Наукова школа Велітченка Леоніда Кириловича
В науковій роботі Велітченка Леоніда Кириловича «Психологічні основи педагогічної взаємодії» педагогічна взаємодія розглядається як системне явище у педагогічному процесі, яке зазнає впливу з боку соціальної системи у плані статусно-рольових відносин у суспільстві, регламентується нормативними документами у системі освіти, визначається практикою освітнього закладу, реалізується вчителем, діяльність якого є основою для розвитку діяльності учня. Показано, що загальна закономірність педагогічної взаємодії полягає у відтворенні та засвоєнні соціального, групового, міжособистісного досвіду вчителем та учнем. Структуру педагогічної взаємодії утворюють взаємозалежності: освітньої, педагогічної, соціально-психологічної, міжособистісної систем; особистості та діяльності вчителя і учнів, усвідомлення ними інтерактивного досвіду; регулятивних і виконавчих елементів взаємодії.
Докладно розглянуто моделі педагогічної взаємодії, обґрунтовано її визначення як взаємодії, що має особистісно-діяльнісні ознаки, є функцією установок суб'єктів та одержаних результатів, і спрямована на розвиток особистісної та діяльнісної системи учнів. Аргументовано, що формою педагогічної взаємодії є мовленнєва діяльність вчителя та учнів, основним результатом якої є педагогічний дискурс.
Наведено нове теоретичне узагальнення проблеми педагогічної взаємодії, що виявляється у визначенні її системних теоретико-концептуальних та структурно-функціональних засад як базису відображення її закономірних феноменологічних та психологічних залежностей і відповідних їм механізмів.
1. Теоретичні підходи до вивчення педагогічної взаємодії базуються на ідеях співпраці, міжособистісної взаємодії, міжособистісного взаємовпливу. Визначення суті педагогічної взаємодії у поєднанні ознак категорій педагогічного процесу і взаємодії указує на те, що педагогічна взаємодія є особливою функціональною системою, яка забезпечує вчителю та учням спільний інтерактивний простір відповідно до умов педагогічного процесу. Як багатофакторна система, педагогічна взаємодія має ознаки складових елементів педагогічного процесу соціального, соціально-психологічного, міжособистісного порядку, які відтворюються у категоріях особистості і діяльності як її головних функціональних складових, що суб'єктивно відбиваються в явищах свідомості її учасників.
На основі сформульованих принципів атрибутивності, предикативності, функціональної системи, конгруентності педагогічна взаємодія визначається як головний механізм педагогічного процесу. Сутнісні ознаки педагогічної взаємодії проявляються в узгодженні способів дій вчителя та учнів відповідно до вимог сумісної діяльності.
Педагогічна взаємодія є системним явищем і має ознаки соціальної взаємодії, на яку впливає соціальний контекст навчання та учіння, детермінований соціальними інститутами через систему нормативних, рольових, статусних приписів. Вона має також ознаки соціально-психологічної взаємодії, в якій загальні аспекти педагогічної діяльності конкретизуються у спілкуванні та безпосередніх міжособистісних стосунках. Процесуально педагогічна взаємодія є міжособистісною взаємодією, в якій зміст навчання та виховання конкретизується відповідними методичними засобами у системі «учитель – учень».
Цілісна концепція педагогічної взаємодії у контексті особистісно-діяльнісного підходу ураховує її багатофакторність, що висуває вимоги до її розгляду у плані різних моделей, структурні елементи яких слугують вказівкою на відповідні причинно-наслідкові залежності і, отже, на закономірності педагогічної взаємодії.
Педагогічна взаємодія засновується на: а) статусно-рольових, статусно-особистісних, міжособистісних зв’язках вчителя та учнів (системна модель); б) відображенні, усвідомленні, регуляції спілкування та діяльності вчителем та учнем (базова модель); в) взаємозалежності регулятивних та виконавчих елементів у діяльності вчителя та учня (конгруентна модель).
Педагогічна взаємодія відтворює інтерактивні взаємозалежності діяльності (інтегральна сукупність способів результативних дій відповідно до інструментально-прагматичних вимог педагогічного процесу і діяльнісних взаємин у групі як значущих атрибутів самоствердження), особистості (інтегральна сукупність способів особистісних результативних дій відповідно вимогам інтерактивно-комунікативних відносин у педагогічному процесі і міжособистісних стосунків у реальній групі як значущих атрибутах самоствердження), свідомості (відображення, регуляція, усвідомлення міжособистісного і діяльнісного досвіду у соціумі, групі, міжособистісній взаємодії).
Міжособистісна модель педагогічної взаємодії ґрунтується на ознаках узгодження психологічних (ставлення) і поведінкових детермінант (дії) інтерактивних відносин учителя і учня.
Основною моделлю педагогічної взаємодії у дослідженні є інтерактивна особистісно-діяльнісна модель, яка базується на положенні про неподільність особистісного і діяльнісного як провідного принципу особистісно-діяльнісного підходу. Ця модель деталізована у суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних параметрах, які використовувалися для визначення кількісних та якісних показників педагогічної взаємодії.
У мовленнєвій моделі педагогічна взаємодія характеризується як процес створення педагогічного дискурсу, узагальнений зміст і впливовість якого з'ясовувалися за допомогою коефіцієнту рангової кореляції та різниці параметрів у діаді «отримана модель – бажана модель».
Застосування запропонованої шкали інтерактивних параметрів дає можливість одержати відомості про те, наскільки збігаються уявлення про вчителя (еталонна модель – ЕМ) з їх конкретизацією в конкретних умовах взаємодії її (отримана модель – ОМ). Крім того вона сприяє одержанню даних про ступінь наближення еталонної моделі та її практичної реалізації до очікувань учнів щодо бажаних для них професійно-особистісних якостей вчителя (бажана модель – БМ).
Процедура оцінювання полягає в ранжуванні якостей за порядком зменшення приписаних їм балів (індивідуальне оцінювання) та сумарної оцінки (групове оцінювання) в отриманій і бажаній моделях. Про ступінь наближення отриманої моделі до еталонного (ОМ – ЕМ), бажаної моделі до еталонного (БМ – ЕМ) і отриманої моделі до бажаного (ОМ – БМ) можна судити на підставі коєфіценту ранговоє кореляції Спірмена.