2. Основна частина

2.1. Практична робота №1

Тема: Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і природи.

Мета: визначити ступінь взаємодії людей та природи на різ­них етапах еволюції на території Північно-Західного Причорномор’я, на якій розташована в її сучасних межах Одеська область.

Обладнання: учбова та наукова література.

Хід роботи

1. Ознайомтесь з теоретичним матеріалом.

2. Охарактеризуйте етапи взаємодії суспільства і природи. Заповніть таблицю використовуючи матеріал Додатку 1 і Додатку 2.

Назва періоду	Тривалість періоду	Знаряддя праці	Вплив на природу

Зробіть висновок:_______________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Додаток 1

Історія заселення та господарського освоєння краю

Територія Північно-Західного Причорномор'я, на якій розташована в її сучасних межах Одеська область, почала заселятись і поступово освоюватись в дуже давні часи — понад 100 тисяч років тому. Це була епоха так званого раннього палеоліту. Мала чисельність первісних об­щин і вкрай примітивні знаряддя праці обумовили осередковий харак­тер заселення і господарського освоєння краю.

Більш суттєве заселення території відбулось в епоху мезоліту та неоліту, що було пов'язано з подальшим вдосконаленням знарядь праці і першими спробами переходу від збиральництва до відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства. Племена, що мешкали на той час на території Одещини, як засвідчують про це археологічні дос­лідження, відносяться до т.зв. трипільської і гумельницької східносло­в'янських культур.

В І тис. до н.е. етнічна та соціальна ситуація в Північно-Західному Причорномор'ї ускладнюється. Пов'язано це було з початком так зва­ного великого переселення народів, викликаного поглибленням розпа­ду первісно-общинного ладу у кочовиків. Степові простори Північного Причорномор'я стали своєрідним коридором, по якому рухались кочові народи з Азії на Захід.

В кінці XII — поч. XIII ст. ситуація в краї докорінно змінюється. Почастішали напади половців і печенігів, більш чітко окреслилась заг­роза татаро-монгольської навали. В умовах феодальної роздробленості, яка охопила Київську Русь, виникла безпосередня загроза українській державності. В 40-х роках XIII ст. Київська Русь не витримала навали і впала під ударами татаро-монгольських орд. Територія держави, в тому числі і нашого краю, була перетворена в напівпустельні пасовись­ка, населення — чи знищено, чи забрано в полон, чи обкладено непо­сильною даниною. Тільки частина території Одещини — Задністров'я, на недовгий час відійшла до Галицького князівства, але невдовзі попа­ла під владу Молдавії. Настав один з найбільш складних періодів в історії заселення і господарського освоєння території краю, період його за­гального занепаду.

Докорінні зміни в заселенні і більш інтенсивному господарському освоєнні краю настали наприкінці XVIII — початку XIX ст. Після за­вершення російсько-турецьких воєн 1787-1791 рр. та 1806-1812 рр. більша частина території сучасної Одещини увійшла до складу Російської імперії. На цей час на вказаній території за приблизними оцінками вже проживало 30-40 тисяч чоловік, але більшість з них мешкала у північній лісостеповій зоні і займалась землеробством. Степ був малозаселеним, а його господарство орієнтувалось переважно на вівчарство.

В цілому на середину XIX ст. населення сучасної Одещини зросло приблизно до 700 тис. чоловік (у порівнянні з початком століття більш як в 20 разів). Таких бурхливих темпів зростання не знав жоден регіон імперії. Більшість населення була пов'язана з сільським господарством, яке швидко зростало за рахунок освоєння нових масивів цілинних зе­мель і розширення посівів зернових культур. Сприяли цьому бурхли­вий розвиток промисловості в країнах Західної Європи, зростання там населення міст і підвищення попиту на зерно.

Протягом першої половини XIX ст. експорт товарного зерна з сте­пових районів України зріс в кілька разів і досяг 15 млн. пудів. Основна частина його проходила через Одеський порт.

Населення Одеси в середині XIX ст. наблизилось до 100 тис. чоловік і не знало собі рівних за темпами зростання в усій Росії. На базі експор­ту зерна в місті започатковується портово-промисловий комплекс, інтен­сивно йде розбудова порту, виникає розгалужене борошномельне ви­робництво, підприємства тютюнової, швейної, кондитерської, добув­ної (будівельний камінь) промисловості. До цих процесів активно залу­чається іноземний капітал, чому в немалій мірі сприяло встановлення режиму порто-франко (1819-1854 рр.). Зростають і інші міста Одещини — Акерман (Білгород-Дністровський), Балта, Ананьїв, Ізмаїл. В них виникають невеликі мануфактурного типу підприємства деревооброб­ної, шкіряної, виноробної, рибної, цегельно-черепичної та інших галу­зей.

Велику роль у заселенні і господарському освоєнні краю відіграло будівництво залізниць, викликане зростанням зовнішньої і внутріш­ньої торгівлі, обсягу експортно-імпортних операцій. У 1865 р. була вве­дена в дію перша в Україні залізниця Одеса — Балта, подовжена до кінця 60-х років до Єлизаветграду (Кіровоград) і Крюкова (Кременчуг), згодом до Херсона, що дало можливість зв'язати Лівобережну і Пра­вобережну частини України, а в 70-і роки — до Києва. Населення Оде­щини за пореформенний період до першого його перепису у 1897 р. зросло більш як в 2 рази — з 700 тис. до 1600 тис. чоловік.

Перша світова війна, встановлення радянської влади та громадянсь­ка війна призвели народне господарство до повної розрухи. Практично повністю припинили роботу промислові підприємства, торговельний флот. Становище ускладнював голод 1921 р. Проте відбудова народного гос­подарства області, не дивлячись на надзвичайні труднощі, проходила досить успішно, особливо після проголошення нової економічної пол­ітики. Багато дрібних підприємств були здані в оренду, великим нада­но певної економічної самостійності, почали виникати перші акціонерні товариства, сумісні підприємства.

Щодо промисловості задністровської частини області, яка з 1918 р. знаходилась в складі боярської Румунії, то вона зазнала деградації і занепаду. Більша частина метолообробних підприємств з Акермана, Ізмаїла, інших міст були переведені в глибинні райони Румунії. На тре­тину і більше скоротилось виробництво на підприємствах по переробці сільськогосподарської сировини.

Новим тяжким випробуванням для народного господарства області ста­ла Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. Повоєнна відбудова промисло­вості супроводилась виникненням на території Одещини цілого ряду но­вих підприємств. Вже в 40-х роках в Одесі почали діяти практично нові підприємства: заводи радіально-свердлильних верстатів, фрезерних, автозбиральний, поліграфмаш, вітамінний, швейна фабрика "Молода гвардія" тощо. В 50-і роки до них додались заводи кріогенного і кисневого обладнання "Кисеньмаш", "Пресмаш", "Будгідравліка", а у 60-і — ливар­ний "Центроліт", верстатобудівний "Мікрон", електротехнічний "Елект-ронмаш". У 70-і роки завершено будівництво Одеського припортового заводу — одного з найбільших в країні підприємств по виробництву скрапленого аміаку та азотних добрив. Загалом післявоєнний етап розвитку про­мисловості Одеси зберіг тенденцію прискореного розвитку машинобуду­вання, більшість підприємств якого, на жаль, мають велику метало- і енергомісткість. Збільшилась питома вага і хімічної промисловості, дещо скоротилась —харчової і легкої. В повоєнні десятиріччя відбувався про­мисловий розвиток невеликих міст.

Провідну роль в виробничій структурі сільського господарства об­ласті відігравало рослинництво. В повоєнні десятиріччя, особливо в 60-80 роки, з метою покращення структури продовольчих ресурсів країни був взятий курс на створення великих спеціалізованих тваринницьких комплексів, птахофабрик. Це дало позитивні результати: в 80-і роки не тільки в структурі товарної продукції, але і в виробничій структурі сільського господарства області стала переважати тваринницька про­дукція. Але з початку 90-х років, коли сільське господарство, як і економіка в цілому, попали в кризовий стан, в умовах стрімкого паді­ння виробництва фактично відбулась стихійна переорієнтація сільсько­го господарства з тваринницько-рослинницького на рослинницько-тва­ринницький напрямок.

Додаток 2