1. Трудова правоздатність:

- вік;

На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно. Трудова правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом виникає з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час, по досягненні ними 14 віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП України).

Граничний вік у сфері трудової правосуб’єктності не встановлюється, за винятком державної служби та здійснення роботи в правоохоронних структурах та деяких інших сферах, про що зазначено у спеціальних нормативних актах. Т.б. забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника з ініціативи роботодавця з мотивів досягнення особою пенсійного віку.

- стан здоров’я;

- професійна підготовка (у разі, якщо робота вимагає відповідної підготовки, освіти)

- судимість (у разі, якщо працівник претендує або працює на посаді, яка пов’язана із матеріальною відповідальністю);

- стать (у разі виконання особливо шкідливої роботи, про що зазначено у нормативних актах);

2. визначається правами та обов’язками;

3. визначається гарантіями прав та обов’язками;

4. передбачена відповідальність за виконання обов’язків і недотримання прав.

Іноземці мають певні з громадянами України права та обов’язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством, відповідно до Закону України „Про правовий статус іноземців” від 04.02.1994. Іноземці можуть займатися трудовою діяльністю в Україні відповідно до отриманого в установленому порядку дозволу на працевлаштування. Отримання іноземцем дозволу (видається як правило до одного, як виняток до чотирьох років, а у разі подальшої потреби – обов’язкова перерва у шість місяців) на працевлаштування є підставою для видачі йому візи на в’їзд в Україну. Проте, для роботи іноземців повинно існувати необхідне обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців.

3,4. Роботодавець – власник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності або уповноважений ним на управлінсько-організаційну діяльність орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Існують різночитання термінології суб’єктів трудових правовідносин. Паралельно із «власником або уповноваженим ним органом» існує термін «роботодавець», іноді зустрічається термін «адміністрація підприємства», хоча його офіційно замінено «уповноваженим власником органом».

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та Закон України «Про організації роботодавців» застосовує таке визначення роботодавця: Роботодавець – це власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

В науковій літературі з трудового права при визначенні вищезазначеного питання перевага надається терміну «роботодавець»: Роботодавець – це підприємство, установа, організація незалежно від форми власності або фізична особа, котра уклала трудовий договір з працівником.

Роботодавець – фізична особа або юридична особа (установа), яка вступила у трудові відносини з працівником.

Роботодавець – фізична або юридична особа, здатна надати працівнику роботу і оплатити її.

Приєднуємось до позиції тих вчених, які вважають, що в Трудовому кодексі України сторони індивідуальних трудових правовідносин необхідно іменувати «працівник» і «роботодавець». Проте дефініція поняття роботодавець в проекті Трудового кодексу України, на наш погляд, потребує доопрацювання: «роботодавець – юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб». Відповідно, п. 1 ст. 5 Проекту визначає трудові відносини як «відносини між працівником і роботодавцем, відповідно до яких працівник виконує певну роботу в інтересах роботодавця незалежно від форми домовленості про таку роботу» (курсив наш. – С.І.). Іншими словами, роботодавець – це юридична або фізична особа, яка у власних інтересах використовує працю працівників.

Погоджуємося із позицією П.Д. Пилипенка про те, що «підприємство є не чим іншим як майном і тому може виступати не суб’єктом, а лише об’єктом правовідносин. Саме так тлумачать поняття підприємства в усьому цивілізованому світі. Тільки соціалістична правова доктрина намагалася його одушевити і хоча б de jure зробити самостійним, додавши до засобів виробництва ще й працюючих людей, які використовують ці засоби». В ст. 191 нового ЦК України підприємство також визначено як об’єкт права.

Актуальним є також запроваджене П.Д. Пилипенком визначення роботодавця: «роботодавцями за трудовим правом повинні визнаватися юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які використовують найману працю на основі укладення трудового договору у формі будь-якого з його різновидів». Всіх роботодавців, які мають трудові правосуб’єктність автор поділ на окремі групи:

- роботодавці – фізичні особи;

- роботодавці – юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;

- роботодавці – державні органи.

З метою соціального діалогу з владою та профспілками створюються об’єднання роботодавців, такі як Конфедерація роботодавців України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України тощо.

Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність роботодавців:

- Конвенції № 87 „Про свободу асоціації і захист права на організації” та № 98 „Про права на організацію та ведення колективних переговорів” Міжнародної організації праці;

- Закони України „Про об’єднання громадян”, „Про організації роботодавців”.

Основними завданнями організацій роботодавців є:

- удосконалення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості в рамках розбудови громадянського суспільства в Україні, тобто розробка та впровадження дійсно демократичних принципів та механізмів взаємодії з соціальними партнерами в рамках конкретного законодавчо визначеного процесу (наприклад, в рамках Національної Ради соціального партнерства при Президенті України, територіальних та галузевих рад тощо);

- посилення впливу сторони роботодавців на реалізацію державної політики в сфері регулювання підприємницької діяльності;

- удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця та працівника;

- сприяння ведення бізнесу членам організацій;