1.2. Бухгалтерські принципи
При введенні в Італії положень 4 й Директиви ЄЕС на сторінках наукових журналів розгорнулися бурхливі дебати про забезпечення принципу «істинного і неупередженого представлення» інформації про стан справ у компанії. Як відзначав Канціані (Canziani, 1988), така брітанскаяформуліровка неправильна і спочатку суперечить італьянскойюрідіческой традиції, що вимагає від регулюючих норм однозначності і ясності. Цей автор запропонував трактувати нову концепцію у світлі існуючих італійських вимог, які наказують, щоб надані бухгалтерські звітні документи були точними і ясними. На практиці для відповідності цим принципам обліку були введені навіть більш суворі вимоги.
Початок XIX ст. в італійському обліку характеризувався чітким
формуванням двох напрямів: юридичного, за якого облік відокремлювався від відносин, що виникали з приводу руху і збереження цінностей, та економічного, що спирався на облік цінностей.
Юридичний напрям був розвинутий Франческо Марчі, який стояв на чолі тосканської школи, і його послідовниками. Вчений був переконаним прибічником персоналістичної школи і вважав, що за кожним рахунком стоїть певна особа.
Подвійний запис Ф. Марчі трактував так: "Той, хто одержує цінності або стає боржником, - дебетується, а той, хто видає цінності або стає позичальником, - кредитується".
З часом тосканську школу очолив Джузеппе Чербоні. Для Дж. Чербоні облік виступав наукою адміністративних функцій та адміністративних дій, тобто бухгалтерія розглядалась як частина юриспруденції. Його вчення отримало назву логісмографії (лат. "логос" - "наука"; "графія" - "опис", відповідно, логісмографія - чення про бухгалтерський облік юридичного напряму і одночасно - форма рахівництва). Зміст логісмографії полягав у послідовній персоніфікації рахунків, метою якої був контроль за діяльністю агентів і кореспондентів господарства; предметом - права та зобов'язання фізичних і юридичних осіб; методом - реєстрація.
В основі теорії лежали два принципи: 1) персоніфікація - за кожним рахунком стоїть певна особа або група осіб (Дж. Чербоні вважав рахунки "живими" - особливими, а тому, на його думку, "мертвих" рахунків, особливо штучних.наприклад, рахунків-екранів, бути не могло); 2) дуалістичність - сальдо рахунку власника дорівнює сальдо сукупного рахунку агентів і кореспондентів.
З послідовників Ф. Бест найбільш відомі П. д'Альвізе і Д. Дзаппа. П'єтро д'Альвізе назвав свою теорію обліку гісмологіей і сформулював її у восьми загальних принципах:
Достовірність - реєстрація фактів господарського життя, повинна бути адекватною самим фактами; «відсутність достовірності породжує хаос». Контроль достовірності забезпечується інвентаризацією - бухгалтерською процедурою, що здійснюється в цілях управління підприємством.
Своєчасність - «бухгалтер витягує життя з мертвого минулого», але це потрібно для того, щоб полегшити адміністрації прийняття ефективних управлінських рішень.
Відносна повнота - обсяг обліковується інформації залежить від мети, що стоїть перед бухгалтером. Він повинен провести адміністрацію між Сциллою і Харибдою надмірності інформаційних вакуумів.
Документування - кожен факт господарського життя повинен бути оформлений документом, поза документів немає господарського процесу, немає бухгалтерії. Недотримання цього принципу руйнує інформаційну структуру підприємства.
Хронологічно - «дочка своєчасності» (див. другий принцип); факти господарського життя повинні реєструватися в суворій часовій послідовності, і між моментами виникнення факту та його реєстрацією повинен проходити мінімальний часовий відрізок (лаг).
Зв'язаність і координованість - прояснює господарську структуру підприємства, вимагаючи неодмінною узгодженості (коллаціі) даних синтетичного і аналітичного обліку.
Специфічність - необхідно розрізняти організаційну та виконавську специфічність. Перша знаходить вираз у системі рахунків, друга - в управлінській структурі підприємства; причому адміністрація через першу структуру управляє другою.
Однорідність - кожен рахунок виділяється по суворо визначеному якісно однорідній ознаці; змішані рахунку забороняються.