9 Робочий час та час відпочинку

Робочим вважається час, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку і режиму роботи тощо повинен перебувати на своєму робочому місці і виконувати роботу, обумовлену трудовим до­говором.

До складу робочого часу включається час виконання пра­цівником трудових обов’язків, підготовчо-завершальний пері­од та час перерв для задоволення особистих потреб, обігріван­ня тощо

Нормований робочий час буває нормальної тривалості, ско­рочений і неповний. Кодекс законів про працю України вста­новлює нормальну тривалість робочого часу - 40 годин на тиждень

Скорочений робочий час передбачається законодавством для певних категорій працівників. Ці межі, встановлені законом, мають обов’язковий характер і не можуть бути змінені умова­ми колективного чи трудового договорів.

Неповний робочий час встановлюється трудовим договором. На відміну від скороченого робочого часу оплата праці здій­снюється пропорційно відпрацьованому часу.

10 Час відпочинку.

Часом відпочинку слід вважати період, упродовж якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків, та використовує цей час на власний розсуд.

11 Поняття та види відпусток

Відпустка - найтриваліший вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплат­не звільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов’язків протягом встановленої законом або за угодою сторін кількості календарних днів із збе­реженням за ним місця роботи на цей період.

Відповідно до Кодексу законів про працю і Закону України «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:

щорічні включають основну відпустку (тривалість не менш ніж 24 к/д), додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці (тривалістю до 35 к/д), додаткову відпустку за особливий характер роботи (тривалістю до 35 к/д);

додаткові відпустки у зв’язку з навчаННям без йідриву від виробництва;

творча відпустка (для завершення дисертаційного дослі­дження, написання підручника і т. ін.);

12 Поняття трудової дисципліни. Правила внутрішнього трудового розпорядку

Дисципліна праці - це сукупність правил, які регу­люють поведінку учасників трудових відносин, зокре­ма їх обов’язки.

Трудова дисципліна має подвійний характер і передбачає взаємні зобов’язання двох сторін трудового договору:

з однієї сторони, є обов’язок роботодавця створювати працівнику умови праці, необхідні для найбільш ефек­тивного виконання трудової функції;

з іншої - обов’язок працівника неухильно дотримуватись правил поведінки, встановлених законодавчими актами, локальними нормами та угодами сторін.

13 Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність - це один з ви­дів юридичної відповідальності, що застосовується до порушників трудової дисципліни і полягає в обов’язку працівника відповісти за порушення трудової дисци­пліни та понести дисциплінарне стягнення, передба­чене нормами трудового права.

Види загальна і спец

14 Дисциплінарне стягнення.

Порядок накладення та зняття дисциплінарного стягнення

Дисциплінарні стягнення - це заходи, що вжива­ються до порушників трудової дисципліни за невико­нання трудових обов’язків.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення: догана або звільнення. Спеціальні нормативно-правові акти (статути і положення), що поширюються на окремі категорії працівни­ків (державних службовців), можуть містити й інші дисци­плінарні стягнення.

15 Матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов’язку працівника відшкодувати збиток, заподіяний підприємству, уста­нові, організації в результаті невиконання чи неналеж­ного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку.

Працівники зобов’язані дбайливо ставитися до майна робо­тодавця і вживати заходів щодо попередження збитків. Вони несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну під­приємству, установі, організації внаслідок порушення покла­дених на них трудових обов’язків. Суб’єктами матеріальної відповідальності можуть бути лише працівники, які перебу­вають у трудових відносинах з роботодавцем.

Індивідуальні та колективні трудові спори. Оплата праці. Охорона праці

16Індивідуальні трудові спори

Індивідуальні трудові спори - це неврегульовані розбіжності між працівником і роботодавцем з питань застосування законодавчих та інших нормативно- правових актів про працю або зміни умов трудового договору. Індивідуальні трудові спори є найпоширені­шими серед трудових спорів.

Створення комісій з трудових спорів (надалі - КТС) перед­бачено на підприємствах, в установах, організаціях із числом працюючих не менш як 15 осіб.

17 Колективні трудові спори, конфлікти

Колективний трудовий спір (конфлікт) - це су­перечності, що виникли між сторонами соціально- трудових відносин стосовно: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодав­ства про працю

Колективний трудовий спір, конфлікт може виникати на:

виробничому;

галузевому;

територіальному та національному рівнях