому дитина займає чітко визначене місце.

Може здатися, що школа, яка не чинить примусу, дає свободу, в якій немає оцінок, а вчителі доброзичливі, не може дати дітям достатніх знань, скажімо, для вступу у ВУЗ чи влаштування на роботу. Однак, проведені в Німеччині дослідження та статистичні дані показують, що кількість абітурієнтів, котрі успішно склали державні іспити на вступ до університету в вальдорфських школах склало в процентному відношенні до загальної кількості випускників 49,1%, для порівняння серед випускників державних шкіл та гімназій – 23,7% [8]. Результатом іншого дослідження, проведеного в Фінляндії, є дані, які стверджують, що коли середній рівень безробіття в цій країні склав серед молоді до 25-ти років майже 15%, то серед випускників штайнерівських шкіл цей показник дорівнював нулю [9]. Можна зробити висновок, що люди, котрі закінчували вальдорфську школу, краще пристосовані до сучасного життя і можуть легше знайти роботу.

Отже, вальдорфська педагогіка – це не програма і не система методичних прийомів, а багаторічний практичний досвід, що ґрунтується на любові та повазі до дитинства. Це установа, в якій всі працюють на досягнення однієї вищої мети, і цією метою є здорова, всебічно розвинена особистість. На нашу думку, зважаючи на досягнення вальдорфських випускників, ця система навчання заслуговує визнання та подальшого дослідження для визначення тих інновацій, упровадження яких могло б позитивно вплинути на якість освіти наших дітей.

Особливості змісту вальдорфської педагогіки

   Стрижнем вальдорфської педагогіки є свобода, але не в значенні асоціальності людини. Вальдорфська школа не орієнтує дітей у виборі світогляду, конкретної «контркультури», а допомагає їм вільно і плідно самовизначитись, тверезо і відповідально усвідомити реалії світу.    В організаційному аспекті принцип свободи означає, що вальдорфська школа існує на засадах самоуправління, згідно з якими всі важливі організаційні питання і проблеми вирішує колегія вчителів, що збирається традиційно у четвер після занять. У школі відсутня вертикальна структура влади і підпорядкування. В її справах постійно беруть участь батьки. Їхній ентузіазм у заснуванні й підтриманні діяльності школи не менш значущий, ніж ентузіазм учителів. Усі найважливіші питання життя школи вирішуються на спільних педагогічно-батьківських об´єднаннях.    У класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті, хто вирішив вступити до університету, закінчують ще 13-й (абітурієнтський) клас. Відсоток вальдорфських випускників, які стають студентами вищих навчальних закладів, у середньому не нижчий, а подекуди перевищує аналогічний показник серед випускників традиційних шкіл.    Головною фігурою навчально-виховного процесу у вальдорфській школі є класний учитель, який викладає в одному класі (з 1-го по 8-й) усі загальноосвітні предмети (математику, рідну мову та літературу, фізику, ботаніку, антропологію, географію, історію тощо). Навчальний процес відбувається без підручників і методик, весь навчальний матеріал учитель використовує як єдине ціле, що поступово розгортається й формується. Навчальний план «у кожному конкретному випадку повинен вичитуватися з конкретної концепції дитини». Немає у вальдорфській школі й оцінок. Замість них, учитель постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт.    У старших класах класних учителів замінюють учителі-спеціалісти (предметники).    Щодня перші дві ранкові години відводять для головного уроку, на якому вивчають один загальноосвітній предмет. Протягом дня вивчення інших загальноосвітніх предметів вважається недоцільним. Опанування дисципліни протягом 3—6 тижнів становить епоху. В одному класі протягом навчального року може бути, наприклад, одна епоха з хімії, дві епохи з літератури тощо.    Після вивчення когнітивних (пізнавальних) предметів методом епох настає черга для художнього, мовленнєвого циклу (малювання, музика, історія мистецтва, іноземні мови та ін.). Діти віком від чотирьох до дев´яти років засвоюють багато казок (дитячий садок і початкова школа), легенд, байок (другий клас), біблійних оповідей (третій клас), вітчизняної міфології (четвертий клас), історій про богів і героїв Давньої Греції (п´ятий клас) тощо. Багато часу відводять на спілкування, обговорення, розповіді з життя і досвіду, на повчальні історії як інструмент виховання моралі.    У вальдорфських школах вивчають предмети, нехарактерні для традиційної школи, що має на меті надати більшої естетичної та практичної спрямованості процесу навчання, забезпечити тісну взаємодію теоретичного навчання з художньо-прикладною діяльністю, інтеграцію різних галузей знань. Такою дисципліною передусім вважають евритмію (грец. eurhythmia — прекрасний ритм, благозвучність, стрункість) — виконання віршів або музики за допомогою ритмічних рухів. В евритмії кожен звук постає як зримий образ, оскільки відповідає специфічному руху. У музиці, наприклад, через рух відкривається тональність, передаються інтервали, тобто весь світ стає зримим. До евритмії як мистецтва руху, «видимої мови», «видимої музики», за переконанням Р. Штейнера, не можна ставитися лише як до сценічного мистецтва, вона мусить бути невід´ємною частиною педагогічного процесу, оскільки здійснює гігієнічний, навіть терапевтичний вплив на дитину, сприяє виробленню її спритності, координації рухів, розвитку музичного слуху, образотворчих здібностей, уяви, фантазії. Особливе значення евритмія має для розвитку волі. За допомогою евритмічних вправ, підкреслював Штейнер, «може бути розвинута така воля, яка залишиться у людини на все життя, у той час як будь-який інший спосіб розвитку волі має ту особливість, що протягом життя вона стає слабшою внаслідок різних подій і випадків». Важливу роль відіграє евритмія й у вихованні соціальної поведінки дітей, адже гармонійності в ній можна досягти лише за взаємної уваги та поваги.    Спектр занять евритмією у вальдорфських школах широкий. Він охоплює виконання найпростіших ритмів і вправ (молодші класи), ретельно підготовлені виступи на шкільній сцені з ліричними, драматичними, музичними виставами (старші класи) тощо.    Навіть предмети природничо-математичного циклу викладають на образно-естетичній основі. Фундаментальний принцип вальдорфської педагогіки — «художнє передує інтелектуальному» — виявляється як у побудові багаторічного шкільного курсу, так і в межах одного уроку.    Важливим у вальдорфській школі є трудове виховання («уроки рукоділля і ремесел»), однакове для хлопчиків і дівчаток: усі діти вчаться переплітати книги, столярувати, в´язати, ліпити з пластиліну й глини, шити ляльки або костюми для вистав. Кожна дитина повинна набути досвіду роботи у кузні, з обробітку землі, борошномелення, складання печі, випікання хліба тощо.    При багатьох вальдорфських школах існують дитячі садки. Перший вальдорфський дитячий садок було створено після смерті Р. Штейнера у 1925 р. його послідовницею Елізабет Грюнеліус (Штутгарт). Це самостійний заклад, що водночас багато в чому педагогічно інтегрується зі школою.    Найважливішим завданням дошкільного дитинства, згідно з вальдорфською педагогікою, є догляд за органами чуття дитини. Реалізувати його допомагає обладнання й організація дитячого садка. Вальдорфський дитячий садок — це невелике затишне приміщення, стіни якого пофарбовані у приємний рожевий колір. Як правило, нижня частина стін (приблизно на висоті 1—1,5 м) обшита природним нефарбованим деревом. Меблі також дерев´яні. В інтер´єрі немає гострих кутів — навіть прямі кути (наприклад, в одвірках) замінені на два тупих, оскільки в 3—4-річної дитини гострий кут викликає надто сильне переживання, що негативно впливає на її психіку, а тупий кут діє заспокійливо.    Використання дерев´яних переносних стояків дає змогу розділити групову кімнату на окремі куточки. На ці стояки діти можуть накинути кольорові хустинки і зробити кімнатку або печерку для гри. В таку хустинку можна загорнутися самому або загорнути в неї ляльку. Це сприяє створенню педагогічно збагаченого розвивального середовища, стимулює розвиток уяви дитини. У вальдорфському дитячому садку вихователі роблять іграшки — зшиті або зв´язані вручну ляльки, тварини з вовни і тканин. Вони приємні на дотик, не викликають у дитини напруження. У ляльок немає облич, що дає змогу бачити в них ті обличчя, які виникають в уяві й можуть змінюватися під час гри. А чим менш фіксовані іграшки, тим більшим є простір для дитячої фантазії, тим різноманітніше їх можна використовувати у грі.    Для будівельних ігор дітям пропонують неоформлені, природно неправильної форми «блоки» з дерева (дощечки, палички), а також шишки, мох та ін. В іграх не використовують кубиків правильної геометричної форми, пластикових та залізних конструкторів.    У груповій кімнаті обов´язково повинен бути витвір мистецтва (наприклад, репродукція картини видатного художника). На столику біля нього може стояти гарна витончена ваза з букетом відповідно до пори року. Дитина змалечку привчається цінувати красу і берегти її. Їй не пояснюють, що з гарною річчю потрібно поводитись охайно, аби не пошкодити її, — таке розуміння породжується естетикою обстановки і ставленням вихователя.    Вальдорфські дитячі садки споруджені за індивідуальними проектами, оформлені просто, гармонійно, красиво. За словами Р. Штейнера, архітектурні форми дитячих садків повинні виражати суть, яка живе в їх стінах. Навіть формою вони мають захищати, оберігати дитину.    За внутрішнім кліматом вальдорфський дитячий садок функціонує як велика сім´я, тому атмосфера в групі нагадує домашню. Усі практичні дії — прибирання, приготування їжі тощо — дорослі виконують у присутності дітей, які теж можуть брати в них участь.    Ранок у вальдорфському дитячому садку — це час вільної гри, яку вальдорфська педагогіка вважає своєрідною фазою видиху (розширення). Вона сприяє розвитку фантазії, ініціативи. Мотивом для ігор дітей є враження, отримані у процесі взаємодії з навколишнім світом. Гра має бути тривалою, щоб дитина могла в ній цілковито виразити себе. Для вільної гри завжди потрібне щось таке, що сприймається дитиною у взаємодії зі всією групою як імпульс.    Розподіляючи на різні види занять час перебування дитини в дитячому садку, вихователь повинен прагнути до співмірності вільної гри дітей за їхньою ініціативою та заняттями з усією групою.  Ігри та заняття у вальдорфському дитячому садку постійно чергуються. Головне — створити певний сприятливий для дитини ритм, який передбачав би гармонійне чергування організованих і самостійних занять.    Одним з організованих занять, у якому бере участь уся група, є малювання, яке Р. Штейнер вважає важливою подією і ключем до емоційного розуміння мистецтва. Діти, однак, малюють не щось конкретне, наприклад пейзаж, тварину, будинок, а наносять акварельні фарби на папір широким пензлем і радіють, коли з´являється новий колір. На заняттях з малювання використовують фарби, виготовлені з природних барвників трьох основних кольорів — червоного, синього і жовтого — які не можуть утворити дисгармонійного поєднання. Якщо молодші дошкільники просто «розважаються» з фарбами, то п´яти-шестирічним дітям пропонують теми малюнків або малювання за задумом. Завершені дитячі роботи не обговорюються. Вихователь разом із дітьми радіє тому, «що можуть фарби». Малюнки висихають на столах, їх збирають і розвішують. На спільних заняттях із ліплення, як і з малювання, замість пояснень діти отримують безпосередні враження, спостерігаючи за роботою дорослого. Для занять використовують пофарбований віск або пластичну глину. Після попередньої підготовки матеріалу, спостерігаючи за вихователем, діти відтворюють те, що їх надихнуло. Готові вироби також експонуються.    Уся група бере участь і в грі на музичних інструментах, у співах. Як правило, на цих заняттях вихователь у присутності дітей багато співає, грає на флейті або металофоні (ксилофоні), розповідає історії або читає вірші про звуки. Природний людський голос розвиває у дітей слух. На інструментах вони імітують гру дорослого. Для розвитку почуття ритму обирають пісні, які діти готові часто слухати або наспівувати. Вальдорфські вихователі дуже багато уваги приділяють формуванню мови, дбають, щоб вона була зрозумілою, добре артикульованою, плавною, повільною, мелодійною.    Один раз на тиждень у вальдорфському дитячому садку проводиться евритмія як особливий вид художніх занять. Кожна дитина безпосередньо причетна до цього мистецтва, незалежно від того, бере участь у діях чи спостерігає за ними. Згідно з принципами вальдорфської педагогіки це дає змогу відчути радість від вільних природних рухів, пробуджує дитячу фантазію.    Головною подією дня у вальдорфському дитячому садку є народна казка або історія. Діти слухають їх перед обідом або перед тим, як починають збиратися додому, їм подобається слухати одну й ту саму казку (історію) багато разів. Це теж сприяє формуванню ритму. Вихователь запам´ятовує й розповідає казки саме так, як вони записані, — зі складними зворотами, незвичайними граматичними побудовами. Діти засвоюють їх, навіть якщо й не все розуміють. Саме з цього, на думку Р. Штейнера, починається осягнення національної культури. Згодом вони запам´ятовують казку і звертаються до її сюжету в своїх іграх.    Уяву дитини дає змогу пробудити інсценування відомої казки. Для цього вихователь використовує ляльки, якими діти граються, запалює свічку, грає просту мелодію на металофоні, створюючи атмосферу чарівності, загадковості. Під впливом розповіді дитина уявляє певний образ, тобто реалізується той самий принцип, що й у вальдорфській іграшці.    Із закінченням казки завершується день у вальдорфському садку, який традиційно триває 4—5 год. За переконаннями Р. Штейнера, триваліше перебування дитини в товаристві інших дітей і в розлуці з мамою надзвичайно втомлює її. Крім того, дитина повинна усвідомлювати власний світ, у центрі якого перебуває сім´я, а в центрі сім´ї — батьки й вона. Існування власного світу сповнює дитину впевненістю у собі, необхідною їй у житті.