Питання контрольного завдання № 2

1. Дайте характеристику історичних джерел.

Вивчення історії України, як і інших країн, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна —джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:

1) речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;

2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань.

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

2) оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Джерел, на базі яких вивчається історія України, надзвичайно багато.

2. Визначте характер, рушійні сили та етапи української революції ХVІІ ст.

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні:

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов’язувалися з нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними – вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму”, церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.

Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об’єктивні умови.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.

По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.

По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.

Стосовно хронологічних рамок, типології та періодизації національно-визвольної боротьби, що розпочалася в 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, то, на жаль, серед істориків ще й сьогодні немає єдиної думки. У висвітлені цього періоду нашої історії найчастіше вживаються терміни: „війна” (національно-визвольна, визвольна, козацька, селянська і т. д.), „повстання” (народне, козацьке, селянське, українське), „революція” (українська, національна, національно-визвольна тощо). Немає єдиної думки й у визначенні періодів і хронологічних рамок, особливо закінчення національно-визвольної боротьби. Найчастіше називається 1654, 1657, 1676 та ін. роки. На нашу думку, найобґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова, а також історика О.Д.Бойка, які вважають, що це була українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:

I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.

II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

3. Нова економічна політика в Україні, її суть.

Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі. Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання. Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.

Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.

Питання контрольного завдання № 3