2. Психологічний портрет педагога: позитивні та негативні аспекти

Вплив педагога та своїх вихованців реалізується в процесі педагогічного спілкування й діяльності. Характер цього впливу значною мірою залежить від властивостей і якостей особистості педагога, його професійної компетентності, віку дітей, рівня авторитету й багатьох інших параметрів. Для дітей, особливо дошкільного й молодшого шкільного віку, педагог є значимою референтною особою, що визначає його вагому значимість для дитини.

Відомо, що авторитетних педагогів відрізняють від інших такі якості, як позитивна, внутрішня, особистісна, емоційно забарвлена мотивована позиція по відношенню до дітей, їх діяльності й результатів; спрямованість інтересів на особистість дитини у поєднанні зі прагненням бути їм корисним; висока компетентність і професіоналізм, що забезпечують можливість надання своєчасної допомоги дітям в найрізноманітніших ситуаціях. Навіть за різних темпераментів таких педагогів відрізняють внутрішній і зовнішній спокій, урівноваженість, упевненість в собі, збалансованість індивідуальних особистісних якостей, поважливе ставлення до дітей, розуміння їхньої неповторності, своєрідності, визнання й повага почуття їх власної гідності, незалежно від показників діяльності, поведінки й особистісних проявів.

Формування негативного впливу педагогів пов’язане з наступними параметрами: недостача чи відсутність любові й поваги до дітей, інтересу до них; нерозуміння їх психології, вікових та індивідуальних особливостей; неуспішність, низька ефективність, підвищена складність педагогічної праці; психо-емоційні перенавантаження, що відбуваються на роботі.

Комплексне дослідження педагогів дозволило виокремити й описати чотири типи їх психологічних портретів: ціннісний (70 %), гедоністичний (15%), реалістичний (3%) і творчий (12%). Кожний тип педагогів має свої переваги. Педагоги першого типу схильні керувати, другого – виконувати, третього – осмислювати, а останнього – генерувати ідеї.

Часто в силу різноманітних причин педагоги перестають бути цікавими для дітей, не виступають прикладом для наслідування в інтелектуальній діяльності, не розвивають розумових здібностей дітей. На основі проведених досліджень можна судити про негармонійний розвиток особистості педагога. Відсутність самоприйняття, самоповаги, здатності бачити своє життя цілісним, можливості жити теперішнім знижують фактор педагогічного впливу. Для вихователів дитячих садків актуальною є проблема підвищення педагогічної майстерності, оскільки за всіма показниками розвитку професійних якостей вони не досягають зони оптимальності. Професійна некомпетентність призводить до низької якості педагогічного процесу, є неефективною для звичайних дітей, а в педагогічно запущених призводить до демотивації навчання, неоволодінню учбовою діяльністю і недорозвитку пізнавальних інтересів. Виявлено, що серед вихователів схильні до авторитарного стилю спілкування 31%, серед учителів – 3%. Як наслідок, ці педагоги підходять до дитини як до об’єкта впливу, що приховує в собі небезпеку ігнорування потреб, почуттів, переживань та індивідуально-особистісних особливостей. Авторитарність також провокує агресивну поведінку дитини, викликає реакції протесту, знижує активність.