1.3. Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяльності.
Психофізіологічне забезпечення діяльності передбачає взаємопов'язане використання двох основних груп методів: 1) методів отримання інформації та 2) методів впливу (оптимізації).За допомогою першої групи методів (дослідницькі методи) отримується необхідна для ефективного забезпечення діяльності інформація (про особливості діяльності, наявні та потенційні адаптаційні можливості, поточний ПФС людини, про наявність і ступінь впливу на людину адаптаційно вагомих факторів і т.ін.). Друга група методів використовується з метою оптимізації адаптаційних можливостей людини в широкому розумінні (включаючи оптимізацію діяльності, соціальних взаємодій, стану людини тощо).
Емпіричні методи, які можуть використовуватись у діагностичних цілях при вирішенні завдань психофізіологічного забезпечення діяльності, можна об'єднати у п'ять основних груп:
обсерваційні (реєстрація зовнішніх проявів - особливостей міміки і пантоміміки, мимовільної скутості м'язів, тремору та ін.);
фізіологічні (електроенцефалографія, електроміографія, шкірно-гальванічна реакція, вимірювання частоти серцевих скорочень та дихання, вимірювання величини артеріального тиску, температури шкіри, показників сили, витривалості тощо);
біохімічні (аналіз біохімічних зрушень на основі аналізу крові, рН слини та ін.);
психометричні (оцінка успішності виконання певного виду діяльності на основі аналізу показників кількості, якості і швидкості виконання завдань - методи оцінки сприйняття, уваги, пам'яті, мислення та ін., безпосередня оцінка продуктивності різних видів діяльності, визначення порогів чутливості, вимірювання динаміки рухової активності (теппінг-тест), визначення часу реакції, дослідження властивостей основних нервових процесів тощо);
суб'єктивні (опитувальники, суб'єктивне шкалування характеристик стану, мотивації до діяльності тощо).
Основними принципами вибору діагностичних методів можна вважати такі:
вибір ознак повинен бути цілеспрямованим, відбивати реакцію найважливіших субсистем цілісної функціональної системи;
не слід намагатися використовувати як можна більше показників, буцімто тим самим забезпечуючи повноту інформації; достатньо обійтись чотирма-п'ятьма показниками за умови, що вони відбивають всі необхідні для даного стану субсистеми цілісної функціональної системи;
необхідно збирати анамнез про ставлення людини до даної ситуації, до конкретної діяльності, про її цілі, про способи реагування на ті чи інші обставини; це важливо робити в зв'язку з тим, що відношення людини до діяльності, прийоми саморегуляції, які вона може використати, значно змінюють очікувану в зв'язку з ситуацією картину психофізіологічних зрушень (Є.П. Ільїн).
2. Трудовий процес як елемент виробничого процесу
Трудовий процес - це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.
Основними елементами трудового процесу є:
предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;
засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;
технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);
власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.
В ході виробництва можуть здійснюватись і так звані природні процеси, що відбуваються без прямої чи опосередкованої участі працівника. Таким чином, будь-який виробничий процес може розглядатися як сукупність трудових і природних процесів. Підвищення ефективності трудового процесу передбачає вдосконалення всіх його елементів, що може бути забезпечене удосконаленням технічної бази праці та її раціональною організацією. Разом з тим надзвичайна розмаїтість трудових процесів вимагає диференційованого підходу до завдань і методів їх раціоналізації. Для забезпечення такого підходу трудові процеси класифікують за такими істотними ознаками: характер предмета чи продукту праці; виконувані функції; періодичність процесу; характер участі працівника у впливі на предмет праці; стабільність структури трудового процесу; ступінь його регламентації; форми його організації .
Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент виділяється виробнича операція - частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці. Трудовий процес може поділятися на операції залежно від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва.
Аналіз виробничої операції є одним з базових елементів організації та нормування праці. У рамках цього аналізу виокремлюються технологічний і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід - це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).
У рамках окремих переходів виокремлюють проходи — однакові частини одного переходу, що повторюються. В окремому проході можуть визначити:
робочий хід — однократне переміщення інструмента щодо заготівлі, що супроводжується зміною її характеристик;
допоміжний хід — те саме, але не супроводжується такими змінами, що необхідні для поновлення робочого ходу.
Відповідно до процесу праці операції поділяються на такі елементи:
- трудовий рух — однократне переміщення руки, ноги, корпуса, пальців;
- трудова дія — логічно завершений комплекс трудових рухів, що виконуються без перерви й об'єднані єдиною метою;
- трудовий прийом — технологічно завершена частина операції, що складається з комплексу трудових дій за незмінних предметів і засобів праці;
- комплекс трудових прийомів — їх сукупність, об'єднана або за технологічною послідовністю (технологічний комплекс), або за спільністю чинників, що впливають на час їх виконання (розрахунковий комплекс).
Аналіз операцій передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що визначають їх тривалість, передумов підвищення змістовності праці.